Читати книгу - "Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У вікнах горниць замиготіли якісь обличчя, але на Ґанку ніхто не з’являвся; тільки з вікна кухні випнулась червона товста пика в білім колпаці й, обережно почухавши кінчиком здоровенного ножа брову, пильно подивилась на нас і сховалась.
Ми зупинились. Собачка теж зупинилась, замовкла й стояла коло воза, так же, мабуть, не знаючи, що далі робити, як і ми.
Почекавши трохи, я зліз із воза, розплатився з дядьком і, взявши свого чемоданчика, пішов до ґанку. Як тільки я ступив на східці, двері самі раптом одчинились передо мною. Я зупинився, чекаючи, що хтось вийде, але не було нікого. Я зазирнув у двері: в маленьких сінях було порожньо, а проти цих дверей були другі двері, мабуть, в більші сіни. Я здвигнув плечима й пішов далі. Але не встиг зробити кілька ступнів, як і ті двері також одчинились, мов од вітру, і я справді побачив великі сіни з кілочками для одежі, одежу, калоші, капелюхи і т. ін. Коло дверей же знов нікого не було.
«Що за чортовиння», — подумав я, озираючись на всі боки.
Але в сей мент одчинились бокові двері, й з них поспішно вийшов товстенький, коротенький добродій у білім літнім костюмі з чорненькими смужками, з англійськими баками й червоними бритими губами. Лукаво смію-I чись, він підійшов до мене і, простягаючи руку, дзвін-чким тенорком заговорив:
^ — Репетитор наш?.. Дуже приємно, дуже приємно! Мій Василько вже просто напосівся на мене: «Де мій репетитор?..» А що? Двері вас здивували?
— Еге... Я не розумію... Наче духом святим...— пробурмотів я.
— Ах-ах-ах! — засміявся він дуже задоволено. Потім раптом зробив серйозне лице й, ніжно взявши мене за лікоть, промовив: — Дуже приємно, дуже приємно... Я вас зараз у вашу кімнату... Ви, мабуть, дуже втомились? Ну, розуміється... Свій чемодан ви можете... Грегуар... Ха-ха-ха! Так вас здивували двері? «Святим духом»? Грегуар!
Звідкись хутко виплила постать у лакейському потертому фраці, з жовтою лисиною, тоненькими губами й тужливим виразом кістлявого бритого лиця.
— Вот чемодан господина учителя... Однеси до їх в комнату... А це, бачите... Осторожно, Грегуар, осторожно... Це, бачите, у мене автоматичні двері. Одчиняються машинним робом... Одчиняються й зачиняються... У мене все машинним робом, вся економія на раціональних по-чатках ведеться... А це ваша кімната... Туди, Грегуар, постав у куток. А вода в умивальнику є?.. Все машинним робом... Є? Ну, можеш йти... Підожди! Нічого... гм!.. Нічого з села не чуть?
— Нічого...— коротко промовив Гаврило, схиливши трошки голову набік.
— Ну, йди... Підожди! В випадку чого-небудь... дать мені звістку!
— Харашо...— зітхнув Гаврило й тихо висунувся з кімнати, ніжно причинивши двері.
— Да, да... У мене все на раціональних початках... Треба культуритись, пора вигонить азію... У мене прислуги в домі четверо, а в мого діда було її тридцять четверо. Ми, люди нової формації, повинні більше мозком своїм працювати, а не найнятими руками... Мозок дає машину, а машина...
Він зразу змовк і, хутко підійшовши до вікна, став дивитись у сад, де ходив якийсь дядько.
Я був голодний, і хотілось остатись самому; хотілось вмитись, роздягтись і хоч трохи спочити від драбинчастого возика. Але Коростенко, видно, й не думав покидати мене. І я вже з неприязню дивився на товсту його шию, на англійські бакенбарди й розчісану надвоє, як у лакеїв, голову.
— Да-а, — одходячи від вікна, глянув він на мене ласкавими, хитро-розумними очима. — Ми, малороси-євро-пейці, скажемо нове слово старій нашій неньці Україні! Правда? Да, да! Що таке, здається, автоматичні двері? Ні... нісенітниця! А тим часом не треба ні лакеїв, ні «на чай», не треба лишньої трати енергії... Да! Надушив кнопку — і єсть! І головним способом просто. Ви подивіться!
І він хутко пішов у сіни, озираючись на ходу й киваючи мені головою. Я мусив скорчити зацікавлену фізіономію і йти за ним.
Механізм справді був простий, зручний, корисний. Але моя похвала розохотила його, і він, схопивши з вішалки м’якого білого бриля й пораявши мені зробити те ж саме, жваво балакаючи й держачи мене за лікоть, повів показати «ще не те»! Він повів мене спершу в кухню, де показав якусь машину, що сама місила й робила паляниці; потім повів у другу кухню, де якась машина теж щось сама робила. Тут дуже смачно пахло огірками й житнім хлібом. Од цих пахощів мені так схотілось їсти, що я став часто позіхать і, щоб не образити його, мусив ковтати зівки. Далі він повів мене в якийсь льох, потім в конюшню, далі в загін, в амбар, на тік, за тік, показував, лазив на якісь горища, дряпавсь на драбини й живо, задоволено й гарно балакав. Балакав він мовою якоюсь кумедною, книжною, скорше російською, перекладаючи тільки московські слова на українські. Але я майже нічого не чув і дедалі то все більш і більш втрачав надію колись скінчити огляд цих сіялок, віялок, жаток, плугів, телефонів, електричних дзвінків, конюшень, амбарів, водопроводів, водокачок, молотилок, маслобоєнь, собачих будок. В очах мені стояли колеса, паси, проводи, в вухах тільки й чулось: «регулятор», «сто кінських сил», ♦ 500 кінських сил»; в голові стукало, в животі, здавалось, усе висохло, кишки позлипались, і в грудях було порожньо й важко.
«Ну-ну! — злісно думав я, ходячи за ним. — Це попав!»
— А ось гляньте! — зупиняючись і балансуючи в своїм білім костюмі на якомусь здоровенному дишлі, показував він мені щось залізне й блискуче. — Стоїть всього сто двадцять рублів, а за кілька років збереже на тисячу двадцять рублів чоловічої енергії. Да!
Я «гмукав», здивовано й глибокодумно вертів головою й з нудьгою думав, чи ще багато в його зосталось показувать збереженої «чоловічої» енергії. Нарешті, щоб якось звести розмову на інше, я спитав його, йдучи подвір’ям:
— А що це у вас робочих не видно?..
Він зупинився, комічно розставив руки й з добродушною посмішкою сказав:
— Бастують... Страйкують!
— Он як?!
— Да, да!.. Граждани! Що зробиш?.. Давай і нам горниць, не хочемо жить в бараках. І^улки давай,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко», після закриття браузера.
