Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

22 вересня вирішили «негайно послати місію до Польщі» на чолі з Лівицьким та «негайно об’єднати всі українські національні сили для рішучої боротьби проти окупації військами Денікіна території України»[692].

24 вересня в черговій відозві до народу за підписами Петлюри, Петрушевича та членів уряду УНР оголосила війну Денікіну, а 8 жовтня — закликала держави Антанти «примусити генерала Денікіна залишити територію України і дати можливість уряду Української Народної Республіки установити лад та спокій на вільній українській землі»[693].

У міжчасі одні українці відчайдушно змішували карти іншим. 25 жовт­ня, в той самий день, коли на черговій Державній нараді Петрушевич виголосив зворушливу промову про «одну волю» двох урядів і «одне командування» обох армій.

Якщо вірити Мазепі, з 1 листопада накази Голов­ного отамана УНР Галицькою армією не виконувалися. Начальний вождь УГА Мирон Тарнавський «цілком таємно від штабу Наддніпрянської армії вислав делегацію до денікінського командування для укладання з ним сепаратного договору»[694].

М. Тарнавський (1869—1938 рр.), генерал-чотар УГА,  кавалер німецьких, італійського та австрійських бойових орденів. Суспільне надбання

6 листопада в Зятківцях, де розміщувалася штаб-квартира командувача 4-ї дивізії «білих» Якова Слащова, представники Тарнавського підписали угоду про повний перехід УГА разом з усіма її запасами на бік Добровольчої армії.

Умовою переходу була відмова від застосування УГА проти військ, що залишалися під проводом Петлюри. Інший важливий пункт договору — припинення діяльності уряду ­ЗОУНР у зв’язку з «відсутністю території». Осідком адміністрації Петрушевича було визначено Одесу[695].

Я. Слащов (1885—1929 рр.), генерал-лейтенат, кавалер 8 бойових орденів та Золотої Георгієвської зброї «За хоробрість». Суспільне надбання

У той самий час Директорія й уряд, які провадили паралельні переговори з більшовиками: прийняли їхні умови щодо військово-політичного союзу, спрямованого проти Денікіна. Текст угоди ще 25 жовтня привіз емісар Москви Платтен. Формула угоди — «союз проти Денікіна за деякі землі, зайняті большевиками»[696]. Москва також поінформувала про наказ командувачу своєї 12-ї армії передати Дієвій армії (але тільки після початку переговорів!) 12 тис. рушниць, 200 тис. набоїв, 12 нових гармат і «потрібну кількість кулеметів». «Вже незабаром після від’їзду Пляттена до Москви, — пригадував Мазепа, — наш фронт проти большевиків <...> був фактично зліквідований. Внаслідок цього, в середині жовтня Січові Стрільці й 1-й та 2-й корпус Галицької армії були перетранспортовані <...> проти Денікіна». У той сам час «провідники Галицької армії продовжували твердо стояти на тому, що нас може врятувати тільки союз з Денікіном».

Наслідок такої політики був самозрозумілим: відносини між двома українськими керівними центрами загострилися до крайньої межі, Петрушевич знову став бойкотувати засідання Директорії[697].

17 листопада він підписав нову угоду з «білими», яка майже дослівно повторювала попередню. Після цього диктатор ЗОУНР виїхав до Відня.

Репліка автора

Відомий на сьогодні обсяг свідчень про ЗУНР та її лідера, здавалося б, не залишає багато місця для фантазій.

Але це уявлення глибоко помилкове. Усупереч усім виявленим документам, а найголовніше — незаперечним фактам, відомим від 1919 р., знаходяться-таки «фахівці», для яких правдиві свідчення не мають ніякого значення. Мають значення бурхлива фантазія та велична національна свідомість.

Ось лише один приклад: на підставі огляду печатки на одному з документів, підписаних Петрушевичем 29 грудня 1921 р., робиться такий висновок: «Поєднання гербів двох держав українського народу — УНР та ЗУНР... символізує... органічну державну єдність західноукраїнських з усіма українськими землями, як це і було проголошено під час злуки УНР і ЗУНР, ... свідчить про панування в цей час серед її керівництва соборницьких настроїв. Це, в свою чергу, робить сумнівним твердження окремих дослідників про те, що вже восени 1919 р. наступив державний розрив між ЗУНР і УНР»[698].

