Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- П'яти хвилин вистачить, - сказав Гаррі. - То йдемо...

- Вже? - отетеріла Герміона.

- Звичайно, вже! - розсердився Гаррі. - А що, чекати, поки закінчиться вечеря, чи як?.. Герміоно, Сіріуса катують зараз, у цю мить!

- Ну добре, - з розпачем погодилася вона. - Біжи за плащем-невидимкою, й зустрінемося на початку коридору, що веде до її кабінету.

Гаррі кинувся з класу й помчав, розштовхуючи юрбу учнів у коридорах. Двома поверхами вище зустрів Шеймуса і Діна, які весело його привітали й повідомили, що планують до самого світанку святкувати у вітальні завершення екзаменів. Гаррі їх майже не слухав. Поки хлопці сперечалися, скільки маслопива треба роздобути на чорному ринку, він заліз у отвір за портретом і так швидко повернувся назад з надійно захованими у портфелі плащем-невидимкою та Сіріусовим ножем, що ті й не помітили, що він кудись зникав.

- Гаррі, може, підкинеш кілька ґалеонів? Гарольд Дінґл обіцяв продати нам вогневіскі...

Але Гаррі вже мчав коридором. За кілька хвилин він перестрибнув останні сходинки й приєднався до Рона, Герміони, Джіні й Луни, які стояли на самому початку коридору, що вів до кабінету Амбридж.

- Я готовий, - видихнув він. - А ви?

- Ну що ж, - прошепотіла Герміона, коли повз них пройшла зграйка галасливих шестикласників. - Ти, Роне... береш на себе Амбриджку... Джіні й Луна, можете звільняти коридор від учнів... а ми з Гаррі надягаємо плащ і чекаємо, коли буде безпечно зайти...

Рон пішов і його яскраво-руду потилицю було видно навіть з кінця коридору. Тим часом не менш примітна потилиця Джіні в супроводі білявої Луниної голови попливла в протилежний бік, вигулькуючи то тут, то там у натовпі учнів.

- Іди сюди, - Герміона потягла Гаррі за руку до ніші за колоною, на якій розмовляла сама з собою кам'яна голова якогось бридкого середньовічного чаклуна. - Гаррі... з тобою справді все нормально? Ти страшенно блідий.

- Усе нормально, - коротко сказав він, витягаючи з портфеля плащ-невидимку. Насправді в нього болів шрам, але не дуже сильно, тож Волдеморт ще не завдав Сіріусові смертельного удару, бо коли він катував Ейвері, біль у шрамі був просто нестерпний...

- На, - він накинув на них обох плащ-невидимку, й вони почали уважно прислухатися, не зважаючи на латинські фрази, які бурмотіло погруддя чаклуна.

- Сюди не можна! - попереджала учнів Джіні. - Вибачте, треба йти в обхід отими сходами, бо тут хтось напустив задушливого газу...

Учні обурювались, а один сердито сказав: - Не бачу я тут ніякого газу.

- Бо він безбарвний, - досить переконливо вдала гнів Джіні, - але, якщо хочеш, то йди. Твій труп стане доказом для наступного ідіота, який нам не повірить.

Поволі натовп почав рідшати. Новина про задушливий газ розійшлася між учнями, і вже ніхто туди не йшов. Коли в коридорі збезлюдніло, Герміона неголосно сказала: - Гаррі, краще вже не буде... ходімо.

І вони рушили, ховаючись під плащем-невидимкою. У дальньому кінці коридору спиною до них стояла Луна. Проходячи повз Джіні, Герміона прошепотіла:

- Молодець... але не забудь про сигнал.

- Який сигнал? - пробурмотів Гаррі перед дверима кабінету Амбридж.

- Коли вони побачать Амбриджку, то почнуть голосно виспівувати «Візлі - наш король», - пояснила Герміона. а Гаррі застромив лезо Сіріусового ножа в щілину між дверима й стіною. Замок, клацнувши, відімкнувся, і вони зайшли в кабінет.

Недоладні кошенята вигрівалися на пообідньому сонечку, що осявало їхні тарілки, а в кабінеті було тихо й порожньо, як і минулого разу. Герміона полегшено зітхнула.

- Я боялася, що після другого ніфлера вона тут виставить охорону.

Скинули плаща-невидимку. Герміона підбігла до вікна й крадькома визирнула надвір, тримаючи чарівну паличку напоготові. Гаррі метнувся до каміна, схопив горщик з порошком флу і кинув дрібку в камін - спалахнув смарагдовий вогонь. Швидко став навколішки, запхав голову в мерехтливе полум'я й крикнув: - Площа Ґримо, дванадцять!

Голова закрутилася, ніби він щойно зійшов з ярмаркової каруселі, але коліна не відривалися від холодної підлоги кабінету. Замружився від вируючого попелу а коли обертання припинилося, розплющив очі й побачив, що дивиться на довжелезну холодну кухню будинку на площі Ґримо.

Там нікого не було. Він цього сподівався, але не був готовий до гарячої хвилі жаху й паніки, яка на нього накотила від вигляду порожнього приміщення.

- Сіріусе? - гукнув він. - Сіріусе, ти є?

Його голос луною розійшовся по кухні, але ніхто не відповів, хіба що справа від каміна почулося якесь шарудіння.

- Хто там? - крикнув він, думаючи, що то миша.

Перед ним з'явився ельф-домовик Крічер. Він був чимось страшенно задоволений, хоч обидві руки мав, здається, поранені, судячи з грубого шару бинтів.

- У каміні голова Поттера, - оголосив він порожній кухні, кидаючи на Гаррі дивно радісні погляди. - Крічеру цікаво, навіщо він прибув?

- Крічере, де Сіріус? - нетерпляче запитав Гаррі.

Ельф-домовик хрипко реготнув.

- Хазяїн вийшов, Гаррі Поттере.

- Куди вийшов? Куди він вийшов, Крічере?

Крічер тільки гигикнув.

- Попереджаю тебе! - крикнув Гаррі, чудово розуміючи, що в цій ситуації покарати Крічера ніяк не зможе. - А де Люпин? Де Дикозор? Чи є тут хтось із них?

- Нема нікого, крім Крічера! - радісно повідомив ельф, а тоді відвернувся від Гаррі й помалу пішов до дверей. - Крічер, мабуть, зараз побалакає трохи зі своєю хазяєчкою, авжеж, бо він уже давно не мав такої нагоди, Крічерів хазяїн не підпускав його до неї...

- Куди пішов Сіріус? - гукнув услід ельфові Гаррі. - Крічере, він пішов у відділ таємниць?

Крічер завмер на місці. Гаррі з-за лісу ніжок від стільців ледве бачив його лису голову.

- Хазяїн не каже бідненькому Крічерові, куди він ходить.

- Але ж ти знаєш! - крикнув Гаррі. - Правда? Ти знаєш, де він зараз!

На мить запала тиша, а тоді ельф голосно гигикнув.

- Хазяїн не повернеться з відділу таємниць! - радісно повідомив він. - Крічер тут знову сам зі своєю хазяєчкою!

Він рвонув до дверей і вислизнув у коридор.

- Ти!..

Та не встиг Гаррі вилаятись чи крикнути якусь образу, як відчув лютий біль у тімені. Вдихнув