Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

наказам підкоритися мусимо, — чи земного, чи Небесного? І кого слухати: чи Бога, чи чоловіка? Що бо царі? — лише люди смертні, якими ж були й ті ваші боги, ідолам яких ви поклоняєтеся". Саприкій мовив: "Якщо хочеш бути цілою, і здоровою, і неоскверненою, покинь християнство і принеси жертву богам; якщо ж ні, то, законом люто мучена, для инших будеш образом страху". Відповіла свята: "Буду образом страху Божого для всіх вірних, щоб боялися Бога, гнівливих же людей хай не бояться: вони-бо чинять те, що роблять скажені пси, — шматують невинних людей, не маючи ніякої свідомости і розуміння, скаженіють, лютують, лають, і зубами своїми хапають, і шматують тих, що поблизу проходять". Саприкій мовив: "Ти, як я бачу, постановила собі в тому найгіршому ісповіданні перебувати незмінно і хочеш з иншими такими гірко померти. Послухай мене і принеси жертву, щоб лютих мук позбутися". Свята ж сказала: "Муки твої тимчасові, муки ж геєнські — вічні, хай уникну мук вічних, дочасних не маю боятися. Пам'ятаю слова Господа мого: "Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть, бійтеся більше того, що може душу і тіло згубити в геєні вогненній". Саприкій сказав: "Тоді ти маєш боятися богів, щоб, розгнівавшися, душу твою і тіло не погубили, якщо їм не принесеш жертви". Свята Доротея відповіла: "Уже сказав ти, Саприкію, що ніяк не можеш переконати мене, щоб я принесла жертву бісам, що перебували в суєтних тих людях, які настільки погано прожили, що й сказати сором, і так померли, як безсловесні звірі, бо, живими бувши, не пізнали Того, Хто створив Небо, і землю, море, і все, що в них є. Їхні-бо душі в незгасимому вогні горять, їхнім же ідолам, з різного матеріялу зробленим, ви поклоняєтеся. І справеливо буде, якщо з ними впадуть у вічний вогонь і ті, які, покинувши Творця свого, їхніми поклонниками бути захотіли". Це чувши, Саприкій розгнівався вельми і звернувся до слуг, що були готові мучити, і сказав: "Поставте її на місці катування, щоб, злякавшися мук, захотіла служителькою бути богам нашим". Божа ж раба, стоячи на місці катування, мужньо і безстрашно мовила до судді: "Чого чекаєш, не мучиш мене? Роби те, що маєш робити, щоб я скоро змогла бачити Того, заради чиєї любови страждати не боюся і померти не жахаюся". Саприкій сказав: "І хто є той, кого так прагнеш?" Свята Доротея відповіла: "Христос, Син Божий". Саприкій сказав: "І де є Христос? Відповіла свята: "Всемогутністю божества Свого всюди є, людськістю ж ісповідуємо, що Він є на Небесах, сидить праворуч Отця Свого, з Ним же і Святим Духом є одним Богом, і кличе нас у Рай насолод вічних, де ж сади повсякчас плодоносять; лілеї, шипки і всілякі гарні квіти завжди цвітуть; поля, гори, горби завжди злачні, джерела солодкі, і душі святих у Христі веселяться. У такі речі, як я оповідаю, коли б ти повірив, о Саприкію, звільнився б ти від погибелі своєї і увійшов би в Рай невимовних насолод Божих". Саприкій сказав до неї: "Належить тобі покинути суєту, принести жертву богам, і взяти мужа, і веселитися в житті своєму, щоб так не загинути, як же і батьки твої загинули, — через безумство своє". Свята ж мовила: "Не принесу жертви бісам, бо християнкою я є, не візьму мужа, бо Христовою Невістою я є, і це віра моя, яка уведе мене в Рай і Оселю Жениха мого". І мучена була свята жорстоко.

Після цього Саприкій-ігемон звелів святу, знявши з катівні, вести до двох жінок, які були між собою рідними сестрами, мали ж імена Христина і Калиста. Вони спершу християнками були, але настрашилися мук, відвернулися від Христа і, впавши у відчай, жили нечестиво в насолодах і суєті мирській. Збагатили їх ідолопоклонники за їхнє від Христа відвернення. Отож їм доручив Саприкій святу діву Доротею, говорячи: "Як же ви покинули суєту і волхвування християнське, богам непереможним жертви приносите і приймаєте від нас дари, так і цю від безумства християнського відведіть і наверніть її до богів наших — ми ж більшими і численнішими дарами вшануємо вас, якщо зможете оцю до нас схилити". Вони ж, взявши її у дім свій, мовили до неї: "Послухай суддю і вчини волю його, врятуй себе від мук, як же і ми вчинили, краще тобі турбуватися, щоб світ цей видимий і солодке життя не згубити в муках і передчасно не загинути". Відповіла свята Доротея, говорячи: "О, якщо б і ви, послухавши ради моєї, покаялися в ідольській, від вас принесеній жертві і знову до Христа навернулися, добре б врятували себе від мук геєнських: благий-бо Господь наш, і багатий в щедрості, і милосердний до тих, хто навертається до Нього усім серцем". Сказали до неї Христина і Каліста: "Раз уже загинули, відвернувшися від Христа, то як може таке бути, щоб ми знову змогли до Нього навернутися?" Мовила до них свята: "Більший гріх втрачати надію на Боже милосердя, ніж ідолам поклонятися, не впадайте у відчай ані не майте сумніву в доброму і досвідченому лікареві, який може ваші зцілити рани. Нема-бо рани, якої не захотів би зцілити, саме через те Спасителем називається, що спасає, через те Іскупителем, що викуповує, через те Визволителем, що дає волю. Ви лише всією душею в покаяння наверніться і, без сумніву, прощення удостоїтеся". Тоді обидві ті сестри кинулися в ноги їй, плачучи і просячи, щоб помолилася за них до милосердного Бога, щоб, прийнявши покаяння їхнє, подав їм прощення. Свята ж діва возвала до Господа зі сльозами, говорячи: "Боже, Який сказав: "Не хочу смерти грішника, але щоб навернувся він і живим був", Господи Ісусе Христе, Ти, що сповістив, що через одного грішника, який кається, більше радости ангелам на небесах, ніж через дев'ятдесят дев'ять праведників, які не грішили, яви благодать Свою для Твоїх овець, яких диявол викрав і в Тебе забрати намагався, поверни вівці Свої в загороду Свою, до стада Свого, о добрий Пастирю, хай через їхній приклад навернуться до Тебе всі, що відійшли від Тебе". Минув якийсь час, Саприкій-ігемон, пославши, прикликав до себе обох жінок тих зі святою Доротеєю і, взявши обох сестер осібно, питався, чи змогли вони Доротею схилити до богів їхніх. Христина ж і Каліста, піднявши голоси свої, відповіли: "Заблудили і зле вчинили, що, забоявшися мук дочасних, принесли жертви ідолам, через те просили її, і дала вона нам покаяння, через нього