Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

2010 рік

– Абонент знаходиться поза зоною досяжності. Зателефонуйте, будь ласка, пізніше, – вкотре сповістив у трубці механічний голос автовідповідача.

–  Передзвоніть пізніше, – передражнив чоловік, сердито штовхнувши ніжку стільця.

Можна подумати не передзвонював. Цілий день як той бовдур тільки й робить, що намагається передзвонити пізніше. Одному абоненту. Другому. Все без пуття. Ці двоє немов випарувалися: не додзвонитися, не докричатися. Головне, в Золотій Рощі ніхто не в курсі. Ні хатня робітниця, ні охоронці нічого не бачили, нічого не чули. Дідька лисого! Якщо це новий спосіб довести його до сказу, варто віддати належне – він працює!

Вкотре виміряв широкими кроками кабінет, квапливо набрав номер ще однієї людини, яка входила у вузьке коло довірених осіб, але, на відміну від попередніх, і вдень, і вночі була на зв'язку. Цей раз не став винятком. За парою довгих гудків почулося шарудіння і надмірно задоволене:

– Так, Кирюхо, слухаю.

– Калач, з'ясуйте, де Марго, – піднявши зі столу пачку цигарок, звелів чоловік.

– Де-де, ти начебто в Рощі її залишив, – із глузуванням підчепив Тимур.

Кирило хоч не бачив, але виразно уявляв, як той тріумфально вишкірився. Будь Калачов у зоні досяжності, неабияк вмазав би по самовдоволеній безсоромній пиці. Але не маючи такої нагоди, добивався від товариша іншого.

– Залишив, – засунув у рот сигарету, – але в тому й річ, що її немає в Рощі.

– Може, спитаєш із того, на кого залишив красуню? – Калач однозначно знущався, – Наприклад, у Бурого свого дорогоцінного.

– Коли доберуся до цієї гниди, неодмінно спитаю.

– Дуже шкода, – на тому боці дроту скрушно поцокали язиком, – Так і знав, цьому хитромудрому паразиту не можна довіряти. Але ти розумний, мої поради ігноруєш, сам все вирішуєш...

– Калаче, зав'язуй читати моралі! – запекло обірвав Рощин. – Я тобі для іншого дзвоню. Чи нагадати, хто з нас головний?

– Добре, не кип'ятись, – тон друга миттю посерйознішав, він скупо гаркнув: – Чекай мене вдома. За кілька годин буду. Із сюрпризом, – й на тому відключився.

Кирил кинув мобільний на стіл. Підхопивши запальничку, прикурив затиснуту між зубами цигарку. Жадібно втягнув ротом тютюновий дим, випускаючи через ніс. Від звичного засобу заспокоїтись легше не ставало.

Калачівськими сюрпризами ситий по горло. Байдуже, що знову задумав цей жук, навіть якщо справа стосується бізнесу. Особливо, якщо справа стосується бізнесу. Нині на першому місці Маргарита. Хоча не зовсім так. Завжди! Завжди, чорт забирай, на першому місці була, є і буде Маргарита!

Минуло лише три дні, поки не бачив її, а дах так рвало, наче Рощина, як затятого наркомана позбавили дози. Не варто було потурати черговим бабським примхам, а брати й тягти її до Києва. Насильно, проти волі. Щоб була поряд, під боком. Тоді зміг би проконтролювати її переміщення. Тоді, бувши поруч з ним, нікуди не зникла.

Минуло аж три дні. Дурних, шалених, безглуздих. Новоспечена шишка із СБУ вирішила пожартувати над ним. Якийсь майор Штормін. Влаштував облаву, свиняче рило отаке. Мабуть, вирішив, що Кирило Рощин дурень, тримає на себе компромат у власному офісі Golden Grove. Ага, як би не так! Обламайтеся, тварюки! Знатно осадив спецслужбовців, коли замість очікуваного бруду вони отримали чистенькі документи, де комар носа не підточить. Жодних зачіпок.

Та рано святкувати перемогу. Чоловік відчував – це тільки початок. Мала частка бід, які йдуть на його імперію. Здогадувався, що не в Шторміні справа. За цим стоїть більш високопоставлена ​​людина – заклятий товариш минулого через шість років включився до нової гри. Ніяк не змириться з попереднім безапеляційним програшем. Що ж, хай помріє. Кирило згодом розбереться і з ним. Нині важливіше знайти зв'язок останніх подій зі зникненням Маргарити. Не дай Боже, тут замішаний дехто знайомий…

Взагалі, якого біса Руслан не відповідає на дзвінки? Чому не дзвонить? Виходить, і ця гнида зрадила його? Кирило довірив охоронцеві найцінніше – Марго. Свою Марґо. А Буртенко... тварюка, у голові не вкладається, що витворив ворожий син!

Якщо Рощин дізнається, що його начальник СБ причетний до зникнення Маргарити, придушить власноруч. Розірве на шматки й згодує дворовим псам. Якщо непричетний, недбалого ставлення до наказів не спустить на гальма. Бурий просто повинен був стежити за дівкою, тримати на короткому повідці, щоб ніяка падлюка типу Чернишевського близько не могла підступити. Повинен був. Що зрештою?

За минулі дні, абияк розібравшись зі справами в офісі та вгамувавши колотнечу, яку навела спецслужба набігом, знайшов вільний час, щоб зателефонувати до Рощі дізнатися, як Марго і попередити, що невдовзі повернеться. Попередив, що його грім побив! Замість Ритки чи Руса відповіла Людмила Михайлівна та сповістила – вдома, крім пари хлопців з охорони, немає нікого. Мовляв, вийшла після вихідного, а всі роз'їхалися.

Що виходить? Кирило за поріг, і ці зрадники втекли? Ось чому Буртенко натхненно зголосився посторожити Марго… Щоб позбутися зайвого контролю та... Що та? Забрати для себе? Чи для когось ще?

Нещадно зім'явши недопалок, Рощин сунув той у попільничку, стукнув кулаком по столу. Голова йшла кругом. В правдивість якого припущення вірити? Що ця сучка втекла сама, чи Буртенко поклав на неї око та скористався нагодою?