Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

А н і т а (з ванної). Є гарячий вода!

Філіп. Це добра ознака. Зачини, будь ласка, двері.

Аніта зачиняє двері. Макс підходить до ліжка й сідає порад у крісло. Філіп сидить, спустивши ноги з ліжка.

Вип'єш, поїси?

Макс. Ні, товаришу. Ти був там?

Філіп. Був. Весь час був. До самого кінця. Вони мене викликали, бо їм потрібні були деякі відомості.

Макс. Як він поводився?

Філіп. Як послідущий нікчема. Але спочатку видавав по чайній ложечці.

Макс. А потім?

Філіп. О, потім його прорвало. Почав сипати так, що стенографістка за ним не встигала. Я, знаєш, людина не гидлива…

Макс (не звертаючи уваги на його останні слова). Газети повідомили про арешти. Навіщо вони публікують такі речі?

Філіп. Не знаю, друже. І справді, навіщо? Якби мені хтось пояснив…

М а к с. Звісно, воно підносить дух — і це добре. Але ще краще було б переловити всіх. А скажи, вони принесли цей… ну…

Ф і л і п. Ти хочеш сказати «труп»? Так. Його притягли з того місця, де ми його залишили, й Антоніо звелів, щоб його посадовили на стілець у кутку, і я встромив йому між зубів сигарету й запалив її, тільки вона, звісно, весь час гасла.

М а к с. Добре, що я не залишився.

Ф і л і п. А я залишився. Потім пішов. Потім повернувся. Потім знову пішов, але вони мене викликали ще раз. Я оце тільки годину тому прийшов звідти й більше не піду. Цебто сьогодні. Мій робочий день скінчився. Завтра, звісно, знайдеться нова робота.

М а к с. Ми з тобою добре попрацювали.

Ф і л і п. Зробили все, що могли. Операція, що й казати, блискуча, і пройшла вона як по маслу, от тільки сітка виявилася дірявою й багато риби вислизнуло. А втім, тепер її знову можна буде закинути. Але мене вам доведеться перевести кудись-інде. Тут від мене користі вже не буде. Надто багато народу знає, чим я займаюсь. І не тому, що я роздзвонюю. Просто воно склалося так.

М а к с. Роботи скрізь вистачає. Але ти ще не скінчив тут.

Філіп. Знаю. Тільки постарайтесь якомога швидше перекинути мене кудись-інде, добре? Бо тут мені вже робиться якось незатишно.

М а к с. А як буде з дівчиною із сусіднього номера?

Філіп. О, з нею я порву.

М а к с. Я зовсім не наполягаю на цьому.

Філіп. Так. Але рано чи пізно ти цього зажадаєш. Не треба панькатися зі мною. Попереду п'ятдесят років неоголошених воєн, і я підписав контракт на весь цей час. Не пам'ятаю, коли саме, але підписав.

М а к с. Не ти один. Справа тут не в контрактах. І не треба говорити з такою гіркотою.

Філіп. Я говорю без будь-якої гіркоти. Просто я не хочу дурити себе. І не хочу, щоб місце, де мусить бути лише щось одне, було зайняте ще чимось іншим. А оце почало вже закрадатися туди. Та дарма, я знаю, як вилікуватись.

М а к с. Як?

Філіп. Скоро побачиш як.

М а к с. Не забувай, Філіпе, я людина добра.

Філіп. Згода. Я теж. Ти б коли-небудь прийшов подивитися, як я працюю.

Поки вони розмовляють, двері номера 109 відчиняються, й заходить Д о р о т і Б р і д ж е с. Вона вмикає світло, скидає пальто й надягає пелерину з чорнобурок. Обертається перед дзеркалом. Вона дуже гарна цього вечора. Вона підходить до патефона, ставить мазурку Щопена, потім бере книжку й сідає в крісло під настільною лампою.

Ось вона прийшла. Повернулась, так би мовити, додому. Отже…

М а к с. Філіпе, товаришу, в цьому немає потреби. Слово честі, я не бачив жодних ознак того, що вона заважає твоїй роботі.

Філіп. Зате я бачив. А незабаром побачив би й ти.

Макс. Що ж, я можу тільки повторити: роби, як знаєш. Але пам'ятай: треба бути добрим. Для нас, людей, яким заподіяно стільки зла, нема нічого важливішого за доброту — за всіх можливих обставин.

Філіп. А я, знаєш, теж дуже добрий. Я сама доброта. Просто жах, який я добрий!

Макс. Ні, я цього не знаю. Але хотів би, щоб ти був добрий.

Філіп. Почекай мене тут, гаразд?

Він виходить у коридор, стукає в двері номера 109, зразу ж відчиняє їх і заходить.

Д о р о т і. Добрий вечір, коханий.

Філіп. Добрий вечір. То як ти?

Д о р о т і. Дуже добре, а тепер — іще краще, бо ти зі мною. Де ти був? Ти звечора так і не повернувся додому. Ох, яка я рада, що ти прийшов.

Філіп. У тебе знайдеться щось випити?

Д о р о т і. Знайдеться, любий. (Наливає йому віскі й розбавляє водою).

В сусідній кімнаті Макс сидить у кріслі, втупившись очима в електричний камін.

Де ти був, Філіпе?

Філіп. Та в різних місцях. Збирав новини.

Д о р о т і. І які вони — добрі?

Філіп. Деякі добрі. Деякі — не дуже. Порівну і того, і того. Д о р о т і. І сьогодні тобі вже не треба нікуди йти?

Філіп. Не знаю.

Д о р о т і. Філіпе, коханий, що сталось?

Ф і л і п. Нічого не сталось.

Дороті. Філіпе, давай поїдемо звідси. Мені тут уже нема чого робити. Я відіслала три статті. Давай поїдемо куди-небудь під Сен-Тропез — сезон дощів ще не почався, а публіка вже роз'їхалася, там буде так чудово. А потім можна податися в гори, покататися на лижах.

Ф і л і п (люто). Так, а потім до Єгипту, а потім тішитися коханням по всіх готелях світу й тисячу разів протягом трьох років прокидатися погожого ранку й снідати в ліжку — а може, тільки дев'яносто разів протягом трьох місяців — залежно від того, скільки часу мине, перше ніж я набридну тобі чи ти — мені. І ми не будемо думати ні про що, крім розваг. Ми наймемо номер у «Крійоні» чи «Рітці», і восени, коли з дерев у Бу-лонському лісі опаде листя й стане вітряно й холбдно, ми будемо їздити до Отейля на іподром, і грітися коло великих жаровень за трибунами, й дивитись, як коні стрибають через водяний рів і долають живопліт і кам'яний бар'єр. Так-так. А