Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Ад'ютант. Так точно, пане генерал. Я гадав, може, ви побажаєте перевірити їх.

Генерал. Я їх перевіриф.

Один з телефонів дзвонить. Зв'язківець, що сидить за столом, бере трубку й слухає.

Зв'язківець. Так. Ні. Так. Зараз. (Киває генералові). Вас, пане генерал.

Генерал (бере трубку). Слухаю. Так. Саме так. Що у вас в голові, га? Як наказано. Залпами означає залпами. (Кладе трубку й дивиться на годинник. Ад'ютантові). Скільки на вашому?

Ад'ютант. За хвилину дванадцята, пане генерал.

Генерал. Довкола самі йолопи. Як можна командувати там, де немає ніякої дисципліни? Зв'язківці не підводяться, коли заходить генерал. Командирам батарей треба розтлумачувати накази. Котра на вашому, кажете?

Ад'ютант (дивиться на годинник). За тридцять секунд дванадцята, пане генерал.

Зв'язківець. З бригади дзвонили шість разів, пане генерал.

Генерал (запалюючи сигару). Котра година?

Ад'ютант. За п'ятнадцять, пане генерал.

Генерал. Що — за п'ятнадцять?

Ад'ютант. За п'ятнадцять секунд дванадцята, пане генерал.

В цю мить починається канонада. Тут вона звучить не так, як там, де падають снаряди. Спочатку чути лунке, розложисте «бум-бум-бум», немов удари литавр перед мікрофоном, а потім «хвіть, хвіть, хвіть, хвіть, шурх, шурх, шурх, шурх, шурх… шурх» — політ снаряда й далекий вибух. Ще одна батарея відкриває вогонь, вона розташована ближче, й залпи її гучніші, й ось по всій лінії фронту гуркочуть лункі, часті залпи, й снаряди, віддаляючись, із стугоном роздирають повітря. Крізь відчинене вікно видно тепер обриси Мадріда, освітлювані спалахами вибухів. Генерал стоїть біля далекоміра. Цивільний — біля стереотруби. Ад'ютант дивиться з-за плеча цивільного.

Цивільний. Господи, яка краса!

Ад'ютант. Сьогодні миїх добре поколошкаємо. Марксистська наволоч. Так їх, нехай дохнуть у своїх норах.

Цивільний. Дивишся — і серце радіє.

Генерал. Ви задоволені?

Він питає це, не відриваючись від окуляра.

Цивільний. Яв захваті! Скільки це триватиме? Генерал. Ми обстрілюємо їх годину. Потім десять хвилин перерви. Потім ще п'ятнадцять хвилин.

Цивільний. Сподіваюся, жоден снаряд не влучить у квартал Саламанка? Адже там зосереджені майже всі наші люди. Генерал. Без цього, певно, не обійдеться.

Цивільний. Чому?

Г е н е р а л. Помилки іспанських батарей.

Цивільний. Чому саме іспанських?

Генерал. Бо іспанські стріляють не так влучно, як наші.

Цивільний мовчить, і обстріл триває, хоч залпи не такі часті. Чути, як дедалі гучніше завиває, наближаючись, снаряд. Він вибухає майже під самим спостережним

пунктом.

Це вже вони озиваються.

На сцені тепер зовсім темно, видно тільки спалахи гарматних пострілів та вибухів і вогник сигарети — то курить вартовий внизу. Потім видно, як вогник раптом описує в темряві дугу, й виразно чути грюк — це падає вартовий, — а потім два глухих удари. Наближається, звично завиваючи, ще один снаряд, спалах вибуху освітлює двох чоловіків, що лізуть драбиною.

Генерал (дивлячись в окуляр далекоміра). З'єднайте мене з Гарабітас.

Зв'язківець (крутить ручку телефону. Потім крутить ще раз). Даруйте, пане генерал, — обрив лінії.

