read-books.club » Сучасна проза » Фараон 📚 - Українською

Читати книгу - "Фараон"

161
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фараон" автора Болеслав Прус. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 181 182 183 ... 198
Перейти на сторінку:
зайняти храми, — додав Гергор.

— Військо має ввійти до храмів?.. — вигукнув Себа.

— Такий принаймні наказ віддано на двадцять третє паофі, — відповів Гергор.

— І ти, достойний отче, говориш про це спокійно? — спитав номарх Амента.

Гергор знизав плечима, а номархи почали перезиратися.

— Цього я вже не розумію!.. — майже з гнівом озвався номарх Аа. — При храмах є ледве кількасот воїнів, жерці зраджують, фараон відрізає нас від Фів і підбурює народ, а достойний Гергор каже про це, ніби запрошує нас на бенкет… Або захищаймось, якщо ще можна, або…

— Скорімось його святості?.. — іронічно запитав Мефрес. — На це ви завжди матимете час!..

— Але ми хотіли б щось знати про засоби оборони… — мовив номарх Себа.

— Боги оборонять своїх слуг, — відповів Гергор. Номарх Аа заломив руки.

— Якщо й мені вільно відкрити своє серце, то мене теж дивує ваша байдужість, — озвався головний суддя. — Майже весь простий люд проти нас…

— Простий люд — мов ячмінь на полі: хилиться за вітром, — відповів Гергор.

— А військо?..

— Яке військо не схилиться перед Осірісом?

— Я знаю це, — нетерпляче перебив номарх Аа, — але не бачу ані Осіріса, ані того вітру, який мусить прихилити до нас народ… Тим часом фараон уже сьогодні привернув його до себе обіцянками, а завтра виступить з дарунками…

— Тривога сильніша за дарунки та обіцянки, — відповів Гергор.

— Чого ж їм боятися?.. Тих трьохсот воїнів, що є в нас?

— Вони злякаються Осіріса.

— Та де ж він?.. — обурено допитувався номарх Аа.

— Ви побачите його всі. Але щасливий був би той, хто на цей день осліпнув би..

Ці слова Гергор вимовив з таким непохитним спокоєм, що в кімнаті залягла тиша.

— Але що ж нам врешті робити?.. — спитав невдовзі головний суддя.

— Фараон хоче, щоб народ напав на храми двадцять третього, — сказав Гергор. — А ми мусимо зробити так, щоб на нас напали двадцятого паофі.

— О вічно живі боги! — знову вигукнув номарх Аа, піднявши руки. — Нащо ж це ми мусимо накликати нещастя на наші голови, та ще й на два дні раніше?..

— Слухайте Гергора, — рішуче озвався Мефрес, — і всіма засобами намагайтесь викликати цей напад уранці двадцятого паофі.

— А коли нас і справді розіб’ють?.. — збентежено запитав суддя.

— Якщо не допоможуть заклинання Гергора, тоді я покличу богів на допомогу, — відповів Мефрес, і в очах його блиснув зловісний вогник.

— А! Ви, верховні жерці, маєте свої таємниці, яких нам не можна відкривати, — сказав головний суддя. — Ми зробимо, як ви кажете, й викличемо напад двадцятого… Але пам’ятайте, що кров наша і дітей наших упаде на ваші голови…

— Хай упаде!..

— Хай буде так!.. — вигукнули в один голос обидва верховні жерці.

Потім Гергор додав:

— Ми вже десять років правимо державою і за цей час нікому з вас не заподіяли кривди, додержувались усіх своїх обіцянок. То будьте терплячі й вірні нам ще кілька днів, щоб побачити силу богів і дістати нагороду.

Незабаром номархи попрощалися з верховними жерцями, навіть не приховуючи свого смутку й тривоги. Гергор і Мефрес залишилися вдвох.

Після довгої мовчанки озвався Гергор:

— Так, цей Лікон добре прислужився, вдаючи божевільного. Але якби можна було підставити його замість Рамзеса!..