Уряд Мазепи і гроші

Чи не єдиний напрямок державотворення, на якому уряд Мазепи — так само, як і попередні, досягнув значних успіхів, це безконтрольне розтринькування десятків та сотень мільйонів чи то гривень, чи то одиниць іноземної валюти:

— 500 млн грн — «на потреби Дієвої армії» (6 вересня),

— 100 млн грн — позика «міським самоврядуванням на закупки в межах України речей першої необхідності» (30 жовтня),

— 60 млн грн — міністру шляхів «на відновлення зруйнованих залізничних і шосових будувань»,

— 40 млн грн — міністру народного господарства «з огляду на поширення території та збільшення оперативних витрат» (4 вересня),

— 35 млн 660 тис. грн — «на ремонт шосейних шляхів в 1919 р.» (6 вересня),

— 20 млн 904 тис. грн — «на допомогу пресі на Україні» (16 вересня),

— 20 млн грн — «на видання підручників, шкільних книжок і шкільного приладдя для шкіл всіх типів» (9 жовтня),

— 10 млн грн — в розпорядження політичного департаменту та «його місцевих установ» МВС (5 вересня),

— 10 млн грн — «для допомоги галицьким виселенцям» (26 вересня),

— 5 млн грн — «на утримання Вінницької психіатричної лікарні до 1 січня 1920 р.» (3 листопада), (тобто на 2 місяці! — Д. Я.),

— 4 млн — «на видання Св. Письма, богослужебних і інших книжок українською мовою» (23 жовтня),

— 3 млн грн — «на допомогу біженцям з Галичини» (30 серпня),

— 2 млн 552 тис. грн — на утримання делегації УНР у Вашингтоні (13 жовтня),

— 2 млн грн — «Подільській губерніальній народній управі на розробку торфу» (3 жовтня),

— 2 млн грн — керуючому МЗС «на видатки, злучені з перебуванням чужоземних представництв на Вкраїні» (16 вересня),.

— 1 млн 428 тис. грн — «на заходи по скотарству на Поділлі» (4 вересня),

— 1 млн 658 тис. 600 грн — міністру в справах Галичини «на час дефенетивного затвердження штатів»,

— 762 060 грн — «на видання періодичного органу» Міністерства ісповідань (3 листопада),

— 600 тис. грн — на утримання «персонального складу надзвичайної дипломатичної місії УНР до Румунії по купівлі військового майна» (6 вересня),

— 600 тис. грн — позика українській сільськогосподарській спілці «Централ»,

— 504 тис. грн — «на переведення в життя українізації Служби Божої»,

— 300 тис. грн — громадянам м. Ориніна за «високопатріотичний вчинок» та «на заснування кооперативу»,

— 100 тис. грн — міністру сповідань на тимчасові штати Українського Церковного Синоду,

— 69 тис. грн — «на ремонт меблів в помешканні губерніального комісара, яке зайнято головою Ради Народних Міністрів та його канцелярією» (27 жовтня),

— 12 тис. грн на рік — на пенсію якомусь К. Криницькому[699] за «попередню надзвичайно корисну для суспільства працю» (6 вересня).

Крім того:

— 10 млн німецьких марок — «на купівлю медично-санітарного майна за кордоном» (24 вересня),

— 1 млн 83 тис. франків — «на продовження ще на 4 місяці подорожі Республіканської капели за кордоном» (3 жовтня)[700].

Інші приклади зацікавленостей державних мужів. 5 вересня знайшли час вислухати доповідь про «контракт купівлі-продажу перев’язочного матеріалу, зложеного між Кругляковим і Друкманом з одного боку і надзвичайною дипломатичною місією в Румунії з другого». 8 вересня знайшли час обговорити та відхилити законопроект «Про унормування перемолу хліба на млинах і крупорушках». 18 вересня ухвалили «виключити з ужитку в шкільних і бібліотечних, не наукового значіння, установах України книжок та інших видань, які не відповідають державним інтересам УНР», а 30-го — призначили на 12—19 жовтня «Тиждень Українського Козака» [701].

Все те, що ви прочитали — не жарт.

Останні дні 1919 р.

Листопадові дні стали останніми не тільки в історії Директорії УНР.

8 листопада в ставці командувача Дієвої армії відбулася чергова Державна нарада за участю «всіх членів уряду і командирів дивізій» на чолі з Омеляновичем-Павленком. Постановили:

— 1. Видати «негайно»