Читати книгу - "ХІллер 2, Arachne "

- Безпечних місць більше немає, - задумливо промовив Хіллер, його голос звучав глухо, майже стомлено. — Але гаразд, давай спробуємо.

Вони домовилися про наступну зустріч — із командою Ліліан, у таємній точці, де вони могли обговорити подальші дії. Хіллер не висловив особливого ентузіазму, але Лілі відчувала, що його внутрішня боротьба тривала. Можливо, вперше за довгі роки йому доведеться довіритися не лише самому собі.

— Завтра ввечері на старому складі на Рівер-стріт, — тихо сказала Ліліан, вдивляючись у його очі. - Прийдеш?

Хіллер замислився на мить, але згодом коротко кивнув.

- Прийду. Але не думай залишати за мною хвіст. — Він кинув на неї прощальний погляд і, не чекаючи на відповідь, зник у тіні ночі, як це було завжди. Лілі залишилася одна в темряві провулку, відчуваючи легкий вітер на обличчі. Вона знала, що незабаром доведеться зіткнутися з більш серйозними викликами.

У цей момент вона зрозуміла, що не просто перетнула межу. Тепер вона була на іншому боці, і шлях назад уже був неможливим.

***

Наступного вечора Ліліан стояла біля старого складу на Рівер-стріт, чекаючи на появу своєї команди. Місце, приховане від очей поліції та звичайних громадян, ідеально підходило для таких зустрічей — пустельні квартали, покинуті будинки та вузькі провулки. Густий туман опустився на вулиці Вальхейма, додаючи атмосферу таємничості.

Ліліан нервово оглядалася навколо, чекаючи на свою команду. Туман густою ковдрою огорнув вулиці Вальхейма, і тьмяне світло ліхтарів лише підкреслювало атмосферу таємничості. Вона знала, що ця зустріч буде непростою. Спарк, Райдер і Рен — її надійна команда, досвідчені детективи, які знають про Хіллера не з чуток — завжди дотримувалися правил, але сьогодні вони перетнуть межу.

Першим з'явився Кайл "Спарк" Грем. Його силует був легко впізнаваний: коротко стрижене волосся, темний плащ і протезовані руки, що сяяли під світлом найближчого ліхтаря. Він підійшов до Лілі безшумно, зупиняючись трохи осторонь. Його обличчя залишалося непроникним, як завжди, коли він аналізував ситуацію. Спарк чудово знав, хто такий Хіллер — хакерські таланти дозволяли йому глибше за кожного копнути в бази даних.

— Ти справді думаєш, що це спрацює? - сухо кинув він, не відвертаючись від Лілі. — Ця людина… Він небезпечний.

— Він може бути небезпечним, але без нього ми не дістанемося до Маестро, — твердо відповіла вона. - Ми в безвиході, Кайле. Нам потрібний він.

Спарк зітхнув, але заперечувати не став.

Слідом за ним прийшов Марк Райдер Хансен. Його велика фігура, м'язова статура та впевнені рухи відразу видавали військового в минулому. Марк служив у спецзагонах і брав участь в операціях, про які волів не розповідати. Він ніколи не довіряв тіньовим особам на кшталт Хіллера, але Лілі знала, що якщо вони почнуть діяти разом, Райдер прикриватиме їй спину.

— Це пастка, Лілі, — сказав він, свердливши її поглядом. — Люди на кшталт нього грають за своїми правилами. Він не слідуватиме нашим.

— І все ж таки нам доведеться порозумітися, — стиснула кулаки Ліліан. - Ми не впораємося без нього.

— Поживемо — побачимо, — похмуро кинув Райдер, але лишився.

Останнім з'явився Рен Крос. Його обличчя виражало інтерес, але в його очах не було й натяку на ворожість. Рен був аналітиком і психологом, і Хіллер уявляв йому набагато більше, ніж просто злочинець — він був унікальною загадкою. Хтось, чий психічний портрет Рену хотілося вивчити. Він, можливо, найбільше чекав на цю зустріч, хоча це не означало, що він довіряв Хіллеру.

— Цікаво, як поводитиметься Хіллер наживо, — задумливо сказав Рен, підійшовши ближче. — Я читав його досьє. Ця людина живе на межі. Він робить тільки те, що вважає за потрібне, і ігнорує все інше. Він небезпечний, Лілі, але не з звичних причин. Йому начхати на правила.

Лілі лише коротко кивнула. Вони всі знали, хто такий Хіллер. Питання було лише в тому, що він сам збирався робити далі.

— Він уже тут, — тихо сказала Ліліан, помітивши, як удалині з тіней з'явився знайомий силует. Хіллер з'явився, як завжди, безшумно. Навіть у темряві його постать виглядала переконливо: чорний плащ струмував за ним, а холодний погляд вивчав простір навколо. Він рухався впевнено, ніби то була його територія.

Коли Хіллер підійшов ближче, його зупинив погляд Спарка. Кіберхакер стиснув кулаки, його механічні пальці на секунду стиснулися в кулаках, начебто будь-якої миті готові були до дії.

— Я стежу за тобою з того часу, як ти увійшов до міста, — похмуро промовив Спарк. - Думав, у наших мережах неможливо зникнути, але ти знайшов як.

Хіллер лише підняв брову і посміхнувся.

- Ти ще багато чого не знаєш, Спарк, - сказав він з легким глузуванням. — Ваші мережі це пастки для тих, хто не знає, де дивитися.

Райдер, що стояв поряд, напружився ще більше. Він склав руки на грудях, оцінюючи кожен рух Хіллера.

— Навіщо ти тут, Хіллере? - Запитав він жорстко. — Чому ти взагалі погодився зустрітись?

— Ми потрібні один одному, — відповів Хіллер, не втрачаючи холоднокровності. — Якби це було не так, я вже зник би.

— І чому, на твою думку, ми повинні тобі довіряти? - Не відступав Райдер.

Хіллер зробив крок уперед, повільно оглядаючи всю команду Ліліан.

— Я не прошу вашої довіри, — тихо сказав він, зупинивши погляд на Лілі. — Я прошу лише одного, щоб ви не стояли в мене на шляху. Разом ми можемо досягти того, чого не могли б окремо. У мене є інформація, яка вам потрібна, а у вас є ресурси, які потрібні мені. Це альянс, який триватиме, доки наші цілі збігаються.

Райдер щось буркнув собі під носа, але відступив.

Рен, нарешті, ступив ближче до Хіллера, ніби не помічаючи напруженості між ним та іншими.

— Я спостерігав за твоїми діями багато років, Хіллер, — сказав він, вивчаючи на нього. - Твої мотиви змінюються, але один залишається незмінним - ти не любиш залишатися осторонь, коли можеш впливати на результат. Що тебе зараз справді хвилює?