Читати книгу - "Тяжкі дні, Aira Molen "

Впала ніч, мов чорне крило,
Землю вкрила, сховала тепло.
Тиша тягне у прірву думок,
Де спокій розтанув у вічний ковток.

Де серце, що билося в лад із життям?
Тепер у пустелі, мов полум'я, сам.
Голос коханий зникає у млі,
Залишивши слід на моїй самоті.

Колись була радість, мов світлий світанок,
Та зникла вона у морок, як туман.
Слова, що звучали як ніжний мотив,
Тепер в моїм серці, мов гострий обрив.

Шукаю у зірках хоча б маяки,
Та зорі розбились, немов береги.
Чи є шлях додому крізь болю імлу?
Чи стане мій ранок колись не в жалю?

Втрата навчає, що шлях непростий,
Що біль — це криниця для сили святої.
Хоч сльози спливають, мов дощ навесні,
Я знаю, спокій ще прийде в мені.

Вже з темряви сходить надії промінь,
Він кличе і гріє, стираючи тіні.
Хоча моє серце крізь втрати росте,
Воно віднайде все, що втратило те.