Читати книгу - "Чому люди тупі? Психологія дурості"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Зовсім інший випадок, коли люди чинять так цілком свідомо. Як ми можемо знати, що причина в усвідомленні? З одного боку, вони визнають після того, як зробили, що краще б не робили, адже добре знали, на що наражаються. З іншого боку, якщо їх просять проаналізувати подібну поведінку, але в когось іншого, вони відповідно відреагують: «Це тупо, він не повинен був так чинити!» Отже, тупість не через брак розсудливості чи передбачливості…
Ще більше спантеличує, коли дурні дії чинять люди, розум яких не підлягає сумніву. Або його засвідчив високий коефіцієнт інтелекту за результатами когнітивних тестів, або він відповідає популярному значенню цього терміну: людина, що досягла блискучого успіху (Стів Джобс, наприклад), широко визнана за свої глибокі думки (Альберт Ейнштайн) або ж має престижні дипломи. Розумні люди не мають імунітету проти надзвичайно дурних вчинків з катастрофічними наслідками. Згадаймо хоч колишнього американського президента Біла Клінтона, який, перебуваючи під слідством, і далі підтримував «неналежні стосунки» зі своєю стажеркою Монікою Левінські, що насамкінець коштувало йому президентства. Отож можна бути розумним, навіть дуже розумним, і все ж іноді робити дурниці[49]. Зауважмо мимоходом цю асиметрію: розум характеризує людей, натомість глупота стосується переважно окремих вчинків.
Алгоритмічний розум проти раціональності
Чи не в тому причина, що поняття розуму визначено не досить вичерпно? Визначні міркування на цю тему є в Кіта Становича, почесного професора психології університету Торонто[50]. Дійсно, він вирізняє кілька рівнів розумності (не плутати з формами інтелекту, описаними Говардом Ґарднером: вербальний інтелект, логіко-математичний, кінестатичний, міжособистісний тощо).
Існує, з одного боку, як він це називає, «алгоритмічний розум», який відповідає за розуміння речей і логічне поєднання ідей. Саме ці уміння вимірюються сучасними тестами на рівень інтелекту, зокрема знаменитими WAIS (шкала інтелекту Векслера для дорослих) та WISC (шкала інтелекту Векслера для дітей), які вимірюють коефіцієнт інтелекту. Попри постійну критику цих методів і їхніх результатів, не можна не визнати, що вони добре виконують своє завдання: визначити здатність учнів опановувати шкільні програми або ж пояснити труднощі, на які наражаються деякі з учнів у навчанні за цими програмами[51]. Алгоритмічний розум вимірюється точно — кажуть, що в цих тестів хороші психометричні властивості. І справедливо: адже в них є правильні відповіді на всі запитання до порівняння з тими, які дають тестовані учасники. Отож їм легко присудити ту чи іншу кількість пунктів. Але в реальному житті, поза школою, ситуація відрізняється — рідко є правильна відповідь на дилеми, які постають перед нами: чи погоджуватись на кар’єрне підвищення з переїздом за кордон? Чи варто одружуватися? Ліпше купити «Рено» чи «Сітроен»? Жодна екселівська табличка, належно заповнена, не дає «правильної відповіді» на ці запитання.
Ось чому професор Станович визначає паралельно рівень інтелекту, який називає раціональністю. Йдеться про здатність ухвалювати рішення, що сприяють реалізації наших цілей, і в переконаннях спиратися на реальність. Він навіть розробив, разом зі співробітниками, тест для вимірювання рівня такої раціональності[52]. У ньому йдеться не про розуміння, а про інтенціональність. Тому що розуміння ситуації не конче змушує нас діяти відповідно: згадаймо курців, які добре знають ризики, пов’язані з курінням, але, попри все, далі курять. Такий підхід — розглядати розум на різних рівнях — проливає світло на згаданий вище парадокс, коли розумні люди, себто з коефіцієнтом інтелекту вище за середній, можуть ухвалювати дурні рішення, а саме: докладатися до вчинків, які не дають їм жодного виграшу і водночас наражають на підвищений ризик руйнівних наслідків.
Другий цікавий аспект підходу професора Становича стосується людей з високим інтелектуальним потенціалом. Це явище в останні роки стало темою багатьох публікацій, які популяризували це поняття й дозволили таким людям розпізнати себе в цьому особливому функціонуванні. Проте високий інтелектуальний потенціал не гарантує успіху в житті й навіть може стати причиною проблем з соціальною та професійною адаптацією. Концепція раціональності дає йому елегантне пояснення: високий потенціал стосується тільки алгоритмічного розуму і аж ніяк не обіцяє адекватніших рішень у повсякденному житті. Те саме, що керувати автомобілем з потужнішим двигуном: це нічого не говорить ні про водійські вміння, ні про місце призначення.
Отож цілком нормально, що індивід може бути розумним і водночас робити глупі вчинки. Тоді виникає наступне запитання: що спонукає його діяти по-дурному? Багато хто вбачає в цьому брак емоційного контролю. Іншими словами, емоції сповнюють людину й миттєво притлумлюють її розсудливість. Дійсно, спокуслива теорія, та вона не враховує випадків, коли дурний вчинок робиться холоднокровно, без впливу сильних емоцій.
Наприклад, коли два учні пробираються вночі до своєї школи й, опинившись всередині, випорожнюють два вогнегасники. Учинок дурний, навіть на думку самих хлопців, яких назавтра затримали: жодної користі в кінцевому підсумку, негативні наслідки, отож їхня поведінка очевидно нераціональна. Згадувались неробство й нудьга, але ніяких інших емоцій: не йшлося навіть про те, щоб помститися якомусь учителю чи зірвати уроки назавтра…
Упередження невразливості, безкарності, самооптимізму…
Інший підхід до пояснення дурних рішень здається продуктивнішим за версію емоцій: йдеться про когнітивні упередження. Це поле досліджень сьогодні дуже завзято обробляється в когнітивній психології, на ньому виросла навіть єдина Нобелівська премія, присуджена психологу Деніелу Канеману 2002 року. Когнітивне упередження — це систематична помилка в міркуваннях: на зразок оптичних ілюзій, навіть коли ми знаємо про підступ, однаково щоразу попадаємось. Погляньмо на упередження причинності, яке змушує нас бачити причинний зв’язок там, де є тільки кореляція: наприклад, я помітив, що мій кіт приходив муркотіти до мене на коліна, коли я відчував сум, і зробив з цього висновок, що кіт «відчуває» мою журбу й реагує на неї. Начебто кіт на відстані може відчувати мій стан і приходить заспокоїти мене своєю присутністю (чи пригадую я випадки, коли тваринка приходить до мене, а я цілком бадьорий?)…
Одне з упереджень в основі дурних вчинків стосується оптимізму[53]. Виявляється, що ми надмірно оптимістичні, коли йдеться про нас самих. Ми схильні думати, що поводимося краще середнього рівня, менше ризикуємо захворіти чи розлучитися, ніж свідчить статистика. Ми відчуваємо
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чому люди тупі? Психологія дурості», після закриття браузера.
