Читати книгу - "Фараон"

Тепер посланець прибував за посланцем. Одні приносили вісті, що великі маси селян, озброєних сокирами й палицями, звідусіль сунуть до Мемфіса. З провінції доносили, що народ в околицях Пеме, Сохема і Ону втікає в поля, вигукуючи, що завтра буде кінець світу. Привіз посланець листа від Гірама, який сповіщав, що незабаром прибуде. Другий посланець повідомив, що жрецькі полки потай пробираються до Мемфіса, а з Верхнього Єгипту насуваються великі юрби людей та військо, вороже настроєне проти фінікійців і навіть проти його святості.

«Поки вони підійдуть, — думав фараон, — я вже матиму в руках верховних жерців і навіть полки Нітагера… Вони спізнились на кілька днів…»

Нарешті, доносили, що там і там по дорогах воїни половили багато переодягнутих жерців, які намагалися пробратись до палацу його святості, напевно, з недобрими намірами.

— Нехай їх приведуть до мене, — відповів, сміючись, фараон. — Я хочу бачити тих, що насмілилися йти проти мене із

лихими намірами!

Десь опівночі найясніша цариця Нікотріс зажадала зустрічі

з його святістю.

Цариця була бліда й тремтіла від жаху. Вона наказала офіцерам вийти з царської кімнати і, зоставшись наодинці з фараоном, мовила з плачем:

— Сину мій, мушу тобі оповістити лихі віщування…

— Я волів би, царице, мати докладні відомості про. сили й наміри моїх ворогів.

— Сьогодні ввечері статуя божественної Ісіди в моїй молільні одвернулася лицем до стіни, а вода в святій криниці почервоніла, як кров…

— Це засвідчує, — відповів фараон, — що в моєму палаці є зрадники. Однак вони не дуже небезпечні, якщо можуть лише бруднити воду та одвертати статуї.

— Всі наші слуги, — вела далі цариця, — весь народ переконані, що коли твої війська вступлять до храмів, то на Єгипет впаде велике нещастя…

— Більшим нещастям, — відповів фараон, — є зухвалість жерців. Мій вічно живий батько необачно впустив їх до палацу, й сьогодні вони вважають, що стали його господарями… Але, о боги, ким вони хочуть зробити мене, ці всевладні жерці?.. Невже я повинен відмовитися від моїх царських прав?..

— Тоді принаймні, — озвалася цариця, поміркувавши, — будь милосердий… Так, ти мусиш захищати свої права, але не дозволяй воїнам; оскверняти святі місця та ображати жерців… Пам’ятай, що милостиві боги обдаровують Єгипет щастям, а жерці, незважаючи на свої помилки (хто їх не має!), роблять нашій країні величезні послуги… Подумай, що, обібравши й розігнавши їх, ти знищив би мудрість, яка підносить Єгипет над іншими народами…

Фараон узяв матір за обидві руки, поцілував її і відповів

сміючись:

— Жінки завжди перебільшують… Ти, матінко, так говориш до мене, наче я вождь диких гіксосів, а не фараон. Хіба я хочу кривдити жерців?.. Чи ненавиджу їхню мудрість, хоча б навіть таку безплідну, як стеження за обертанням зірок, що й без нас ходять по небі, а користі від них ні на один утн?.. Мене дратує не їхній розум та побожність, а недоля Єгипту, який виснажується з голоду й боїться найменших погроз Ассірії. Тим часом жерці, хоч вони такі мудрі, не тільки не хочуть допомагати мені в моїх царських намірах, а ще й з нечуваним нахабством чинять опір. Тож дозволь мені переконати їх, що не вони, а я — володар моєї спадщини. Я не міг би мститися покірним, але розтопчу зухвальців. Вони знають про це, але ще не вірять і, не маючи справжніх сил, хочуть залякати мене пророкуванням якихось нещасть. Це їхня остання зброя й оборона. Коли вони зрозуміють, що я не боюся ніяких страхіть, то скоряться… А тоді не впаде жоден камінь з їхніх храмів, не зникне жоден перстень з їхніх скарбниць. Знаю я їх!.. Сьогодні вони намагаються мене перелякати, бо я далеко від них. А коли я простягну до них бронзову руку, вони впадуть ниць, і вся ця колотнеча скінчиться миром і загальною покорою.

Цариця обняла ноги фараонові і вийшла заспокоєна, заклинаючи, однак, Рамзеса шанувати богів та бути милостивим до їхніх слуг.

Коли мати пішла, фараон покликав Тутмоса.

— Отже, завтра, — сказав він, — моє військо займає храми. Та перекажи воєначальникам, нехай вони знають, що я хочу зберегти святі житла богів незайманими і щоб ніхто не підняв руку на жерців.

— Навіть на Мефреса й Гергора? — спитав Тутмос.

— Навіть на них, — відповів фараон. — Досить з них буде кари, що вони втратять високі посади і змушені будуть оселитися з ученими жерцями в храмах, щоб молитись та освоювати мудрість без перешкод…

— Буде так, як ти наказуєш, святий володарю… Хоча…

Рамзес підняв угору палець на знак того, що не хоче слухати ніяких заперечень. А далі, щоб змінити розмову, сказав з усміхом:

— Пам’ятаєш, Тутмосе, маневри під Пі-Баїлосом? Уже минуло два роки!.. Коли я тоді обурювався зухвальством і ненаситністю жерців, чи міг я подумати, що так швидко поквитаюся з ними?.. А бідна Сара… А мій маленький синочок… Який він був гарний…

Дві сльози скотилися по обличчю фараона.

— Воістину, — мовив він, — якби я не був сином богів, милостивих і великодушних, вороги мої пережили б завтра тяжкі години… Скільки вони завдали мені горя!.. Скільки разів через них сльози туманили мені очі!..

Розділ шістдесят п’ятий

Двадцятого паофі Мемфіс був ніби напередодні великого свята. Всі роботи припинилися, навіть носії не переносили вантажів. Весь люд висипав на площі й вулиці або гуртувався навколо храмів, найбільше біля Пта, найкраще укріпленого. Там зібралися сановники, духовні і цивільні, під проводом Гергора й Мефреса.

Біля храмів розсипним строєм стояли війська для того, щоб воїни могли перемовлятися з юрбою.

Між простим людом та воїнами крутилося багато перекупників з кошиками хліба, з глеками й бурдюгами, в яких було вино. Частували людей безплатно. Коли їх питали, чому вони не беруть грошей, деякі відповідали, що це його святість частує своїх підданців. Інші ж казали:

— Їжте й пийте, правовірні єгиптяни, хто знає, чи доживемо ми до ранку!..

Це були жрецькі перекупники.

Підісланих підбурювачів снувало багато. Одні голосно доводили своїм слухачам, що жерці бунтуються проти фараона й навіть хочуть його отруїти за те, що він обіцяв трудящому люду відпочинок на сьомий день. Другі шептали, що фараон збожеволів і заприятелював з чужинцями на згубу храмам і Єгиптові. Треті підбурювали народ, щоб він напав на храми, де жерці з номархами радяться, як їм ще більше пригнітити селян і ремісників. А ще інші висловлювали побоювання, що, коли люди нападуть на храми, станеться велике лихо…

А під мурами храму Пта невідомо звідки з’явились кілька товстезних балок і купи каміння.