Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

був колишній учень Райха — Фріц Перлз. 1964 року Перлз навідався в гості до інституту Есален — прибережної общини, що розкинулася на скелястих берегах у Біґ Сур, що в Каліфорнії. Есален (названий на честь місцевого індіанського племені) був заснований за рік до приїзду Перлза на місці колишнього оздоровчого спа-курорту двома нещодавніми випускниками Стенфорду, Майклом Мерфі та Ричардом Прайсом, як неофіційна академія контр-культурних студій. Олдос Гакслі зауважував, що людина використовує свій мозок лише на 10 відсотків, а от резиденти альтернативної вищої школи Есален намагатимуться сповна осягнути, що Гакслі звав «людським потенціалом». Перлз порівнював Есален із «німецьким Бáугаусом[127], у якому колись зібралися декілька художників-дисидентів, і в результаті в цьому Бáугаусі взяла початок рекаталізація мистецтва світового масштабу» (Перлз колись тусувався з членами оригінального Бáугаусу в Берліні). Він приїхав до Есалену, щоб провести один семінар, а вийшло так, що залишився до кінця десятиліття.

До того часу Перлз жив у відносному затінку, але в Есалені він стане харизматичною моделлю для наслідування, найвидатнішою знаменитістю навчального закладу, важливим гуру гіпі з усього Західного узбережжя та центральною постаттю Літа Любові[128]. Райхова ідея позбавлення себе від заборон та обмежень була основоположною філософією існування в Есалені, і ґештáльт-терапія, яку, на відміну від вегетотерапії, можна було проводити групами, розглядалася як найефективніша методологія для знесення таких блоків. У Каліфорнії Перлз заслужив собі славу спадкоємця на Райховий трон — новий гуру нового культу сексу та анархії. В автобіографії він писав із притаманною йому своєрідною скромністю: «Стріла під назвою Фріц Перлз влучила прямісінько в яблучко мішені під назвою Есален».

Прибувши в Есален, Перлз все ще не розпрощався з образом пана надмірно поважного, і його гардероб складався переважно із сорочок та спортивних піджаків. Але один із перших експериментаторів з ЛСД швидко перейшов на яскраві комбінезони, взявся ходити босяка, не стригся й не голився, аби нагадувати розбещеного Санта Клауса. Лора Перлз описувала свого відлюдькуватого чоловіка як «наполовину пророка, наполовину лобуряку». На його шиї й місця живого не було від намист із бісеру, якими його задарували коханки, і спеціально для нього над урвищем звели круглий кам’яний будинок у формі оглядової вежі, що виросла поміж евкаліптових дерев. Там він проводив свої групові сеанси. З оселі відкривався панорамний вигляд на Тихий океан, а якщо вийти на балкон, перед очима одразу розкидалися лікувальні сірчані ванни Есалену.

Перлз, якому 1964 року виповнився 71 рік, мав за звичку щодня о 5-й годині вечора їздити на своєму маленькому автомобілі до тих ванн, бо ж його слабке серце могло і не витримати постійних сходжень та спускань похилим схилом. Але, хай там як, він твердо тримав у своїх руках репутацію господаря тієї місцини, а особливо, гарячих джерел, де не роздягалися хіба що вкрай закомплексовані та замкнуті в собі люди. Перлзу завжди вдавалося зваблювати жінок своїми фразочками, що врізалися їм у пам’ять, як наприклад: «Хочеш посмоктати мого члена?». Його студентка Ілана Рубенфельд розповідала, що «жінки завжди тягнулися туди і без упину хотіли зайнятися сексом із Фріцом Перлзом», а Перлз хизувався такими походеньками у своїй безладно написаній біографії: він зображував себе поліморфним збоченцем. «Мені подобається моя репутація, яка одночасно поєднує в собі два реноме: старого розпусника та гуру, — писав Перлз. — На жаль, дні першого потихеньку минають, а от другий лиш сходить на свій трон».

Люд, який хотів побачити Перлза в дії, з’їздився до Есалену з Лос-Анджелеса та Сан-Франциско. Тоді він брався за проведення свого «цирку» вихідного дня, як він і сам називав публічну версію своєї вистави, яка відбувалася на очах у сотень глядачів. Перлз одного разу сказав, що Фрейд придумав фіксовану версію того, як усе має виглядати в його приймальні (він сидів позаду пацієнта, який лежав на кушетці) а все тому, що, будучи бездарним гіпнотизером, ненавидів встановлювати з ними зоровий контакт. Мізансцена Перлза, навпаки, здіймалася навколо виставленої на загальний позір його власної персони. Сам собі режисер і водночас епіцентр подій: він ставив біля себе порожнє крісло, знане як «гаряче сідало» (щось на кшталт електричного стільця лікувального призначення), у яке запрошував сісти волонтерів, які були охочими «повиступати» з ним.

Перлз настановлятиме своїх акторів пересідати із «гарячого сідала» в інше порожнє крісло, розігруючи конфлікти, злість та страх, що сиділи в їхніх головах, у формі уявного діалогу із самими собою. Це було інсценування одвічної баталії між «авторитетом», як він називав супереґо та «лузером», або ж непокірним Ід; звичайно, Перлз завжди хотів, щоб саме свого внутрішнього лузера його «актори» випускали на волю, аби він зміг, зрештою, побачити, що закований у кайдани. Перлз сидітиме там, припалюватиме одну цигарку від іншої, споглядаючи та перериваючи вистави своїх жертв, змушуючи його чи її повторювати ті уривки діалогу, що видавалися йому неавтентичними, одночасно коментуючи процес того, як їхнє тіло йшло в обхід декотрих присутніх у ньому блоків. То був майстер імпровізації, який ніколи не забував нагрубіянити, обізвати, і все це у зневажливій манері. Учасників дійства заохочували, від них навіть чекали агресивної, насильницької самоекспресії («Ти або сереш, або злазиш з горщика», — казав їм Перлз): часто вони схлипували, кричали, вербально чи фізично атакували його чи то й інших членів групи. Після того, як пацієнт закінчував виставу з Перлзом у «гарячому сідалі», він чи вона повинні були підійти до нього та поцілувати його в чоло на знак своєї пошани до гуру.

Перлз був майстром сценічної режисури людських прозрінь. Його бренд конфронтаційної терапії став популярним серед представників новонародженої контркультури, які й без того фанатіли від ідей та поглядів Райха. То було,