Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

Еймос безтямно зробив крок назад.

— Ви — капітан, — промовила жінка.

Із динаміків костюма її голос лунав штучним і посиленим.

У словах не було запитання.

— Так і є, — відповів Голден. — Мушу визнати, на екрані ви

мали трохи інший вигляд.

Жарт пролетів крізь вуха, й гігантеса зайшла всередину.

— Хочете постріляти в мене з цього? — вона запитала, вказуючи важкою рукавицею на автомат Голдена.

— А вийде?

— Мабуть, ні.

Вона зробила ще один невеликий крок уперед, і від рухів

завищали з’єднання броні. Голден і Еймос в унісон зробили

крок назад.

— От вам і почесна варта, — сказав Голден.

— Мені лестить. Тепер сховаєте їх?

— Звісно.

Через дві хвилини вони склали зброю, й велика жінка, яка досі

не назвалася, натиснула щось підборіддям усередині шолома

і сказала:

— Добре. Можна заходити.

Шлюз повторно розімкнувся, червоні вогні стали зеленими, відчинений люк загудів. Цього разу жінка, яка зайшла

всередину, була меншою, ніж усі вони. Її сиве волосся стирчало

в усі боки, а оранжеве сарі дивно звисало з неї у низькому

тяжінні двигунів.

— Заступнице Генсекретаря Авасарало, — звернувся Голден. —

Ласкаво просимо. Якщо я можу чимось...

— Ти — Наомі Наґата, — мовила зморщена жіночка.

Голден і Наомі перезирнулися, й Наомі розвела руками.

— Це я.

— Як тобі, до дідька, вдається тримати цю зачіску? На моїй

голові ніби ховрахи влаштували оргію.

— Е-е...

— Належний вигляд — це половина запоруки вашого

виживання. Нема часу займатися хернею. Наґато, зроби мене

гарненькою та жіночною. Голдене...

— Я інженерка, а не бісова перукарка, — в голос Наомі

підповзала злість.

— Пані Авасарало, — втрутився Голден, — це мій корабель і мій

екіпаж. Половина з нас навіть не земні громадяни, і ми не

будемо так запросто виконувати ваші накази.

— Добре. Пані Наґато, якщо ми не хочемо, щоби корабель

перетворили на велику кулю розпеченого газу, нам треба

зробити офіційну заяву для преси, а я до цього не готова. Будь

ласка, допоможіть мені.

— Гаразд, — відказала Наомі.

— Дякую. І капітане?.. Поголися, чорт забирай!

Розділ сорок перший. Авасарала

«Росинант» після «Ґуаньшиїня» здавався похмурим, убогим

і практичним. Тут не було м’яких килимів — лише покрита

тканиною піна для пом’якшення кутів, у які може кинути

солдатів за різкого маневру корабля. Замість пахощів кориці

й меду — пластмасово-розжарений дух армійської вентиляції.

Тут не було обширного письмового столу, розлогого ліжка, щоб

розкладати на ньому пасьянси, чи приватного простору, крім

капітанської каюти завбільшки як кабінка в громадській

вбиральні.

Знімали здебільшого у вантажному трюмі, під таким кутом, щоб у камеру не потрапили боєприпаси або зброя. Ті, хто знає

марсіянські військові кораблі, здогадаються, де саме вони

знаходяться. Решта побачить лише відкритий простір із

вантажем на фоні. Наомі Наґата допомогла змонтувати

пресреліз — вона виявилася напрочуд вправною у редагуванні

відео. Коли стало зрозуміло, що жоден із чоловіків не може

записати пристойну озвучку, Наґата потурбувалась і про це.

Екіпаж зібрався в лазареті. Механік Еймос Бертон вивів на

екран зображення з її планшетного термінала. Тепер чоловік

сидів, схрестивши ноги, на одному з ліжок для хворих

і добродушно усміхався. Якби Авасарала не читала досьє

розвідки про екіпаж Голдена, то нізащо не здогадалася б, на що

він здатен.

Решта розсілася умовним півколом. Боббі розмістилася поруч

із Алексом Камалем — марсіяни мимоволі групувалися разом.

Праксідайк Менґ забився у куток. Авасарала не могла

зрозуміти — він ніяковіє через її присутність чи завжди такий?

— Гаразд, — мовила вона. — Останні зауваження.

— Зараз би попкорну... — докинув Еймос.

Екран над медичним ліжком блимнув, показав код трансляції, а тоді — білі друковані літери: «ПОШИРИТИ ТЕРМІНОВО».

На екрані з’явилися Авасарала й Голден. Вона