Читати книгу - "Інферно"

– А тепер – кіносеанс!

Він націлив кістяну указку на голу ділянку кухонної стіни. Коли стіна освітилася, Сієнна аж охнула від несподіванки, а Ленґдон здивовано відсахнувся.

Світло, що з’явилося на стіні, не було маленькою лазерною цяткою. То була яскрава й чітка фотографія, яка випромінювалася з маленької рурки, наче зі старомодного проектора слайдів.

«О Господи! – Рука Ленґдона трохи затремтіла, коли він побачив перед собою на стіні моторошну картину. – Недивно, що мені являлися видіння смерті».

Сієнна, заворожена побаченим, приклала руку до рота й обережно ступила вперед.

Картина, що проектувалася на стіну з кістяної рурки, виявилася старовинним олійним полотном зі сценами людських страждань – тисячі душ піддавалися жахливим тортурам на різних рівнях пекла. Підземний світ був зображений як поперечний розріз Землі, у лійкоподібній порожнині надзвичайної глибини. У розділеній на спадні тераси порожнині страждання зростали з кожним рівнем, населеним усілякими грішниками, що зазнавали жахливих тортур.

Ленґдон одразу ж упізнав цю картину.

Шедевр, який з’явився перед його очима, «Мапа пекла», створив один зі справжніх велетів італійського Ренесансу – Сандро Боттічеллі. Ця ретельно виписана схема підземного світу була одним із наймоторошніших образів потойбічного світу, які коли-небудь виходили з-під пензля мистців. Похмуре, моторошне й зловісне, це полотно навіть тепер змушувало людей ціпеніти. На відміну від життєствердних та барвистих «Весни» і «Народження Венери», Боттічеллі створив «Мапу пекла» за допомогою гнітючої палітри червоних, сірих та коричневих кольорів.

Раптом до Ленґдона повернувся його пекучий головний біль, однак уперше відтоді, як він прокинувся в незнайомому шпиталі, професор відчув, як один елемент загадки-мозаїки таки став на своє місце. Його моторошні галюцинації, вочевидь, були спричинені тим, що він бачив це полотно.

«Напевне, я роздивлявся “Мапу пекла”», – подумав він, але не зміг пригадати чому.

Хоча картина Боттічеллі була бентежною сама по собі, але ще більше Ленґдона бентежило походження цього полотна. Ленґдон добре знав, що натхнення написати цей твір, сповнений моторошних передчуттів, народилося не в голові самого Боттічеллі, а у свідомості людини, яка жила за двісті років до нього.

«Один мистецький шедевр надихнув на створення іншого».

Полотно Боттічеллі «Мапа пекла» фактично є даниною визнання літературному твору чотирнадцятого сторіччя, якому судилося стати одним із найславетніших творів в історії людства… і сумнозвісним моторошним видінням пекла, яке і нині нікого не залишало байдужим.

То було Дантове «Пекло».

А по той бік вулиці Ваєнта тихенько піднялася службовими сходами й сховалася на горішній терасі маленького сонного готельчика «Пенсіоне ла Фіорентина». Ленґдон повідомив працівнику консульства неіснуючий номер готельної кімнати й фальшиве місце зустрічі, тобто призначив «дубльовану зустріч», як це заведено було називати серед її колег. Він вдався до звичного для таємних агентів прийому, який дав би йому можливість оцінити ситуацію, перш ніж розкрити своє справжнє місцезнаходження. Фальшиве, або «дубльоване», місце незмінно вибиралося таким чином, щоби його було прекрасно видно зі справжнього місцеположення.

Ваєнта зайняла потаємну вигідну позицію на даху, із якої мала можливість оглядати всю прилеглу територію, немов із пташиного польоту. Очі поволі призвичаїлися, і тепер вона вдивлялася у вікна багатоквартирного будинку по той бік вулиці.

«Ваш хід, пане Ленґдон».

