Читати книгу - "Диво"

чоловік розумний і начитаний, міг дати відповідь на все, що стосувалося Святого письма, житій великомучеників і святих, але й не більше. Князь Володимир любив оточувати себе людьми дужими, буйносилими, від самого споглядання на яких хотілося жити довго, весело й безжурно, такого він наставив і пресвітера своєї церкви в Берестах, Ларивон більше скидався на здоровенного коваля, переодягненого в священицькі шати, однак тілесна дебелість, мабуть, заважала йому мати гнучкість розуму, він здатен був тільки до того, щоб твердо оволодіти вже існуючим, в його голові вмістилися всі святі тексти й догмати, він знав усі хитрощі ромейського красномовства й плетіння словес, але ото й усього. Він був занадто досконалий у своїм знанні, щоб підтримувати постійну цікавість до себе, втомлював своїм знанням, своїм красномовством, в ньому відчувалося щось чи то набридливість від повторювань, чи то вже й ознака занепаду. Бо хіба ж вивершення будь-чого на світі вже не знаменує початку його знищення? Так розпадається щойно укладений союз поміж двома чи кількома державами. І дім збудований починає руйнуватися від хвилі його остаточного збудування. І ціле місто теж живе в розвитку бадьорому й молодому, тільки допоки окреслиться його ядро. Потім місто починає розповзатися, побічні нарощення поглинають колишнє ядро, яке дало наймення цьому городу, і вже маємо щось незграбне, кволе, хворобливе. Чи не тому погинуло так багато столиць?

А хіба ми не вмираємо, вже народившись? Питання – в тривалості. Ніякі молитви не поможуть. Єдине спасіння – виповнити своє життя діяннями якнайвищими, якнайщільніше виповнити. Тоді життя буде довге й прекрасне.

А власне, згоджувався з князем Ларивон, благочестиві вчинки, благочестиві діяння – окраса всякого сущого, чоловік народжується, живе, працює лиш для бога, чоловік вибудовує храми не для власного житла, а для бога, виводить над ними високі навершя, на яких тільки й місця, що для самого бога, і чим вищий храм, тим ближче до неба, ближче до конечного призначення чоловікового. А хто ж то й може ставити щонайвищі храми, як не владики землі? Бо хіба ж цар Соломон не збудував дім в імення боже і не прославився у всі віки своїм храмом, а коли будовано храм, то не стосовано до тесання каміння ні молота, ні долота, ані якого іншого залізного знаряддя, бо сотворив бог на те діло кам’яного черв’я шамір, який і розколював камінь.

Ярослав і не заперечував, сам споруджував церкви, ставив скрізь: і в Ростовській землі, і в Новгородській, і в самому Києві, хоч тут доводилося найперше лагодити все після нескінченних пожеж. Але ж найбільший храм першокам’яний вже поставлено в Києві батьком його князем Володимиром. Що ж додасться для нього, як він поставить поруч ще один храм? Справді, був Соломон мудрий, сказано ж: «І наділив бог Соломона великою мудрістю, і постеріганнєм, і багатством духа, мов те море піском на березі». Але він будував на голому місці. А коли ти починаєш не перший?

І в Константинополі, відповідав Ларивон, перший був Костянтин Великий, а божественний Юстініан опісля, але ж поставив Юстініан з поміччю божою храм святої Софії, прикликавши гречинів Ісидора й Анфимія на те діло, і прославився на віки.

Несподівано в поміч Ларивонові прийшов Ситник. Щоправда, боярин знав лиш своє діло, нікому, опріч князя, в помічники ставати не збирався, але вийшло так, що саме в час довгих розмов князевих з пресвітером, якого давно не бачив і в якого сподівався знайти відповідь на свої вагання, повідомив Ситник Ярослава, що затримано його довіреними підозрілих людей на Залознім шляху. Виказався й старший з-поміж них, зветься Гюргій, як і князь сам, а йде, сказав, аж з Іверії, хто його зна, де й вона, прямували ж – до князя Мстислава в Чернігів.

– Звідки довідався, хто вони й що? – спитав Ярослав.

– Маю людей на всіх шляхах порозкиданих. Прибиваються до подорожніх, випитують: хто? куди? чого?

– Приклич того… Гюргія.

– Приготував його про всяк випадок.

– Клич.

Ситник увів до горниці високого, гнучкого, чорнобородого, білозубого. В чорному сукняному одязі, переперезаний дивним срібним поясом, на шиї теж срібний ланцюг, на поясі – короткий меч-акинак.

– Хто будеш? – суворо спитав князь, але на Гюргія суворість не подіяла, він не вклонився князеві, тільки ледь помітно кивнув головою, не скинув гострої шапки, випростався ще дужче, аж прогинаючись у поясниці, засміявся білозубо, щось вимовив швидко і незрозуміло.

– Не мовиш по-нашому? – сказав Ярослав. – То як порозуміємось? Ромейську мову знаєш?

Гюргій знов засміявся і знов заговорив своєю мовою, схвильованою, мов орлиний клекіт. Ярослав посміхнувся. Варязької цей чоловік знати не міг, латини – й поготів, може, перську, – але сам князь не вмів по-перськи.

– Що ж ми – на мигах з тобою будемо, чи як? Ти що, до Мстислава йшов?

– Мстислав, – закивав Гюргій і знов засміявся, видно, спогад про Мстислава викликав у нього радість.

– В дружину Мстиславову?

Ярослав на мигах показав, як рубають мечем, але Гюргій закрутив головою. Він підбіг до стіни горниці, став на коліно, показав долонею правої руки, мовби щось витісує, потім став класти до стіни те уявне тесання, одне на одне, мов камінь на камінь; Ярослав ще й не вірив здогадові, швидко підвівся з стільця, пройшов до оббитої сріблом важкої скрині, дістав звідти дорогу книгу грецьку, розгорнув, підкликав до себе іверійця, показав йому на малюнок: на городській стіні, за якою видніються верхи храмів, кілька веселих бородатих чоловіків кладуть камінь, подаваний їм знизу простим блоковим пристроєм.

Іверієць зраділо закивав головою, знов щось проговорив довге й палке, Ярослав розібрав кілька разів повторене слово «Мстислав»; цього князеві було вже досить, щоб збагнути, яку славу мав його брат ще в Тмутаракані серед будівничого люду, – видно, немало поставив там споруд, якщо йдуть до нього аж звідки умільці. Може, задумав Мстислав перевершити Київ у будівлях божих і світських і сам прикликав до себе зиждителів? Але ось випадок втручається в справу, а може, то божа воля на те, щоб йому, Ярославові, стало відомо про братів задум і ось тепер, вволюючи божу волю, він повинен випередити свого брата і воздвигнути щось небачене й