Читати книгу - "Гіркий край, Констандія Сотиріу"

повитягати опале листя, їхнє хвото ганчіркою протерти. Підведеш очі, глянеш на них, а вони тобі, здрастуйте, мадам, ось, який я мав вигляд колись, а ось, чим я колись жив, і не дивися, мадам, шо зара я самі кістки, поглянь, яким я колись був. Ось так! І мертвому хочецця смаколик укусить і бесідою приємною розважицця. Те, шо вони померли, не означа, шо їм уваги не хочецця. А оскільки всім іншим не до того, то все маю робити я сама. Цілісенький день поміж могил, ходжу, розмовляю з померлими. Вони розповідають мені про минуле, я роздивляюся їхні хвото, витираю мармурові плити, іноді сяду, поплачу разом із ними.

13. Стара Гюльбахар

Тими поодинокими зимовими ночами, коли січе дощ і обпікає своїм крижаним подувом північний вітер, ніхто не приходить до нас у керхане, ніхто не виходить на собачий холод, щоб піти до наших будинків і знайти там тепло, і ось ми всі сходимося до домівки сліпої Гюльбахар, щоб посмажити каштани в каміні, погомоніти між собою, порозказувати історії, погріти руки біля вогню, покласти на коліна кошенят, наче це наші діти, і переказувати оповідки про давні часи, але ніхто не зрівняється в цій справі зі старою Гюльбахар, ніхто не зможе так пронизати словом твою душу, як Гюльбахар, розкажи нам свої історії, Гюльбахар, розкажи нам, але вона сидить і лише слухає нас усю ніч, сидить і лущить каштани, і їсть їх, мов навіжена, і лише як її дзиґарі проб’ють опівніч, лише вона почує ті важкі звуки, лише почує ті бом-бом-бом, лише як розпочнуть спересердя свій нявкіт коти, тоді вона починає розповідати завжди одну й ту саму історію, завжди оповідає історію кривої Афрули, долю якої поламав один старий, паскудний суддя, змусивши її вити ночима від розпачу.

Афрула була доброю дівчиною, з тутешніх, красивою, можна хоч із лику води напитися, струнка, висока, ноги мов два кипариса, що, мов арками, могли охопити весь світ, не мовчи, кажи далі, стара Гюльбахар, і в цю дівчину закохався старий, паскудний суддя, чи то він турок був, чи ромей[26], і повадився він до неї приходити щоночі, і змушував її взувати черевички на високих підборах і виходити голою на вулицю, і йти, а він дивився на неї і навіть пальцем не торкався, лише відправляв голою ходити вулицями, а сам дивився на це, кажи далі, стара Гюльбахар, що сталося далі, стара Гюльбахар, аж ось однієї ночі, холодної та темної, хоч око виколи, коли обпікав своїм крижаним подувом північний вітер, суддя приніс із собою сокиру і відтяв Афрулі ноги, відтяв їй ноги і кинув собі в торбу й відніс світ за очі, а її саму кинув помирати на холоді, кажи далі, стара Гюльбахар, не спиняйся, і знайшли Афрулу, яка околіла від холоду, зранку без ніг, і віднесли до її матері, щоби та поховала доньку, припини, Гюльбахар, не кажи більш нічого, але Афрула щоразу, як стає зимно і дме крижаний північний вітер виходить на вулиці й шукає свої ноги, як комусь випаде в цю пору вийти надвір, а там зимно і дме крижаний північний вітер, певно, він побачить, як вона ридає і шукає свої ноги, припини, стара сліпа Гюльбахар, не кажи нічого, стара Гюльбахар, і ми й далі сидимо й дивимося на мерехтіння жарин у каміні, закутуємося в свої шалі, стискаємо на колінах кошенят, а тоді крадькома вислизаємо на вулицю, там зимно і дме крижаний північний вітер, і завжди чуємо, як там цокотять підбори і хтось схлипує, і повертаємося до себе додому, і кидаємося до шафи, хапаємо з полиці пару черевичок на високих підборах і обережно ставимо до дверей, і лише тоді лагіднішає вітер, лише тоді припиняє лютувати крижаний північний вітер, ніч знов стає спокійною, завтра до нас знову завітають клієнти, припини, стара, не кажи більше нічого, сліпа Гюльбахар.

А я вже два дні як плачу і ридаю, і сумую несказанно, бо вбили мою Зехру, бо її принесли до мене в коробці шматками, відтяли їй ноги і кинули помирати, повернули її мені в коробці з-під взуття, на якій чорними літерами, по-турецькому був напис Попередження та Нікому просто так не піти, уже другий день, як я оплакую Зехру, і хай я вже поховала її на подвір’ї біля тих жовтих гвоздик, які вона так любила, я обливаюся сльозами по моєму малому чорному кошеняті, розкажи свою історію, стара Гюльбахар, твоя Зехра була нашою кішкою, такою гарненькою, хоч із лику води напийся, струнка, ноги мов два кипариса, що, мов арками, могли охопити весь світ, не мовчи, кажи далі, стара Гюльбахар, аж доки їй відтяли ноги ваші й кинули так помирати, бо ти її любила, не мовчи, стара Гюльбахар, розкажи мені історію, щоб я не ридала, розкажи, стара Гюльбахар, аж доки одного вечора її вбили, бо ти змусила Зекі вибирати, ти сказала Зекі, або я, або вони, але від них ніхто по своїй волі не може піти, не можна піти і лишитись живим, живим ніхто не йде, не мовчи, стара Гюльбахар, розкажи нам історію, Гюльбахар, казки скінчилися, все, приходять наші та вбивають наших кішок, померла твоя Зехра, пошматована, похована під гвоздиками, шматки в коробці, усе, нема, нема й вашої старої Гюльбахар, почалося смертовбивство, прийшли наші і вбивають котів, кінець історії, треба тепер обирати й тобі, досить вже історій старої Гюльбахар, і стара Гюльбахар замовкла навік.

14. Анну

(говорить Анну Т., домогосподиня, яка малою мешкала в кварталах Тахтакаласа)

Гадати по кавовій гущі мене навчила одна туркеня, Есра, яка жила біля нас в Ай-Касіаносі. І рахувати по-турецькому навчила мене. Bir, iki, üç, dört, beş. Як там далі, не знаю, забула. Ти не думай, тоді так-сяк балакала я турецькою. От наступав вечір, і ми сідали з туркенею після школи і ждали, коли звільницця на роботі наша мама. Вона тоді працювала на вулицях, на Парасеваїдиса[27], ох і каторга, нікому не побажаю, рили дороги за кілька мідяків за день, і все — самі жінки. Ну от, верталася мама, а ми з молодшою сестричкою рушали до туркені, яка не мала своїх дітей, де засиджувалися до самої ночі. Виконували там домашнє завдання, їли, а тоді гуляли аж до самої ночі. Поночі вже приходила мама, щоб нас забрати, сідала з туркенею, а та їй віщувала по гущі. Я собі дивилася на те і, врешті, навчилася сама. Як