Читати книгу - "Фундація та Земля"

правою рукою Блісс, — навіщо мені цього хотіти? У мене незліченні супутники, настільки ж мені близькі, наскільки одна твоя рука близька до іншої. Лише ізоляти почуваються так відчужено, що їм доводиться за допомогою штучних звичаїв впроваджувати слабкий замінник справжніх стосунків.

— Але я і є ізолят, люба Блісс.

— Невдовзі ти будеш меншим ізолятом, Пеле. Можливо, ніколи повністю Геєю, але вже й не цілковитим ізолятом, і в тебе буде безліч супутників.

— Я хочу лише тебе, Блісс.

— Це тому, що ти нічого про це не знаєш. Ти збагнеш.

Протягом цієї розмови Тревіз із сутужним терпінням на обличчі вдивлявся в екран. Хмарний шар наблизився, і на якусь мить усе оповив сірий туман.

Мікрохвильове зображення, подумав він, — і комп’ютер одразу перемкнувся на виявлення радіолокаційних відображень. Хмари щезли, поступившись місцем поверхні Компореллона в штучних кольорах, із трохи розмитими та нестійкими межами між секторами різного складу.

— Це так відтепер усе буде виглядати? — дещо зачудовано спитала Блісс.

— Лише поки ми проходимо хмари. Тоді знову повернемося на сонячне світло. — Поки він говорив, світло й нормальна видимість повернулися.

— Зрозуміло. — Блісс обернулась до нього. — Але чого я не розумію, то це чому чиновникові на пропускній станції було важливо, зраджує Пел дружині чи ні.

— Я сказав, що якщо той тип, Кендрей, вас затримає, новини дійдуть до Термінуса, а отже, й до дружини Пелората. Тоді в Пелората будуть проблеми. Я не конкретизував, які саме, але намагався створити враження, ніби серйозні. Між чоловіками є таке собі братерство, — тепер Тревіз широко усміхався, — і один не виказуватиме іншого. Навіть допоможе, якщо попросять. Гадаю, мотивація така: наступного разу допомога може знадобитися тому, хто допоміг. Припускаю також, — додав він, — що схоже сестринство є серед жінок, але жінкою я ніколи не був, тож не мав можливості зблизька його спостерігати.

Обличчя Блісс нагадувало вродливу грозову хмару.

— Це жарт? — вимогливо спитала вона.

— Ні, я серйозно. Я не кажу, що цей Кендрей пропустив нас, лише щоб допомогти Янову уникнути гніву дружини. Чоловіче братерство могло просто додати вирішальний поштовх до моїх аргументів.

— Але це жахливо. Суспільство утримують і зв’язують докупи правила. Хіба це настільки легко — нехтувати правилами з банальних причин?

— Ну, — одразу почав захищатися Тревіз, — деякі правила самі собою є банальними. Мало які світи дуже прискіпливі щодо перетину меж свого простору в час миру та комерційного розквіту, які ми зараз маємо завдяки Фундації. З якихось причин Компореллон вибивається із загалу — напевно, якісь неочевидні внутрішньополітичні пертурбації. Чому ми маємо через це страждати?

— Це не стосується справи. Якщо ми будемо дотримуватися лише тих правил, які вважатимемо справедливими і обґрунтованими, жодне не протримається довго, бо не існує правила, яке хтось не вважав би несправедливим та необґрунтованим. А якщо ми прагнемо переслідувати власний зиск, як ми його бачимо, то завжди знайдемо причину вірити, що якесь правило, яке нам заважає, несправедливе й необґрунтоване. І тоді те, що почнеться з хитрої витівки, закінчиться анархією та катастрофою навіть для хитрого витівника, оскільки він також не переживе розпаду суспільства.

— Суспільство не розпадеться аж так легко. Ви говорите як Гея, а Гея ніяк не зможе зрозуміти спільноти вільних особистостей. Обґрунтовано та справедливо встановлені правила легко можуть втратити доцільність за зміни обставин, однак лишаться чинні за інерцією. І тоді не лише правильно, а й корисно порушувати ці правила, сповіщаючи в такий спосіб, що вони більше не потрібні, або й справді шкідливі.