А цієї миті на борту яхти «Мендаціум» Начальник вийшов на оббиту червоним деревом палубу й глибоко вдихнув, смакуючи солонувате повітря Адріатики. Це судно вже багато років було його домівкою, однак низка подій, що розгорталися у Флоренції, загрожувала знищити все те, що він будував роками.

Його агент-оперативник Ваєнта поставила все під загрозу, і хоча на неї чекає слідство, наразі Начальнику вона була потрібна.

«Краще б вона поклала край цьому безладу й поновила наш контроль над ситуацією, чорт забирай».

Позаду почулися короткі швидкі кроки, Начальник обернувся й побачив жінку з аналітичного відділу, яка підтюпцем наближалася до нього.

– Ми щойно дізналися, що Роберт Ленґдон заходив на свою гарвардську електронну пошту з відкритої IP-адреси. – Жінка зробила паузу й зустрілася з Начальником поглядом. – Тепер можна відстежити точне місцезнаходження Ленґдона.

Начальник був вражений: хіба можна бути таким йолопом! Ця обставина міняє все. Склавши долоні пірамідкою, він вдивлявся в берегову лінію і розмірковував над наслідками.

– Нам відоме місцеположення нашої спецкоманди?

– Так, пане. Менш ніж за дві милі від Ленґдона.

Для прийняття рішення Начальнику знадобилася одна секунда.

– «Пекло» Данте, – прошепотіла Сієнна, зачудовано наближаючись до приголомшливої картини підземного світу, спроектованої на стіну її кухні.

«Пекло очима Данте, – подумав Ленґдон, – зображене тут у кольорі».

Прославлюване як один із найвидатніших творів світової літератури, «Пекло» було першою з трьох книг, які складали «Божественну комедію» Данте Аліґ’єрі – епічну поему з 14 233 рядків, у якій змальовувався жаский спуск автора до підземного світу, подорож крізь чистилище та завершальне прибуття до раю. З усіх трьох складових твору – «Пекло», «Чистилище» та «Рай» – «Пекло» читали й пам’ятали значно більше.

Написане Данте Аліґ’єрі на початку чотирнадцятого сторіччя «Пекло» в буквальному розумінні слова переінакшило середньовічне уявлення про прокляття й осуд. Ніколи раніше концепція пекла не заволодівала так чіпко широкими масами людей. Несподівано твір Данте перетворив абстрактне поняття пекла на чітке й моторошне видіння – фізично осяжне й незабутнє. Недивно, що після виходу поеми у світ католицька церква зазнала значного напливу переляканих грішників, які бажали уникнути того модернізованого варіанта пекла, який змалював Данте у своєму творі.

На полотні Боттічеллі жахливий образ Дантового «Пекла» був відтворений у вигляді підземного виру страждань: моторошний потойбічний ландшафт із вогню, сірки, фекалій, потвор і сатана власною персоною, який чекав грішників у самісінькому центрі. Та лійкоподібна порожнина була сконструйована на дев’ятьох чітких рівнях, дев’ятьма колами пекла, куди кидали грішників відповідно до тяжкості скоєних ними гріхів. Нагорі хтивих, або «плотських порушників», шматували нескінченні буревії як символ їхньої нездатності контролювати свої пристрасті. Під ними ненажер силоміць примушували лягати долілиць у фекалії, щоби їхні роти заповнювалися продуктами їхньої ненажерливості. На наступному рівні перебували єретики; вони палали в домовинах, засуджені на довічний вогонь. І так далі: що нижчий рівень пекла, то сильнішими були страждання.

Упродовж семи сторіч після видання незабутня картина Дантового пекла надихала найвідоміших творців в історії людства на присвяти, переклади та різноманітні варіації. Лонгфелло, Чосер, Маркс, Мільтон, Бальзак, Борхес і навіть кілька римських пап – усі вони написали твори, що ґрунтувалися на Дантовому «Пеклі». Монтеверді, Ліст, Вагнер, Чайковський і Пуччіні також писали твори, ґрунтуючись на літературній спадщині Данте; до цих композиторів слід також