Читати книгу - "Давнє й нове, Франко І. Я."

Честь пам’яті твоїй, гаряча душе!

Мов свічка яркая, згорів ти!

Та полум’ям своїм надовго, на все

Серць тисячі руських огрів ти.

Дня 4 серпня. Станіславів.

Хоч з-польська зоветься, а все ж і тут Русь,

І тліють огні тут могучі;

Усіх тут вичислювать я не берусь,

Всі ми почуваєм їх лучі.

Тут нашої мови скарбницю здвига

Професор Євген Желехівський;

Хто б вдячно не стис його руку, хіба

Не був би син батьківський?

Дня 5 серпня. Станіславів.

Хто Галич відвідати хоче за дня,

Тому недалека дорога;

Для хору й панів з комітету гризня

Весь день, біганина й тривога.

Бо вечірок мусить удаться аж-аж!

Музика, і танці, і співи…

Бо що б було, якби на гостей блямаж

Гляділи місцевії діви?

Та ба, від блямажу не винайшли ще

Ніякої асекурац’ї!

Найліпше було б, якби сплетні вобще́

Не мали ніякої рац’ї. […]

Дня 7 серпня. Віче академіків.

На віче йде молодіж. Радять вони

Не про свою власну бідноту,

І не про забаву, і не про хісни,

Але про загальну турботу.

Про те, як би спільно ті хмари прогнать,

Що густо над нами зависли,

Як волі, простору найбільш добувать

Для рідного слова і мисли.

Щасти біг вам, сміла громадо! Ваш труд,

О, вірте, не буде даремний!

Ті сімена чисті зійдуть і зростуть,

І морок розсіється темний.

Лиш діло робіть! Не по ваших словах

Колись вас судитимуть люди;

Лиш трудом залізним мурований шлях

Заслугою вашою буде.

Знов вечір забаву голосить афіш,

І співи, і танці охочі!

Я б радив іти на спочинок раніш,

Труд завтра й короткії ночі.

Дня 8 серпня. Делятин.

Колись Делятин богу був побратим,

Тепер у жидівській кишені.

Сюди на возах ми гостинцем гладким -

Підгір’я, мій раю зелений!

Село за селом, кукурудза, тютюн,

І Прут срібноводий, і гори!

О гарний ти краю! Та скільки-то сліз

Росить ті широкі простори!

Дня 9 серпня. Делятин - Дора.

І тут ми солярню підем оглядіть.

В нас солі найбільші достатки,

Та сіль найдорожча, проте, на весь світ;

Се через австрійські порядки.

А відси до Дори, де Прут стрімголов

Зо скелі в безодню валиться;

Так, знай, той порядок його наколов,

Що рад би сам в со́бі втопиться!

І Довбушів хрест ми оглянемо там,

І Краттерів камінь. Каміння

Тут много, жаль тільки, що з нього ще нам

Не робить ніхто поживління.

Нехай жиє хімія! Скоро вона

Навчиться хліб з камня робити.

То тут найхлібніша буде́ сторона.

Що зможе всі доли кормити.

Дня 10 серпня. Микуличин.

От гори! Правдивий вже Bärenland 7 тут!

Медведі тут ходять самопас,

Хапають овець і волів часто б’ють.

Отут і ми станем на попас.

Дня 11 серпня. Майдан.

Прекрасна дорога веде на Майдан,

Там скляні оглянемо гути

На те, щоб про склянку, і фляшку, і збан

На кілька деньочків забути.

Бо в горах, панове, поезії гук,

Та пива нема, ні горілки;

Тут треба коряк який взяти до рук,

Напиться води-джерелівки.

Дня 12-16 серпня. Чорногора.

Вітай, Чорногоро! Піднебні шпилі

Високо під хмари зняла ти,

З ребер кам’яних легіони цілі

Джерел і річок розлила ти.

Колись розливала ти пострах на світ:

Опришки гуляли тут сміло;

Тепер «Довбуша крісло» порожнє стоїть,

Воно вже, мабуть, скам’яніло.

Народний протест проти здирства панів

Лунав на всі гори і доли;

Тепер жид ті ліси й полонини посів,

Протест не озветься ніколи.

Ніколи? Невже ж то загинув і слід

Гуцульського духу гордого?

Ніколи? О гори, подайте одвіт!

Ніколи? Не чути нічого.

Дня 17 серпня. Жаб’є.

Ось Жаб’є, гуцульська столиця. Нема,

Мовляють, села понад Жаб’є.

І більшого лиха шукати дарма,

Чи ж люд той зовсім воно заб’є?

Де паслися вівці гуцульські колись,

Воли там жидівські пасуться;

Ті ж, що перед ними магнати тряслись,

Тепер перед жидками трясуться.

Дня 18 серпня. Устєріки.

Із Жаб’я махнем понад Черемошом

Аж ген в Устєріки возами,

А хто на дарабах, хто схоче - верхом,

А решта - верхом паличками.

Що Черемош Чорний і Білий отут

Спливаються, се не дивниця;

Адже ж мусять спливатися десь; та сей кут

Цікавий, бо є в нім пивниця.

Не пиво лежить в нім, гуцульськая кров

На стінах ще ржавіє й до дня;

Мандатор Грдлічка опришків поров

В тій ямі - гуцульська се Кодня.

Дня 19 серпня. Сокільська скала.

На волю! На волю! По бистрій ріці

Гуськом ідуть добрі дараби.

Се наші вози. Ось по лівій руці

Сокільської скелі поваби.

Сюди нам Федькович живцем переніс

Гейнівську Лорелею,

Та, знать, надокучив їй камінь і ліс,

І бовтнула в вир під кручею.

І, як топелиця, вона тут жиє,

На бідні дараби чатує.

Федькович із жалю горілочку п’є

Та «Дикії думи» віршує.

Дня 20 серпня. Вижниця.

Про Вижницю, певно, не кождий чував,

А Вижниця - то ж не