Читати книгу - "Війни художників"

— Як оцінюєте ви, Гейдріху, боєздатність Англії? — він крізь лупу переглядав якусь німецьку газету.

Фюрер був дуже короткозорим, але одягав окуляри із товстими скельцями дуже рідко і лише у присутності найближчого оточення. Свого часу він заборонив Генріху Гофману публікувати фото, де він був в окулярих. Усі матеріали, що давалися фюреру на підпис машиністки, друкували на спеціальній машинці, де літери були утричі більші за звичайні.

— Я впевнений, що Англія буде боротися, мій фюрере, — після хвилини роздумів відповів Гейдріх.

— А якщо Ґерінг зруйнує найбільші заводи Англії?

— Не впевнений, що йому це вдасться. За досвідом англійські пілоти не поступаються пілотам Люфтваффе. У кількісному складі літаків — теж рівновага. І варто пам’ятати, що в Англії найпотужніший у світі флот.

— Ми почнемо проти англійського флоту підводну війну. Ми замінуємо всі прибережні води! — не вгавав фюрер. — Заперечуйте мені, Гейдріху, я уважно слухаю!

— Черчилль у кулуарній бесіді сказав, що, якщо колись Німеччина захопить Англію, британці будуть боротися з території США і Канади.

— Марення самозакоханого товстуна! — фюрер роздратовано кинув лупу на стіл. — Хіба це не очевидно, Гейдріху! Товстун або марить, або грає на публіку. Будуть боротися з-за кордону! Подібне ж говорили поляки! Де вони сьогодні, Райнгарде? Де? Я вас запитую! Я не хочу й не можу знищувати Англію. Рано чи пізно Англія повинна буде піти на компроміс із нами. Вона залишиться морською й колоніальною державою, але на континенті зіллється з нами й утворить єдине ціле. Ось моя мета!

Гітлер підвівся, схрестивши на грудях руки й погойдуючись із п’яток на носки:

— Я говорив про це з Борманом, Геббельсом, Гіммлером. Я говорив із Йодлем. І тепер говорю з вами, Гейдріху. Сьогодні про мої наміри знають не більше десяти осіб у рейху. Ми не підемо на Англію. Ми підемо на схід і за три місяці розіб’ємо Росію.

— Але, мій фюрере, війна на два фронти…

— Не буде війни на два фронти! Росія — сьогодні колос на глиняних ногах. Поки Росією керували німці, вона була лідером у Європі! Петро Третій був сином російської імператриці й герцога Карла-Фрідріха Гольштейн-Готторпського! Тобто німцем по чоловічій лінії! Значить, усі наступні Романови були Гольштейн-Готторпські. Більш того, Гейдріху, усі наступні дружини царів були німкені! В останньому царі Миколі Другому була усього одна шістдесят четверта російської крові! Він був німець, арієць! А потім до влади в Росії прийшли євреї. Вони її грабували і знищували! Грабували і знищували, Гейдріху! І тепер це — колос на глиняних ногах. Німеччина не може втратити історичний шанс розповсюдити свій вплив аж до Уралу. Ми почнемо приблизно в травні 41-го і за два місяці розіб’ємо Росію. Наші танки увійдуть у Москву не пізніше кінця липня!

— А що Англія? — наважився запитати ошелешений Гейдріх.

— Англія здасться без бою! Впаде до наших ніг, коли побачить, що сталося з Росією.

Кріста Шредер повернулася з новою платівкою, і Гітлер замовк. Секретарка не входила у коло посвячених. Тим часом у двері постукали, і до Гейдріха підійшов ад’ютант фюрера — групенфюрер Бєлов.

— Я вибачаюсь, мій фюрере. Геносе Гейдріха просить до телефону геносе Шелленберг. Щось дуже термінове.

Гейдріх із гримасою невдоволення на обличчі вийшов у коридор і взяв слухавку.

— Сподіваюся, це щось справді термінове, Вальтере!

— Дуже термінове, шеф! Що робити з художником? Він контактував із секретоносієм! Ми прослідкували і встановили його особу — це заступник директора Українського інституту професор Кузеля. Наші люди підозрюють, що він щось передав росіянину! — слухавка нервово дихала. Було помітно, що Шелленберг страшенно нервує.

— Де він зараз? — запитав Гейдріх.

— Ми його прослідкували до готелю. Він у себе в номері.

— Контактував із кимось? Міг передати те, що дав йому Кузеля?

— Ні. Невідомо, чи передав він щось узагалі. Але дуже ймовірно. Він піднявся у номер, тримаючи в руках газетний згорток. Що в ньому — невідомо.

— Шелленберг, потрібно затримати росіянина, якщо він буде рухатися у напрямку посольства.

— Але ми не можемо гарантувати, що він не передасть це комусь у готелі!

Гейдріх замислився.

— Добре. Починайте операцію негайно. Росіянина затримати, згорток вилучити. Якщо підтвердиться, що це секретні матеріали, затримаєте того типа з Українського інституту. Не раніше. Бо матимемо величезну халепу з Геббельсом. Доктор вимагатиме стовідсоткові докази, коли мова піде про його людей.

Коли Гейдріх повернувся, Кріста і фюрер слухали вступ до опери «Трістан і Ізольда». Платівка закінчилася, Гітлер невдоволено запитав:

— Гейдріху, що заважає вам зосередитися на Ваґнерові? Ви ніби чимось заклопотані?

Гейдріх кинув поглядом у бік Крісти. Гітлер зрозумів, що Гейдріх не хоче говорити зайвого при секретарці.

— Крісто, дуже вдячний вам за компанію, ви вільні. Хто буде чергувати сьогодні після шостої? Ви чи фрау Вольф? — Гітлер посміхнувся своїй секретарці. Він майже завжди був добрим до своїх секретарок і ад’ютантів.

— Якщо вам все одно, мій фюрере, то буде фрау Вольф.

Йоганна Вольф була старшим секретарем фюрера.

— Здається, у фрау Вольф скоро день народження?

— Так, мій фюрере, першого липня.

— Спробуйте дізнатися, який подарунок хотіла б вона отримати.

Ледь дочекавшись, поки Шредер вийшла, Гейдріх, явно нервуючи, випалив:

— Мій фюрере, художник Гущенко, що прибув з Росії…

— Художник Гущенко? Мені говорив про нього Гофман. Я його знаю.

— Але…

— Я хочу з ним зустрітися. Це найкращий у Європі пейзажист! Я подарую йому свій ювілейний альбом акварелей. Той, що надрукував Гофман. Ви бачили пейзажі Гущенка? Ні? Ви багато втратили, любий Гейдріх. Сьогодні рівних йому немає,