Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

район Кіровоградської обл.) народила йому четверо дітей (Миколу, Галю, Андрія, Марусю). Жили на Орличині. Наприкінці 1930-х рр. за ним не раз приїжджав «воронок» і він змушений був ховатися у лісі. Під час Другої світової війни співпрацював із німцями, брав участь у боротьбі проти червоних партизанів. Після війни емігрував до Норвегії, пізніше, до Канади, де змінив прізвище на Вільям Заєвич. Володів польською, норвезькою та англійською мовами. У СССР числився у списках військових злочинців. Автор книг спогадів. Похований на кладовищі Семетарі.

ЗАСЯДЬКО («Стасюк») Юхим Трохимович (1895, с. Грушківка — 1942). Козак кінної сотні Андрія Чорноти полку гайдамаків Холодного Яру. Родина: мати Домаха, брат Марко і старша сестра (ім’я не збереглося навіть у пам’яті рідних). Учасник Першої світової війни. Потрапив у полон до німців, з якого повернувся 1918 року. Воював у лавах Армії УНР. 1924 року піддався на «амністію». Того ж року одружився з Оксаною Рожман, яка народила йому двох синів — Івана (1925 року) і Миколу (1930). 1932 року «розкуркулений» і висланий до Сибіру. Невдовзі повернувся. Вдруге репресований 1937 року (присуджено 10 років). Відбував покарання в м. Ворошилов (Уссурійськ), пізніше — на Кавказі. 1942 року, під час відступу Красної армії, тюрму, в якій перебував Юхим, було підірвано. Син Микола живе на Далекому Сході у Приморському краї (Росія).

ЗІНКЕВИЧ Гнат Іванович (1880/1885 — весна 1920). Військовий діяч; грушківський сотник. Місце народження невідоме. Народився у родині лісника. Згодом Іван Зінкевич переїхав до Грушківки. Коли мати Гната померла, батько одружився на іншій жінці, з якою нажив Бориса (1901–1938). У час Визвольної боротьби родина Івана Зінкевича «не підтримувала з Гнатом ніяких стосунків, навпаки, відсторонилися, викресливши його з числа рідні». Дружина Бориса пішла з життя 1977 року. Померла і її старша дочка, а молодша, Вікторія Борисівна Ушаткіна, 1931 р. народження, нині проживає у Грушківці.

У червні 1919 року як «отаман Ради старшин Табору гайдамаків-повстанців у Холодному Яру на Чигиринщині» затвердив «Начерк проекту Державного законодату для «Української Трудової Республіки» (Кам’янець-Подільський, 1919). Захоплений у полон біля Копинчаківського лісу, коли повертався з холодноярцями після бойової операції у Новомиргороді. Перебував у тюрмі Єлисаветградської ЧК, де й був страчений.

ІЩЕНКО Лука Якович (? — 1933). Козак полку гайдамаків Холодного Яру. В час Визвольної боротьби мав 20–25 років. Помер під час Голодомору. Старший брат Ольги Яківни Іщенко, 1909 року народження, яка була очевидцем звірства лопатівців, що їхали через Грушівку з головою повстанця, настромленою на списі.

РОЖМАН Мефодій. Козак полку гайдамаків Холодного Яру. Репресований на початку 1920-х років.

ТЕМНА Євдокія (Дуся) Костівна (6.8.1900, с. Грушківка — 1970-ті роки, с. Грушківка). Козачка кінної сотні Холодного Яру (командир Андрій Чорнота). В дівоцтві Апілат. Сестра трьох братів-холодноярців і Тетяни. Дружина Платона Темного. Була відчайдушною і сміливою козачкою. Брала участь у багатьох боях, «зрубала не одну голову противника». Її побоювалися навіть чоловіки. У час боротьби була дівчиною. Мала густе чорне волосся, заплетене в товсту косу, яке з трудом заправляла під папаху. Після поразки Визвольних змагань виїхала з чоловіком на Далекий Схід. Повернулася в село в середині 1930-х років. Грала на гітарі українські народні пісні. Хата, де народилася Дуся, збереглася, а та, де жила, — ні. У 1956–1957 роках показувала Надії Григорівні Темній (пізніше Бистровій), 1948 року народження, безліч фотографій, у т. ч. й часів Визвольної війни, зокрема козаків на конях зі зброєю. Зберігалися ці світлини у небаченої краси скриньці. «Баба Дуся» розповідала дівчинці, як в молоді літа воювала, рубалася на шаблях, та дитина всерйоз не сприймала розповідь сивої бабусі про бої, шаблі тощо. Зі слів Надії Григорівни, у Дусі було видовжене лице, верхні повіки сильно нависали на очі. Була згорблена. У хаті тримала маленьких козенят.

ТЕМНИЙ («Задепа») Іван Вікторович (1902, с. Грушківка — 1937?). Козак 3-ї пішої сотні Холодного Яру. Мав сина Миколу (1925–1992), Василя (1923), Грицька (1928), Петра (1931) і Галю (1934). Репресований 1937 року. Реабілітований наприкінці 1980-х років.

ТЕМНИЙ («Задепа») Платон Вікторович (18.11.1899, с. Грушківка — кін. 1970 — поч. 1980-х рр., с. Грушківка). Козак 3-ї пішої сотні Холодного Яру. Брат Івана Темного. Перша дружина — Софія Степанівна Темна (племінниця Сидора Темного; у другому шлюбі Софія Кулігіна). Після поразки Визвольної боротьби виїхав із другою дружиною (Євдокією Костівною, у дівоцтві Апілат) на Далекий Схід. Повернувся у село в середині 1930-х років.

ЦВІРКУН Сидір Федорович (1894–1953). Козак полку гайдамаків Холодного Яру. Учасник Першої світової війни. Козак отамана Матвія Григор’єва. Одружений на Степаниді, яка народила трьох дітей (Олександра, Івана і Ольгу). Арештований 1937 року як «білобандит». Засуджений до 10 років таборів. Покарання відбував на Уралі. Повернувся у Грушівку 1947 року. Помер від раку. Збереглося фото 1946 року в «лагерному» одязі, на грудях пришпилено фотографію дочки Ольги (1932 р. н.). Посмертно реабілітований.

Підготували Роман Коваль та Іван Березюк

Біди, Загинайки і Костьовичі були високі, від 180 см до двох метрів, «міцні, трудящі». «Тепер таких людей нема, — стверджував грушківський чоловік Іван Березюк. — Голодомор 1933 року зробив свою чорну справу. Війни теж».

Біди — лицем були світлі, волосся темно-русяве або русяве, статурою кремезні і стрункі.

Загинайки — були русяві, світлоокі, кремезні та стрункі, шкіра світла.

Костьовичі мали східний тип зовнішності — шкіра «засмаглого» кольору, волосся чорне, як вороняче крило. Дехто, зокрема їхній батько Кость, був горбоносим. Один з їхніх предків був нібито грек. У Костя було 15–20 дітей від двох дружин.

Задепи (всі) — мали світло-русяве волосся, а обличчя рум’яні, аж яскраво-червоні.

4. Неповний список козаків і старшин полку гайдамаків Холодного Яру з села Мельники Чигиринського повіту Київської губернії

1. Біда Іван Федотович, 22 р.,