Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Доброго ранку, Моллі, — м'яко сказав Сем, наголосивши на імені.

Він уважно дивився на мене, не перестаючи сяяти. Я ж почувала себе паскудно, гріючись у променях його усмішки замість того, щоб заспокоювати подругу.

— Щось трапилося? — запитав Сем. — Чомусь мені здається, що ти тут не для того, щоб побажати мені доброго ранку, — додав він, а на його обличчі почала повільно танути усмішка.

— Еріка в істериці, і сьогодні ми повертаємося додому, — випалила я на одному подиху.

Декілька секунд Сем пильно вдивлявся в моє обличчя. Він не моргав і наче не дихав. Просто сидів без руху і про щось думав. Потім Сем проковтнув і, набравши повні легені повітря, хрипко промовив:

— Прошу, скажи, що це не пов'язано із Софі.

— Ем-м-м, не можу, — простягла я, вкотре дивуючись його здатності бачити всіх наскрізь. — Виявляється, можна ненавидіти людину, яку ти навіть не знаєш.

— А тепер розкажи мені все, і разом ми придумаємо, як їх помирити, — як завжди, розважливо запропонував Сем.

Заплющивши очі, я тихо видихнула. Якимось чином він умів заспокоювати одним голосом, тільки ось ця ситуації не була такою простою, і не мала легкого вирішення.

— Ми нічим їм не допоможемо, — заперечила я, щойно розплющила очі. — Подібне з Ерікою відбувається вдруге, але у випадку з Джейкобом усе набагато складніше. Вона йому повністю відкрилася, впустила у своє колись розбите серце, а натомість почула від самої Софі, що Джейк у стосунках, не вільний. Ти собі можеш уявити реакцію Еріки?

Запитуючи, я не очікувала почути відповіді. Сем не знав Еріки після Роя, не бачив, як вона мучилася і як по крихтах збирала розбите серце. Він і не уявляв, що тоді сталося та не зміг би зрозуміти, чому Еріка саме так відреагувала.

— Що ж, наламав Джейк дров, — похмуро промовив Сем. — Вони розмовляли?

— Ні, Еріка в істериці прибігла до табору, — моє серце стиснулося від спогадів побаченого, — слова не могла сказати. Через ридання вона просто відключилася. Джейкоб приходив, коли Еріка спала. — З кожним словом мені ставало важче, а до очей підступали сльози. — А коли прокинулася, Джесс її так накачала віскі, що вона зараз, швидше за все, знову спить.

Намагаючись прогнати небажані сльози, я часто заморгала, що одразу помітив Сем.

— Може, йому прийти, коли Еріка прокинеться, — на диво невпевнено запропонував він.

— Семе, все вже вирішено, — заперечила я, витираючи очі. — Повір, зараз їй краще не бачити його. Сьогодні ми їдемо й не зможемо продовжувати спілкуватися з вами. Джейкоб шукатиме зустрічі з Ерікою, а вона цього не хоче. Принаймні не зараз.

— Я… — почав Сем, але зам'явся, так і не закінчивши.

Після моїх слів він був пригніченим і не намагався приховати це.

— Що?

Сем підсунувся ближче, при цьому не дивлячись на мене.

— Мені дуже шкода, — тихо озвався він. — І я, — запустивши руки у волосся, Сем ніби не міг підібрати слів. — Мені...

— Гей?! — Я спробувала заглянути йому в очі, але він чомусь ховав обличчя.

Така невластива йому поведінка викликала в мене тривогу. У голові відразу ж виникла думка, що сказане Джейком було брехнею й Сем зараз боровся із собою, вирішуючи, зізнатися мені чи ні. Хотілося взяти його за плечі й потрусити, але я щосили стримувалася й чекала.

— Я не хочу, щоб ти їхала. Не хочу припиняти спілкування з тобою, — випалив Сем на одному подиху.

Від почутого мій рот відкрився, але я не знайшлася що сказати. Кілька днів ми провели разом, мені він подобався, ось тільки я навіть не уявляла, що зацікавила його. Сем не підводив очі, розглядаючи наші руки. І тільки простеживши за траєкторією його погляду, я зрозуміла, що наші пальці сплетені.

— Семе, я сама не хочу їхати. — У скронях пульсувало від того, що я збиралася сказати. — Я мушу зізнатися, що в мене є...

— Я одразу зрозумів, що ти не можеш бути вільною, — перебив він, але рук так і не прибрав, навпаки, міцніше сплів наші пальці. — Дай мені відповідь на одне питання, тільки чесно. Добре?

Сем нарешті підняв до мене погляд і я, не замислюючись, кивнула.

— Ти його кохаєш?

«Ні, ні, ні, я сохну по тобі», — кричала моя підсвідомість, але вголос я вимовила трохи інше.

— Сказати «ні» буде погано щодо нього, але збрехати тобі я теж не можу. — На видиху я все ж таки зізналася: — Не кохаю.

Міцно стиснувши мої руки, Сем сказав:

— Я теж повинен тобі зізнатися...

Серце пропустило удар, а дихання перехопило від чіткого розуміння того, що він хотів озвучити.

— Не варто, я зрозуміла. Тепер ясно, чому ти був такий холодний зі мною.

Мій голос як та бездарна актриса дешевого театру видав усі емоції, не залишивши жодного шансу на збереження останньої краплі гордості.

— Насправді я завжди такий, — озвався Сем, ось тільки краще мені від цього не стало.

Відповівши неймовірно геніально — хмикнувши, я вивільнила руки. Я збиралася попрощатися і вибратися з намету, але дехто мав інші плани.