Читати книгу - "Усі їхні секрети, Марта Кейс"

— Ну добре, — їй легше було погодитись, аніж розпочинати день зі сварки.

Олег йшов на роботу першим. Тому вона з легкістю могла обдурити його. Та й хто взагалі залишається чесним у шлюбі? Щасливі відносини – це низка великої та маленької брехні, яка з’єднує двох людей і тримає разом, ніби підступні риболовні сіті.

Дана взула новенькі туфлі та вийшла з дому. На стоянці, біля власної автівки вона кілька разів потерла підошвами об асфальт, наче витирала їх від чогось. Олег міг перевірити, чи справді дружина послухалась його. Він робив це рідко, тільки коли був не в настрої та шукав до чого б вчепитись. Дана, навчена гірким досвідом, відпрацювала власну стратегію. Вона рідко носила його подарунки, але в її гардеробі були три полиці туфель із трохи потертими підошвами.

Сівши в авто, вона змінила підбори на пару балеток – набагато зручніше взуття для жінки-водія. На неї чекала робота, що додавала сенсу її життю. Дана працювала з дітьми із неблагополучних сімей і часто мала вагомий голос у вирішенні долі горе-батьків. Але це завжди було надскладним вибором: відправляти дітей до притулку чи залишати під опікою людей, які частіше за все могли лише нашкодити.

В сумочці задзвонив телефон. Дана здивувалась коли побачила, що номер прихований. Але підняла слухавку. Секунду вона мовчала, доки заводила автівку і згодом мовила:

— Алло?

Інший абонент не видав ані звуку. Дана перевірила, чи дзвінок не зірвався, поглянувши на телефон. Розмова продовжувалась:

— Слухаю вас! — вона втрачала терпіння, повторивши фразу ще кілька разів.

Тишу в телефоні потривожило важке дихання. Було в ньому щось злісне, наче невідомий абонент ненавидів Дану і ледь стримував лють, чуючи її голос. Вона швидко обірвала дзвінок та повернула телефон на місце. І вже за мить повністю забула про дзвінок.

Автівка під’їхала до безликої будівлі – такої ж, як і більшість державних структур. Дана залишала машину на сусідній стоянці, аби не дражнити свою начальницю. Віра Петрівна була надто ласою до статків і якщо зустрічала когось багатшого за себе, то сприймала це як особисту образу. Дана намагалась менше потрапляти у її поле зору.

— Доброго ранку! — почула вона знайомий голос, підходячи до будівлі.

— Привіт! — Дана обернулась і всміхнулась своїй колезі, яку вважала найближчою подругою, хоч вони ніколи й не спілкувались за межами офісу.

— Як минуло свято? — Марина, колега Дани, була на кілька років старшою за неї та мала чоловіка-рятувальника й трьох синів підліткового віку. Але жінка виглядала набагато молодшою і важко було повірити, що вона – багатодітна матір.

— Добре. Ми всі добряче повпивались і натанцювались! — Дана ні з ким не ділилась своїми бідами та переживаннями. Вона не вірила, що комусь є хоч найменше діло до її проблем. Не можна було починати розмову зі слів: знаєш, все минуло жахливо, помер мій друг, але то не біда – він був наркоманом і я вже звикла до цієї думки.

— Ох, а я тільки готувала на всю ораву і змусила своїх влаштувати генеральне прибирання. Ти навіть не уявляєш, що таке чотири хлопці в будинку! — Марина часто жалілась на нелегку жіночу долю, але всі знали – це вистава. Насправді ж вона пишалась власною сім’єю і любов’ю, що панувала в ній.

Дана посміхнулась, уявивши, як невеличка жінка, зростом нижче середнього, керувала чотирма здоровезними чоловіками. Вона бачила родину Марини тільки на фото, але й там було помітно, що всі вони на дві голови вищі за матір сімейства.

Не встигла Дана зайти в кабінет, як на неї впала лавина у вигляді ще однієї колеги. Олена була молодою завзятою дівчиною, що мала неабиякий запал до роботи. Вона одразу ж повідомила:

— Тут знову прийшла скарга від сусідів на Омельченків. Написали, що старший син спав у під’їзді.

— На бога! Я вже кілька разів її попереджала! — Дана розізлилась не на жарт.

— Поліцію викликали, але вона не відчинила двері. Хлопця в під’їзді не знайшли. Мабуть, втік. — Олена переповідала все спокійно і чітко, наче робот.

— Доведеться навідатись до них. Ох, я мільйон разів попереджала її, що старшого теж заберуть.

— Хіба їй не байдуже? — сумно спитала Марина.

З родиною Омельченків Дана мала довгу та складну історію. І їй аж ніяк не хотілось знову навідуватись до мами-одиначки, яка зловживала алкоголем та короткочасними романами із маргінальними елементами. Та під опікою жінки залишився хлопчик, що дивним чином припав Дані до душі. Його звали Ігор і в його очах вона бачила таку ж безнадію, яку відчувала сама.