Читати книгу - "Жінка у білому"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Він не вертався? Не казав іще якихось слів на прощання?
— Дійшовши до рогу вулиці, він обернувся, помахав рукою і театральним жестом ударив себе в груди. Пішов він у протилежний від нашого дому бік, а я поспішила назад до Лори. Ще й не добігши до дверей, я вже вирішила: треба негайно переїжджати. Тепер, коли граф вистежив наше помешкання, воно, надто за вашої відсутності, було вже не притулком нашим, а пасткою. Була б я певна, що ви скоро повернетесь, я б ризикнула почекати до вашого приїзду. Але я ні в чому не мала певності, то й владнала все зразу, піддавшись миттєвому порухові душі. Ще перед від'їздом ви говорили якось, що добре було б, ради Лориного здоров'я, переїхати десь у спокійніше місце, на чистіше повітря. Я тільки нагадала їй про ці ваші слова й запропонувала влаштувати вам сюрприз, щоб позбавити вас клопотів, пов'язаних із переїздом, як вона вже й загорілася, забажала переміни не менше, ніж я сама. Вона допомогла мені спакувати всі ваші речі, а потім сама розклала їх тут, у вашій новій робітні.
— Чому ви надумали переїхати саме сюди?
— Тільки тому, що погано знаю інші передмістя Лондона, а от Фулем я трохи знаю, бо тут ходила колись до школи. Я відчувала потребу заїхати якомога далі від нашого колишнього помешкання. Сподіваючись, що школа досі існує, я послала туди посильного із запискою. З'ясувалось, що школа досі існує, тільки тепер нею керують дочки моєї давньої вчительки. Відповідно до моїх вказівок вони й винайняли для нас цю квартиру. Коли посильний повернувся з адресою нашого нового житла, були вже сутінки, час, коли відправляли пошту. Переїхали ми поночі, ніхто й не завважив нашого переїзду. Чи ж правильно я вчинила, Волтере? Чи виправдала вашу довіру?
Я відповів тим, що подякував їй від щирого серця. Але й після моїх палких слів вираз тривоги не щез із її обличчя. Коли я замовк, вона знов повела мову про графа Фоско.
Я побачив, що її ставлення до нього змінилось. Вона вже не спалахувала гнівом при самій згадці про нього, більше не квапила мене мерщій поквитатися з ним. Тепер, коли вона повірила в щирість його почуття до неї, її глибокий жах перед його лихою енергією і невсипущою передбачливістю начебто ще посилився, а недовіра до його незглибної підступності зросла стократно. Голос її впав до шепоту, погляд був сповнений зачаєного страху, вся вона стала втіленою нерішучістю, коли спитала мене, як я ставлюся до його погроз та як гадаю чинити надалі.
— Небагато часу минуло, Меріан, відколи я бачився з містером Кірлом, — відповів я. — Коли я прощався з ним, то сказав йому наостанок такі слова про Лору: «В присутності всіх людей, що йшли за труною на фальшивому похороні, її рідний дім одчинить перед нею двері. За розпорядженням голови її родини знищать той брехливий напис на надгробку, а ті двоє поплатяться за своє лиходійство, і покараю їх я, дарма що правосуддя, яке засідає по судах, безсиле притягти їх до відповідальності». Одного з них мені вже не прикликати до відповіді. Другий не вмер — і рішення моє не вмерло.
Очі її заблищали, щоки зашарілися. Вона нічого не сказала, але її обличчя промовисто свідчило, що вона цілком схвалює мою рішучість.
— Не буду приховувати від вас, як не приховую і від самого себе, — я аж ніяк не певен у кінцевому успіху. Небезпеки, що їх ми пережили, — це, може, дрібнички, коли порівнювати з небезпеками, які чигають на нас у майбутньому. Та ми все одно повинні зважитися на це, Меріан. Я не такий запальний, щоб ставати до бою з такою людиною, як граф Фоско, добре до того не підготувавшись. Я навчився терпцю, я вмію чекати свого часу. Нехай граф гадає, нібито його слова справді подіяли. Нехай він нічого про нас не знає і не чує. Даймо йому досить часу, щоб він відчув себе в цілковитій безпеці. Його хвальковита самовпевненість сама прискорить розв'язку, або ж я серйозно в ньому помиляюсь. І з цієї причини я буду вичікувати. Але є ще одна, набагато важливіша причина. Моє становище відносно вас, Меріан, і особливо відносно Лори має стати визначенішим, ніж воно є нині, перш ніж я випробую останній наш шанс — прикличу до відповіді графа.
Вона присунулася ближче й здивовано подивилася на мене.
— Яким це чином ваше становище може стати ще визначенішим? — спитала вона.
— Я скажу вам, коли прийде час, — відповів я. — Час іще не настав для цього, а може, він ніколи й не настане. Може, я навіть Лорі ніколи нічого не скажу... навіть вам не скажу зараз, бо не певен, чи маю на те право, чи не завдам зайвого болю їй і вам. Облишмо це. Поговорімо про невідкладніші справи. Ви приховали від Лори, милосердно приховали від неї смерть її чоловіка...
— Ох, Волтере, правда ж, ми ще не скоро зможемо сказати їй про це?
— Ні, Меріан, краще сказати їй про це зараз. Краще буде, коли ви самі повідомите її про смерть сера Персіваля, аніж вона потім дізнається про це випадково, — а це може статися коли завгодно. Не розказуйте їй подробиць, пощадіть її — дуже м'яко, обережно скажіть їй, що він помер.
— Ви хочете, Волтере, щоб вона довідалася про смерть свого чоловіка, не тільки через побоювання, що вона дізнається про це випадково,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жінка у білому», після закриття браузера.