Генерал (до другого зв'язківця). Дайте мені штаб дивізії. Зв'язківець. Зв'язок перервано, пане генерал.

Генерал. То пошліть кого-небудь налагодити! Зв'язківець. Єсть, пане генерал! (Підводиться в темряві).

Генерал. А це що таке? Вартовий курить? Ні, це не армія, а якийсь хор із опери «Кармен»!

Видно, як сигарета вартового, що стоїть нагорі, описує довгу криву, неначе він кинув її вниз, а потім чути, як гепається, впавши до підніжжя драбини, людське тіло. Промінь ліхтаря освітлює трьох чоловік біля далекоміра і стереотруби і двох

зв'язківців.

Філіп (з порога дверей над драбиною, тихим, дуже рівним голосом). Руки вгору й без геройських штучок, бо порішу всіх на місці! (У нього в руках автомат, що висів за спиною, коли він ліз по драбині). Це стосується вас усіх. Руки вгору, ти, гаде мордатий!

М а к с (в правій руці граната, в лівій — ліхтар). Тільки хто писне чи ворухнеться — покладу всіх, ясно?

Ф і л і п. Тобі хто потрібен?

Макс. Тільки товстун і цивільний. Решту зв'яжи. Липкий пластир маєш?

Ф і л і п. Да.

Макс. Чули? Ми росіяни. Всі ми в Мадріді тепер росіяни! Швидше, товаришу, і добре позаліплюй їм роти пластиром, бо мені ще треба викинути кудись цю штуковину: я вже зірвав кільце.

Завіса починає опускатись. Філіп з автоматом напереваги робить крок уперед. Ліх-тар освітлює сполотнілі обличчя ворогів. Батареї все ще ведуть вогонь. Знизу, з-за будинку, долинає вигук: «Загаси світло!»

Гаразд, друже, зараз загасимо!

Завіса

ДІЯ ІІІ, СЦЕНА З

Декорація — та сама кімната в Управлінні безпеки, що й у сцені 1 діі II. Антоніо з з Cmisario de vigilancia [96] сидить за столом. Перед ним на стільцях — Філіп і Макс, заляпані грязюкою, дуже втомлені. У Філіпа за спиною ще висить автомат. Перед столом стоїть цивільний зі спостережного пункту, без берета, плащ ззаду роздертий аж донизу, один рукав відірваний. Обабіч нього стоять двоє штурмгвардійців.

А н т о н і о (до штурмгвардійців). Можете йти.

Вони віддають честь і виходять, тримаючи гвинтівки напереваги.

(До Філіпа). А де ж другий?

Філіп. Загубили по дорозі.

Макс. Він був заважкий, а йти не хотів.

А н т о н і о. Шкода. Нам би придався такий «язик».

Філіп. На жаль, це виходить просто лише в кіно.

А н т о н і о. Шкода, шкода. Він би так нам придався. Філіп. Я можу накреслити вам схемку, пошліть туди, і його знайдуть.

А н т о н і о. Ви певні?

Макс. Він був солдат і однаково нічого б не сказав. Я б залюбки притяг його сюди, але я певен, що допит нічого не дав би.

Ф і л і п. Коли ви допитаєте оцього, я накреслю схемку. Ніхто, крім нас, його там не знайде. Місце надійне.

Цивільний (істерично) Ви вбили його!

Ф і л і п (зневажливо). Ти там помовч.

М а к с. Запевняю вас, він би нічого не сказав. Я знаю таких людей.

Філіп. Розумієте, ми не сподівалися, що обидва ці птахи попадуться нам одночасно. Той другий індик був перегодований, а йти на своїх двох не хотів. І улаштував нам щось на зразок сидячого страйку. Не знаю, чи траплялося вам переходити вночі лінію фронту на тій ділянці. Там є кілька вкрай неприємних місцинок. Тож, розумієте, вибору в нас не було.

Цивільний (істерично). І ви взяли й убили його! Я все бачив!