Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

молоді на західньоукраїнських землях і його щомісячні книжкові видання невеличкого формату розходилися багатотисячним накладом. Корисну роботу серед молодняцьких мас вів теж добре редаґований „Самоосвітник”, в якому систематично ведено популярні виклади з різних ділянок науки й знання. Особливо цікавим та цілком ориґінальним був, редаґований Іваном Мітрінґою, журнал „Антибольшевик”, завданням якого було ідеологічно-політичне поборювання большевизму, а який масово пачковано на східньоукраїнські землі.

Одначе, як згадано, тодішня Крайова Екзекутива ОУН неґативно поставилася до концерну „Дешева Книжка”, мережа членів ОУН одержала наказ бойкотувати його видання, у висліді чого видавництво почало занепадати, а врешті мусіло самоліквідуватися. Ідеологічно-політичний двотижнивик „Наш Світогляд” появлявся за редакцією Петра Мірчука в другій половині 1936 і на початку 1937 року спершу в Стрию, згодом у Львові, де польська влада його закрила, а видавця i редактора заарештувала. „Наш Світогляд” розходився головно на Волині завдяки тому, що його кольпортажем на тій території зайнявся був тодішній референт юнацтва в КЕ ПЗУЗ Ігор Шубський, котрий також співпрацював із редакцією того двотижневика. „Наш Світогляд” між іншим популяризував писання М. Міхновського, переповідаючи на своїх сторінках основні думки з його брошур „Самостійна Україна”, „Справа українського робітництва”, „Справа української інтеліґенції”.

Одним із найбільших (щодо тиражу) тодішніх тижневиків, що появлявся у Львові, був часопис „Нове Село”, який хоч і не був пов'язаний безпосередньо з Організацією, проте вів гостру протимосковську й протибольшевицьку лінію. В той час у ньому працювали такі члени ОУН: Ярослав Старух, Роман Малащук, Борис Левицький, Ярослав Матла, Мирослав Стиранка, Данило Чайковський, Ярослав Флінта та ін. Не зважаючи на постійні конфіскати з боку польської влади, тижневик проіснував до вибуху другої світової війни. На початку 1939 року польська поліція різними шиканами намагалася припинити висилку цього тижневика на Волинь, а 31 серпня того ж року львівське воєвідство взагалі заборонило його видавати.

VІ ЧАСТИНА: ОУН В ЗАКОРДОННИХ КРАЇНАХ

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОВОДУ ОУН І РОЗМІЩЕННЯ ЇЇ СТАНИЦЬ ЗА КОРДОНОМ

Особовий склад ПУН і керівники теренів

Зав'язком Проводу ОУН став Провід Українських Націоналістів – ПУН, обраний на Першій Конференції Українських Націоналістів 5 листопада 1927 року в характері коодинаційного центру всіх українських націоналістичних організацій. ПУН мав складатися з 5 членів; чотирьох із них – полк. Є. Коновалець, інж. М. Сціборський, інж. Дм. Андрієвський і В. Мартинець – обрала Конференція, а п'ятим мав бути представник крайових націоналістичних організацій, Союзу Української Націоналістичної Молоді та крайових частин УВО, визначений проводами тих організацій. Але через причини, про які ми згадували, крайові націоналістичні організації свого представника до ПУН-у не визначили і первісний ПУН діяв у складі 4 членів аж до Конґресу Українських Націоналістів.

У лютому 1929 року Конґрес Українських Націоналістів, обираючи Провід, залишив первісний склад ПУН-у і доповнив його новими членами. Ними були: д-р Юліян Вассиян, ген. Микола Капустянський-”Низола”, д-р Дмитро Демчук, Петро Кожевників та інж. Леонід Костарів.

У „Звідомленні Проводу Українських Націоналістів ч. 5”, опублікованому в „Розбудові Нації” за грудень 1929 року, подано, що після 1-го Конґресу Українських Націоналістів функції членів проводу розділено так: інж. М. Сціборський – організаційний референт, інж. Дм. Андрієвський – політичний референт, В. Мартинець – референт пропаґанди, д-р Дм. Демчук – фінансовий референт. Ідеологічним референтом став д-р Ю. Вассиян, а військовим – ген. М. Капустянський. Інж. Л. Костареву і П. Кожевникові, що їх згодом постановою Організаційного суду було усунено з складу ПУН і з ОУН, не призначено жодних референтур.

