Читати книгу - "Діти капітана Гранта, Жюль Верн"

Гаррі Грант закінчив оповідання, й діти знову палко обіймали його. І тільки тепер капітан дізнався, що своїм визволенням завдячує тому документові, який на восьмий день по аварії судна він поклав у пляшку й звірив примхам океанських хвиль.

Але чого замислився Паганель під час розповіді капітана Гранта? Шановний географ тисячу раз перевертав у думках слова документа. Він пригадував усі три тлумачення, що виявились усі помилкові. Як же цей острів Марія-Тереза було позначено на попсованих морською водою клаптиках паперу? Паганель уже не міг стримуватися. Він схопив Гаррі Гранта за руку.

— Капітане, — вигукнув він, — скажіть же мені кінець кінцем, що ви писали в тому загадковому документі?

Питання вченого викликало загальний інтерес, адже йшлося про розв’язання загадки, над якою вони марно морочилися протягом дев’яти місяців!

— Чи ви пам’ятаєте достоту кожне слово документа? — спитав Паганель.

— Звичайно, — відповів Гаррі Грант, — бо не минало жодного дня, щоб я не пригадував цих слів, на які ми покладали всі наші надії.

— Що ж то були за слова? — поспішно спитав Гленарван. — Кажіть-бо швидше, наше самолюбство дошкульно вражено!

— Я готовий вдовольнити ваше прохання, — відповів Гаррі Грант, — адже ви знаєте, що я, аби збільшити імовірність порятунку, поклав у пляшку три документи, писані трьома різними мовами. Який саме вас цікавить?

— Хіба ж вони не цілком однакові? — вигукнув Паганель.

— Однакові, за винятком одного тільки слова.

— Ну, то прочитайте нам французький документ, — попрохав Гленарван. — Він зберігся найкраще й тому правив за основу наших тлумачень.

Ось він, — мовив Гаррі Грант, — слово в слово:

“27 червня 1862 року трищоглове судно “Британія” з Глазго загинуло за тисячу п’ятсот миль від Патагонії, в Південній півкулі. Діставшись до берега, двоє матросів і капітан Грант опинились на острові Табор…”

— Що?! — скрикнув Паганель.

“Там, — цитував далі Гаррі Грант, — зазнаючи безнастанно жахливих злигоднів, вони кинули цей документ під 153° довготи й 37°11? широти. Подайте їм допомогу, бо вони загинуть”.

Паганель зненацька схопився на ноги; не в силі стримуватися далі, він вигукнув:

— Як це так острів Табор? Адже це острів Марії-Терези!

— Безперечно, пане Паганелю, — відповів Гаррі Грант, — Марія-Тереза — на англійських і німецьких картах, але на французьких — острів Табор.

По цих словах чийсь важкий кулак опустився на плече Паганеля, що аж зігнувся від цього стусана. Істина вимагає сказати, що його завдав майор, уперше зрадивши звичаї пристойності.

— Географ! — голосом, повним глибокої зневаги, кинув Мак-Наббс.

Але Паганель навіть не усвідомив цього дотику майорової руки. Що важив цей удар поруч з ударом, котрого зазнало його самолюбство вченого!

Отож, як дізнався тепер капітан Грант, географ помалу наближався до істини. Він розтлумачив документ, що його майже неможливо було розшифрувати. Патагонія, Австралія, Нова Зеландія по черзі здавались йому безперечним місцем, яке вони розшукували. Слово contin, що його спочатку він вважав за continent (континент), потроху набувало свого справжнього значення — continuellement (безнастанно); indi послідовно розтлумачувалось як indiens (індіанці), indigenes (тубільці) і, нарешті — indigence (злигодні), що й було правильно. Тільки уривок слова abor обманув проникливість географа! Паганель вперто вважав його за основу дієслова aborder (приставати), тоді як він означав власне ім’я, французьку назву острова Табор, котрий став за притулок потерпілим аварію морякам з “Британії”! А втім, цієї помилки важко було уникнути, бо на корабельних картах “Дункана” цей острівець мав назву Марія-Тереза.

— То однаково! — вигукнув Паганель, рвучи на собі волосся. — Я не мав права забувати про цю подвійну назву! Це непростима похибка! Для секретаря Географічного товариства така помилка неприпустима! Я навіки себе знеславив.

— Та не побивайтеся так, пане Паганелю! — намагалась розрадити його Гелена!

— Ні, ні! Я просто осел!

— І навіть не вчений осел! — докинув майор, немов щоб і собі його розрадити.

По обіді Гаррі Грант зробив повний лад у своїй господі. Він нічого не взяв із собою, бажаючи, щоб злочинець успадкував майно чесної людини.

Усі повернулися на яхту. Гленарван хотів вирушати цього самого дня й звелів відвезти боцмана на острів. Айртона привели на ют, і він опинився перед Гаррі Грантом.

— Це я, Айртоне, — мовив він.

— Ви, капітане, — відповів Айртон, анітрохи не здивувавшись. — Ну що ж, я радий бачити вас у доброму здоров’ї.

— Либонь, Айртоне, я зробив помилку, зсадивши вас на заселену землю.

— Либонь, капітане.

— Ви залишитесь замість мене на цьому пустельному рстрові. Сподіваюсь, що на самоті ви відчуєте каяття.

— Все може бути, — спокійно відповів Айртон.

Гленарван звернувся до боцмана:

— Отже, ви стоїте на тому, Айртоне, щоб вас покинули на відлюдді?

— Так, сер.

— Острів Табор вам підходить?

— Цілком.

— Послухайте ж тепер, Айртоне, моїх останніх слів. Тут ви будете далеко від усякої землі, позбавлені жодної змоги спілкуватися з іншими людьми. Чудеса трапляються зрідка — навряд чи вам пощастить утекти з цього острова. Ви житимете тут самотньо, але вас не покинуть і не забудуть, як то трапилось каштанові Гранту. Хоч ви й не заслуговуєте на те, щоб люди пам’ятали про вас, але вони все ж таки вас пам’ятатимуть. Я знаю, де вас знайти, Айртоне, і ніколи цього не забуду.

— Дуже вдячний вам, сер, — просто відповів Айртон.

Такі були останні слова, що ними обмінялися Ґленарван і боцман.

Човен уже стояв напоготові. Айртон зійшов у нього.

Джон Манглс заздалегідь звелів одвезти на острів кілька