Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Минув місяць. Емір здійснив свій план, і угоду про перемир’я було розірвано. В несподіваний момент, коли все здавалось спокійним, Емір відкрив вогонь по Дживану. Дживана терміново доставили до лікарні, а новини про напад швидко дійшли до близьких.

Левент приїхав додому, щоб повідомити сім’ю.

— Левент: Мамо…

— Айше: Що сталося, сину?

— Левент: У батька стріляли.

— Айше: Хто це зробив?

— Левент: Поки що невідомо.

— Айше: Як він?

— Левент: Стан критичний.

— Айше: Ми негайно їдемо до лікарні. Еліф, Асли, їдьмо з нами.

— Асли: Хтось повинен залишитися вдома. Ви їдьте з Еліф.

— Левент: Асли, якщо Мелек запитає, нічого їй не кажи.

— Асли: Добре.

Вони прибули до лікарні, де їх зустрів лікар.

— Айше: Лікарю, як він?

— Лікар: Стан дуже серйозний. Ймовірність виживання невелика.

Айше втратила свідомість, і Левент негайно викликав медиків. У лікарні також були Арда та Ерен.

— Левент: Як це сталося?

— Ерен: Ми приїхали на склад, і раптом той чоловік відкрив вогонь.

— Левент: Хто саме?

— Ерен: Шенгіз.

— Левент: Як це могло статися?

— Арда: Заспокойся, я помщуся за батька.

— Левент: Ти нічого не робитимеш без мого дозволу, зрозумів?

— Арда: Чому це? Хіба ми не рівні? Я не зобов’язаний слухати тебе, піду і розберусь сам.

Тим часом додому приїхала Евсун. Її зустріла Асли.

— Асли: Евсун?

— Евсун: Люба! (обняла її)

— Асли: Ти приїхала?

— Евсун: Так, почула, що в батька стріляли. Як він?

— Асли: Ми нічого не знаємо, нам ще не дзвонили.

— Евсун: Я поїду до лікарні.

У лікарні Евсун побачила Левента і Арду, які майже побилися.

— Левент: Евсун?

— Евсун: Брате! (обняла його) Як батько?

— Левент: Стан критичний.

— Арда: Чого приїхала?

— Евсун: Приїхала побачити батька.

— Арда: Тоді повертайся.

— Евсун: Я більше нікуди не поїду, буду тут завжди. Брате, де мама?

— Левент: Їй стало зле, з нею Еліф.

Евсун пішла до мами.

— Евсун: Мамо! (обняла її)

— Айше: Евсун? Ти тут?

— Евсун: Мамо, послухай, все буде добре. Батько одужає і стане на ноги, він усіх нас переживе.

— Айше: А якщо ні?

— Евсун: Як це ні? Все буде добре.

Перші три дні всі перебували у лікарні. Згодом Евсун і Айше повернулися додому. Їх привіз Левент.

— Евсун: Брате…

— Левент: Кажи, Евсун.

— Евсун: Відомо, хто це зробив?

— Левент: Той, хто викрав тебе.

Минув тиждень. Дживана привезли додому, він все ще був у комі.

— Евсун: Мамо, як ти?

— Айше: Мені краще, Евсун. Батько вдома. А ти як?

— Евсун: Піду прогуляюся трохи.

— Айше: Сама не їдь, нехай Селім відвезе.

— Евсун: Добре.

Евсун і Селім поїхали на пристань.

— Селім: Як ти, Евсун?

— Евсун: Мені важко, Селіме. Коли приїхала сюди, згадала все, що сталося, ще й у батька стріляли.

— Селім: Все налагодиться.

— Евсун: Знаєш, якщо батько не виживе, я навіть не уявляю, що буде.

— Селім: Не говори так, все буде добре.

Минув тиждень. Евсун прокинулася і пішла з Асли на ринок.

— Асли: Я так скучила за тобою.

— Евсун: Я теж.

На ринку Евсун побачила Еміра. Її серце завмерло. Вона відчула той самий біль, почала задихатися.

— Асли: Евсун, все гаразд?

— Евсун: Так, все добре.

Емір наблизився, ненароком. Побачивши Евсун, він застиг. Так само і Евсун. Він підійшов, щоб поговорити.

— Емір: Поговорімо.

— Евсун: Я вас не знаю, вибачте.

— Емір: Евсун. (схопив її за руку)