— Якщо-вже мати не могла відрізнити, — відповів Мефрес, — то він таки має бути добре схожий… А сісти на троні й промовити кілька слів до присутніх, напевно, зуміє. Зрештою ми будемо біля нього…

— Страшенно дурний блазень!.. — зітхнув Гергор, потираючи лоба.

— Він мудріший за мільйони інших людей, бо має подвійне бачення і може зробити великі послуги державі…

— Ти, достойний отче, весь час кажеш мені про це подвійне бачення, — відповів Гергор. — Я хочу нарешті пересвідчитись в тому сам.

— Хочеш? — запитав Мефрес. — То ходім… Але заклинаю тебе богами, Гергоре, про те, що ти побачиш, не згадуй навіть перед власним серцем.

Вони зійшли в підземелля храму Пта і опинилися у великому льоху, ледве освітленому каганцем. При блідому світлі

Гергор побачив чоловіка, який їв, сидячи за столом. На ньому був плащ гвардії фараона.

— Ліконе, — мовив Мефрес, — найвищий сановник держави хоче побачити здібності, якими обдарували тебе боги… Грек відштовхнув полумисок з їжею і почав бурчати:

— Проклятий той день, коли мої підошви торкнулися вашої землі!.. Краще б я працював у копальнях і мене били киями…

— На це завжди буде час, — суворо зауважив Гергор. Грек замовк і раптом почав тремтіти, побачивши в Мефреса в руці кульку з темного кришталю. Він зблід, погляд його помутився, на обличчі виступили краплини поту. Очі його втупилися в одну точку, ніби прикуті до кришталевої кульки.

— Вже спить, — мовив Мефрес. — Хіба це не диво?

— Якщо не прикидається.

— Ущипни його… вколи… навіть упечи… — мовив Мефрес. Гергор витяг з-під білих шат кинджала і замірився, ніби

хотів ударити Лікона межи Очі. Але грек не поворухнувся, навіть повіки його не здригнулися.

— Поглянь сюди, — мовив Мефрес, наближаючи до Лікона кристал. — Ти бачиш того, хто вкрав Каму?..

Грек схопився з крісла із стиснутими кулаками. На губах у нього виступила піна.

— Пустіть мене!.. — кричав він хрипким голосом. — Пустіть, щоб я напився його крові…

— Де він зараз? — питав Мефрес.

— У маленькому палаці, що стоїть в саду біля річки… З ним гарна жінка… — шепотів Лікон.

— Її звуть Геброн, вона дружина Тутмоса, — підказував Гергор. — Признайся, Мефресе, — додав він, — щоб це бачити, не треба мати подвійного зору…

Мефрес стиснув тонкі губи.

— Якщо й це не переконує тебе, я покажу щось краще, — відповів він. — Ліконе, знайди зараз зрадника, який шукає дорогу до скарбниці Лабіринту.

Сплячий грек пильніше вдивився в кульку і незабаром відповів:

— Я бачу його… Він одягнений у плащ жебрака…

— Де він зараз?..

— Лежить на подвір’ї заїзду, недалеко від Лабіринту… Вранці він буде там..

— Який він із себе?

— У нього руда борода й волосся… — відповів Лікон.

— Ну що? — спитав Мефрес Гергора.

— Ти, достойний отче, маєш добрих вивідувачів, — відповів Гергор.

— Та зате доглядачі Лабіринту погано його пильнують! — гнівно мовив Мефрес — Я ще сьогодні вночі поїду туди з Ліконом, щоб остерегти місцевих жерців. Коли мені пощастить урятувати скарб богів, ти дозволиш, щоб я став його доглядачем…

— Як хочеш, достойний отче, — відповів Гергор байдуже. А тим часом подумав: «Нарешті побожний Мефрес починає показувати зуби й пазурі… Сам хоче стати тільки… доглядачем Лабіринту, а свого вихованця Лікона зробити тільки… фараоном!.. Воістину, щоб задовольнити жадобу моїх помічників, боги мусили б створити десять Єгиптів…»:

Коли обидва жерці покинули підземелля, Гергор просто серед ночі пішки повернувся до храму Ісіди, де він жив, а Мефрес наказав приготувати двоє кінних ношів.

1 ... 181 182 183 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фараон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фараон"