Читати книгу - "The Russia Conundrum - Mikhail Khodorkovsky-ua, Mikhail Khodorkovsky-ua"

Протягом усієї своєї брехні і обману, і навіть після тих моментів, коли маска спадала, Путін продовжував прикидатися принциповою людиною. Він добре вмів прикидатися; людям було важко бачити його наскрізь. Це був вирішальний час для Росії, і я хотів, щоб наша країна стала на шлях законності, прозорості та західних стандартів доброчесності. Якби Росія була заснована на старих, звичних шляхах корупції, кумівства і протекціонізму, ЮКОС не зміг би продовжувати функціонувати як відкрита корпорація західного зразка; для нас були б зачинені всі двері, і ситуація почала б погіршуватися. Саме Путін мав зробити цей вирішальний вибір для майбутнього Росії. І коли я побачив, що він іде хибним шляхом, я зрозумів, що повинен перейти в наступ. Рано чи пізно мені довелося б кинути виклик жорстким силовикам, які його оточували, і спробувати переломити ситуацію.

- **~

На початку двотисячних років стало зрозуміло, що багато хто з найближчих помічників Володимира Путіна більше не зацікавлений у демократичних свободах, а натомість налаштований повернути Росію до старих шляхів корупції та персоналізованої автократії. Моєю першою реакцією було сказати росіянам - і, зокрема, молодим росіянам - що так не повинно бути. Я знав, що Росія все ще може піти іншим шляхом, ніж той, який пропонували “силовики”, і я вірив, що сам Путін ще не прийняв остаточного рішення. Я вірив, що його ще можна переконати стати на шлях свободи і демократії. Озираючись назад, очевидно, що я помилявся; але на початку двотисячних років я і ті, хто поділяв мої цінності, зі щирим оптимізмом проводили кампанію з просування ідеалу необмеженого ліберального мислення.

Коли я заснував свою освітню та філантропічну організацію “Відкрита Росія” у 2001 році, я черпав натхнення в Інституті “Відкрите суспільство” Джорджа Сороса (нині Фундація “Відкрите суспільство”) та його місії “будувати інклюзивні та динамічні демократії… змінюючи те, як ми думаємо один про одного, і те, як ми працюємо разом. - Я хотів, щоб “Відкрита Росія” сприяла реальним суспільним змінам у нашій країні, а не просто латала прогалини нинішнього режиму. І тоді я був сповнений оптимізму. У 2002 році я дав інтерв’ю “Вашингтон Пост”, в якому виклав свої сподівання на те, як ми можемо покращити майбутнє Росії: - Ми вважаємо, що ключовим моментом тут є освіта, і саме тому ми даємо гроші на освіту в різних аспектах - навчання дітей користуванню Інтернетом, налагодження контактів між молоддю у Великобританії, США та Росії, навчання молодих журналістів тощо. Мета дуже проста. Минуло двадцять років. Ще двадцять-тридцять років, і ми, можливо, станемо нормальною країною.

Ми надавали пріоритет молодим людям, тому що вони - це шлях уперед, їхнє мислення не колонізоване старим духом боягузливого конформізму. Це майбутні “елітні політики”, яких аналітичний центр з міжнародних відносин Чатам Хаус визначив як необхідних для “появи передових демократичних інститутів після відходу Путіна. - Тому “Відкрита Росія” організувала літні табори, де діти жили в наметах, грали в ігри та вивчали основні принципи демократичного суспільства. Ми назвали його “Нова цивілізація” і зухвало скопіювали навчальні заходи на свіжому повітрі з американського скаутського руху. Діти грали ролі бізнесменів, робітників, державних службовців та політиків. Протягом усього табору їм було запропоновано керувати власним суспільством у мікросвіті, створювати підприємства, наймати і звільняти працівників, збирати податки і виплачувати пенсії, призначати вибори і проводити передвиборчі кампанії, мати право голосу. Ми показували молодому поколінню Росії, як може і повинна функціонувати вільна ринкова демократія, відкриваючи їм очі на інший, кращий шлях, ніж путінська “керована демократія”, в якій вони зростали, де рука держави спрямовувалася злочинним угрупованням у Кремлі.

- Відкрита Росія” підтримувала школи публічної політики в регіональних центрах по всій країні, які приймали молодих людей, зацікавлених у політичній кар’єрі, і навчали їх цінностям багатопартійної демократії. Ми підтримували школи для молодих журналістів, допомагаючи їм усвідомити важливість професії та оволодіти її секретами. Наша Федерація інтернет-освіти підготувала понад 50 000 вчителів і сприяла розширенню можливостей доступу до альтернативних джерел інформації та комунікації, щоб кинути виклик моноліту медійних наративів, поширюваних путінською державою.

Наші ідеї та досягнення згодом були привласнені власним молодіжним рухом Кремля “Наші”, який сповідував зовсім інші цілі. Як і “Юні піонери” до них, путінські “Наші” заволоділи свідомістю молоді, прищеплюючи їй державницькі, антизахідні цінності Кремля. Путінські методи формування мислення людей - молодих і старих - потужні і підтримуються всіма ресурсами держави. Чи означає це, що він неодмінно переможе? Можливо, а можливо, і ні.

Безсумнівно, є частина російського населення, яка схильна підтримувати його жорсткі цінності. Це було яскраво продемонстровано великою кількістю людей, які беззастережно підтримали вторгнення Путіна в Україну в лютому 2022 року. Люди похилого віку, зокрема, можуть боятися суспільних змін і бажати триматися за режим, який стверджує, що захищає їх від ворожих зовнішніх сил. Але я думаю, що з молодими людьми все зовсім інакше. Молоді люди мають більше надії на майбутнє і менше бояться вимагати індивідуальних прав і свобод - всього того, чого не може запропонувати відстала автократія. Молодь має мрії та амбіції, вона хоче зробити світ кращим. Це однаково і на Сході, і на Заході. Якщо суспільство не пропонує своєму молодому поколінню позитивної мрії про майбутнє - щось більше, ніж просто “багато працювати, робити те, що тобі кажуть, і відкладати гроші на старість, - то вони знайдуть цю мрію деінде: у забобонах, фанатизмі або навіть релігійному екстремізмі. Метою “Відкритої Росії” було запропонувати молодим росіянам реальний шлях вперед. Ми хотіли дати людям вибір, як вони хочуть думати і як вони хочуть жити.

Щоб зробити усвідомлений вибір, людям потрібна інформація, а її вони не отримували від Кремля. Тому “Відкрита Росія” спробувала іншу ініціативу під назвою “Допоможи і порадь”. Це була волонтерська служба, якою керувала молодь, і яка нагадувала своєрідну мережу “зроби сам” - бюро консультацій для громадян. Будь-хто, хто мав практичну проблему, пов’язану з доступом до державних послуг, труднощами в отриманні медичної допомоги або скаргами на роботу місцевої влади, міг зателефонувати за номером і поговорити з волонтером. Волонтер з’ясовував, до кого саме потрібно звернутися клієнту, і з’єднував їх. Наша програма “Народний вердикт” пропонувала базовий рівень допомоги для людей, які не можуть дозволити собі юридичного представництва або - що більш ймовірно - не можуть дозволити собі хабарів,