Читати книгу - "Королі і капуста"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Тоді слухайте, — швидко провадить латинець. — Музика — штука досить приємна, але тепер непотрібна. Краще поговоримо про справу. Я чудово розумію, для чого ми сюди зібрались, оскільки я бачу тут моїх співвітчизників. Вам уже шепнули вчора, сеньйоре Меллінджер, про наші пропозиції. Сьогодні ми скажемо все. Ми знаємо, що президент дуже прихильний до вас і що ви людина впливова. Уряд скоро зміниться. Ми цінимо ваші заслуги. Ми так дорожимо вашою дружбою й вашою допомогою, що... — Тут Меллінджер підносить руку, але губернатор стримує його. — Не кажіть нічого, поки я не скінчу.
Потім губернатор витягає з кишені пакуночок, загорнутий у папір, і кладе його на стіл біля руки Меллінджера.
— Тут ви знайдете п’ятдесят тисяч доларів американськими грішми. Ви не можете нам перешкодити, але можете відробити цю суму. Повертайтесь до столиці Й виконуйте наші інструкції. Гроші заберіть. Ми довіряємо вам. В пакеті ви знайдете папірець, де докладно повідомляється, яких саме послуг ми сподіваємось од вас. Ви вчините нерозумно, коли відмовитесь.
Губернатор замовк і втупив у Меллінджера погляд, дуже виразний і пильний. Я глянув на Меллінджера й відчув задоволення, що Біллі Ренфро не бачить його в цю хвилину. На лобі в нього виступив піт, він стояв, наче німий, постукуючи кінчиками пальців по пакету. Ця рябомиза банда наважилась на його «спосіб». Йому треба було тільки змінити свої політичні погляди й засунути всі п’ять пальців у кишеню.
Генрі пошепки питає мене, що означає цей антракт. Я пошепки відповідаю: «Г. П. підсунули хабар сенаторських розмірів, і ці пройдисвіти зовсім збили секретаря з пантелику». Я помітив, що рука Меллінджера підсовується до пакета. «Він слабне», — шепнув я Генрі. «Ми йому нагадаємо, — каже Генрі, — про смажені горіхи на Тридцять Четвертій вулиці, в Нью-Йорку».
Генрі нахилився, видобув з нашого кошика пластинку, тихенько поставив її й пустив грамофон. Це було соло на корнеті, дуже штучне й красиве, й називалось воно «О краю мій рідний». Поки пластинка крутилась, жоден з півсотні гостей у кімнаті не поворухнувся, а губернатор весь час дивився на Меллінджера. Я бачив, як голова Меллінджера підводилась вище й вище, а рука відповзала геть від пакета. Поки не прозвучала остання нота, ніхто з гостей не обізвався. І тоді Гомер П. Меллінджер бере пачку грошей і жбурляє її в обличчя губернаторові.
— Ось моя відповідь, — каже Меллінджер, особистий секретар президента. — А вранці буде ще одна. У мене є докази, що всі ви, до одного, змовники проти уряду. Вистава скінчилася, джентльмени.
— Залишився ще один акт, — укидає губернатор. — Оскільки мені відомо, ви тільки служник у президента, переписуєте листи та відповідаєте на стук у двері. А я тут губернатор. Сеньйори, в ім’я нашої спільної справи я закликаю схопити цю людину!
Строката банда змовників відсунула стільці й пішла в наступ усією масою. Я зрозумів, що Меллінджер припустивсь помилки, зібравши докупи для цієї вистави усіх своїх ворогів. По-моєму, він припустився ще однієї помилки, але не варто згадувати про неї, оскільки у нас із Меллінджером різні погляди на чесність, відповідно до наших оцінок та переконань. В кімнаті було тільки одне вікно та одні двері, й то в передньому кінці. І от півсотні латинців гуртом наступають на Меллінджера, вчиняють обструкцію його законодавству. Можна сказати, що нас було троє, бо ми з Генрі одночасно заявили, що Нью-Йорк і плем’я черокі допомагатимуть слабшій стороні.
І тоді Генрі Горсколлар узяв слово щодо непорядку ведення зборів і втрутився в дискусію, чудово продемонструвавши переваги американського виховання, коли воно поєднується з природними здібностями та вродженою культурністю індіан. Він підвівся і обома руками пригладив волосся, як маленькі дівчатка, коли сідають до рояля.
— Станьте за мною, ви, обидва, — каже Генрі.
— Що ти задумав, начальнику? — запитав я.
— Я гратиму центрального, — каже Генрі своєю футбольною говіркою. —У них немає жодного путящого нападаючого. Не відставайте від мене — й більше вогню!
І потім з рота цього цивілізованого червоношкірого вилетіла така дивовижна система звуків, що вся громада латинців зупинилась і замислилась, не знаючи, що робити далі. Його декларація, видимо, поєднувала в собі бойовий клич Карлайлського коледжу з університетським спортивним гаслом племені черокі. Він ударив по шоколадній команді, мов біб із дитячого пістолета. Правим ліктем він поклав губернатора серед поля й розчистив крізь усю юрбу такий широкий прохід, що жінка вільно б могла пронести драбину до самого порога й нікого не зачепити. Нам з Меллінджером залишалось тільки просуватися слідом за Генрі.
Рівно за три хвилини ми вибралися з тієї вулички і опинились біля військових казарм, де Меллінджер розпоряджався, як у себе дома. Полковник і батальйон босоногої піхоти вийшли на вулицю й помарширували до місця, де ми давали концерт, та змовники вже зникли. Але ми захопили свій грамофон і з цим трофеєм повернулись до казарм, і грамофон грав «Всі хлопці для мене однакові».
Другого дня Меллінджер одводить мене й Генрі набік і починає сипати десятки та двадцятки.
— Я хочу купити у вас грамофон, — каже він. — Мені сподобалась остання пісенька, яку він зіграв на моїй вечірці.
— Тут більше грошей, ніж за нього заплачено, — кажу я.
— Це — з державних асигнувань, — каже Меллінджер. — Платить держава — і зовсім недорого за таку музику.
Ми з Генрі й самі це чудово знали. Ми знали, що грамофон урятував Гомерові П. Меллінджсру його спосіб добувати гроші в той самий момент, коли він ледве не втратив його. Проте ми не сказали йому, що знаємо.
— А тепер, хлопці, вам краще податись у яке-небудь інше місто на узбережжі, — каже Меллінджер, — поки я розправлюся з цими молодцями. Інакше у вас будуть неприємності. І коли вам пощастить побачити Біллі Ренфро раніше за мене, перекажіть йому, що я повернусь до Нью-Йорка, як тільки нагребу трохи грошенят... але чесним способом.
Ми в Генрі принишкли й ніде не показувались, поки не повернувся наш пароплав. Побачивши, що капітан у шлюпці пристав до берега, ми пішли до моря й стали біля самої води. Капітан широко посміхнувся, коли побачив нас.
— Я ж казав, що ви ждатимете, — каже він. — А де ж гамбурзька машинка?
— Вона залишається тут, — кажу я, —щоб грати «О краю мій рідний».
— Я ж вам казав, —повторює капітан. —Ну лізьте в човен.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королі і капуста», після закриття браузера.