— Тоді кожен злодій та вбивця може стверджувати, що служить людству.

— Ви вдаєтеся до крайнощів. У надорганізмі Геї панує автоматичний консенсус щодо суспільних правил, і нікому не спадає на думку їх порушувати. Так само можна сказати, що Гея втрачає рухливість і кам’яніє. У вільній спільноті, безперечно, є елемент безладу, але це ціна, яку потрібно платити за здатність спричинювати зміни та новації. Загалом ця ціна обґрунтована.

— Ви дуже помиляєтесь, якщо думаєте, що Гея втрачає рухливість і кам’яніє. — Голос Блісс підвищився на тон. — Ми постійно переосмислюємо наші вчинки, наші звички, наші погляди. Ми не тримаємося за них за інерцією і без причини. Гея вчиться з досвіду та роздумів і змінюється, коли це необхідно.

— Навіть якщо це так, переосмислення та навчання мусять бути повільними, бо на Геї немає нічого, крім Геї. Тут, на свободі, навіть коли майже всі погоджуються, рано чи пізно з’яв­ляються кілька незгодних, і в деяких випадках ці кілька можуть мати рацію. А якщо вони достатньо кмітливі, достатньо завзяті, мають достатньо рації, то зрештою переможуть і стануть героями для майбутніх епох — як-от Гарі Селдон, який удосконалив психоісторію, протиставив власні думки цілій Галактичній Імперії та переміг.

— Він перемагав лише поки що, Тревізе. Друга Імперія, яку він планував, не постане. Замість неї буде Галаксія.

— Та невже? — похмуро озвався Тревіз.

— Це було ваше рішення, і скільки б ви не сперечалися зі мною, відстоюючи ізолятів та їхню свободу бути дурними злочинцями, щось у прихованих глибинах вашої свідомості змусило вас погодитися зі мною/нами/Геєю, коли ви робили вибір.

— Те, що в прихованих глибинах моєї свідомості, я й шукаю, — ще похмуріше констатував Тревіз. — Починаючи звідти, — додав, вказуючи на екран, де до виднокраю розкинулося величне місто — скупчення низьких будівель на рівнині з рідкими хвильками пагорбів, в оточенні брунатних від легкого морозу полів.

— Шкода, — похитав головою Пелорат. — Я збирався спостерігати за наближенням, але захопився, слухаючи суперечку.

— Не зважайте, Янове. Зможете подивитися, коли відлітатимемо. Обіцяю тоді тримати рота на замку, якщо зможете переконати Блісс тримати під контролем власний.

І «Далека зірка» випустила мікрохвильовий промінь на місце посадки в космопорту.

2

Кендрей повернувся на пропускну станцію й похмуро спостерігав за прольотом «Далекої зірки». Його зміна добігла кінця, і він був помітно пригнічений.

Компореллонець якраз сідав за завершальну трапезу того дня, коли поруч усівся один із його товаришів — довготелесий чолов’яга із широко посадженими очима, тонким білявим волоссям і такими світлими бровами, що здавалося, нібито він узагалі їх не мав.

— Що таке, Кене? — спитав він.

Кендрей скривив губи.

— Щойно пройшов гравітаційний корабель, Ґатісе.

— Той дивний на вигляд, з нульовою радіоактивністю?

— Тому й не радіоактивний. Без пального. Гравітаційний.

— Той, за яким нам наказали спостерігати, так? — кивнув Ґатіс.

— Ага.

— І він дістався тобі. Ото пощастило.

— Не дуже й пощастило. На ньому була жінка без посвідчення особи, і я про неї не доповів.

— Що? Слухай, мені не кажи. Не хочу про це знати. Більше жодного слова. Ти хоч мені й товариш, але я не хочу ставати співучасником.

— Я за це не переживаю. Не дуже. Я мусив відіслати його вниз. Їм потрібен такий гравітаційний — чи будь-який гравітаційний, ти ж знаєш.

— Авжеж, але ти міг би принаймні доповісти про жінку.

— Не хотілося. Вона не одружена. Її просто підібрали для… для використання.

— Скільки чоловіків на борту?

— Двоє.

— І вони просто підібрали її для… для цього. Вони, напевно, з Термінуса.

— Саме так.

— На