Після Конґресу кооптовано до ПУН-у сотн. Р. Ярого, як зв'язкового до Головної Команди УВО, а після апробати цією Командою постанови Конґресу про злиття всіх націоналістичних організацій, у тому й УВО, в єдину Організацію Українських Націоналістів, до ПУН-у кооптовано ще двох членів Головної Команди УВО: сотн. Омеляна-Сеника-”Грибівського” і сотн. Сидора Чучмана, а також Ярослава Барановського, як представника Крайової Команди УВО. Сотн. Р. Ярому передано керування референтурою зовнішніх зв'язків, Я. Барановському – референтуру зв'язку з Краєм, сотн. О. Сеникові – координацію референтур, архіви і нагляд над фінансовими справами закордонних частин ОУН. Сотн. С. Чучман став співпрацівником військової референтури. Головному судді Макареві Кушніреві („В. Богуш”, „Я. Дуб”) доручено керівництво чужомовними виданнями ОУН. Весною 1934 року членом ПУН-у став Іван Ґабрусевич-„Іртен”-„Джон”. Він перебрав- керівництво референтурою ідеологічного вишколу, що її вів д-р Ю. Вассиян, який уже раніше виїхав до Краю. У 1937 році покликано до ПУН-у д-ра Олега Кандибу-Ольжича — для керівництва новоутвореною референтурою культурно-освітньої праці; згодом його заступником став Орест Чемеринський-”Оршан”. В вересні 1938 р. прибули з Краю Ярослав Стецько й Олекса Гасин. Перший працював в ідеологічній ділянці, другий у Військовому Штабі ОУН.

Членом ПУН-у став теж ген. В. Курманович, заприсяжений член ОУН на Конференції в Берліні (червень 1933), який став, побіч ген. Капустянського, співкерівником референтури для військових справ.

Уповноваженими ПУН-у для керівництва працею ОУН на окремих теренах були: сотн. Р. Ярий – на Німеччину; інж. Євген Ляхович – на Великобрітанію, згодом на Америку; С. Давидович – на Великобританію (після виїзду інж. Є. Ляховича); Євген Онацький – на Італію; Василь Баранецький – на Фінляндію; сотн. Іван Ревюк-Бартович – на Литву; Андрій Федина – на Данціґ; Іван Шиманський – на Болгарію; д-р Олександер Хмельовський, а опісля д-р Михайло Мілько – на Манджурію; Олександер Бойків – на Францію; інж. Дм. Андрієвський – на Бельґію; сотн. Осип Твердовський – на Люксембурґ і сумежні терени Франції. З них членами ПУН були тільки сотн. Р. Ярий та інж. Дм. Андрієвський.

Особистими секретарями полк. Є Коновальця, як Голови ПУН-у, були (за чергою): Олександер Бойків, інж. Михайло Селешко, Олександер Сокіл і Орест Питляр і деякий час Михайло Турчманович.

Крайових провідників ОУН на ЗУЗ затверджував полк. Є. Коновалець на пропозицію Крайової Екзекутиви ОУН, передавану через референта зв'язку з Краєм при ПУН. Ця справа засадничо не йшла на розгляд цілого ПУН-у з конспіративних причин.

У праці ПУН і всієї Організації полк. Коновалець керувався засадами демократичности: він ніколи не накидав своєї волі ні окремим референтам, ні членам ПУН-у, але уважно вислуховував думки своїх співпрацівників і намагався приймати вирішення після того, коли воно було узгіднене з усіма, чи бодай більшістю членів ПУН-у. Лише справами ОУН на українських землях під большевицькою окупацією полк. Є. Коновалець займався сам і не втаємничував у них нікого з членів Проводу.

Форми діяльности закордонних клітин ОУН

Всі клітини ОУН в Европі, поза українськими землями