Читати книгу - "Аліса в країні чудес, Льюїс Керрол"

- Коли ми були малими,- заговорила нарешті Фальшива Черепаха спокійніше, хоч і схлипувала час від часу,- ми ходили на дні моря до школи. Нашою вчителькою була стара Черепаха, ми звали її Премудрим Піскарем...

- Чому ви називали її піскарем, коли це була черепаха? - поцікавилася Аліса.

- Ми називали її Премудрим Піскарем, бо вона була мудрою і вчила нас,- сердито відповіла Фальшива Черепаха.- Яка ти, справді, нетямуща!

- Як тобі не сором запитувати про такі прості речі! - додав Грифон. Після цього вони обоє замовкли і дивилися на бідолашну Алісу, що ладна була крізь землю провалитися. Нарешті, Грифон звернувся до Фальшивої Черепахи :

- Кажіть далі, добродійко! Не сидіти ж нам тут цілий день!

Черепаха повела розповідь далі:

- Так, ми відвідували школу на дні моря, хоч ти, може, і не віриш...

- Я не говорила, що я не вірю! - перебила Аліса.

- Ні, говорила,- сказала Фальшива Черепаха.

- Прикуси язика! - додав Грифон, перш ніж Аліса встигла щось мовити.

- Ми одержали блискучу освіту, адже ходили до школи щодня...

- Я також відвідувала щоденну школу,- сказала Аліса.- Нема чого вам хвалитися цим.

- І у вас були додаткові уроки? - дещо стурбовано поцікавилася Фальшива Черепаха.

- Так,- промовила Аліса.- Французька мова і музика.

- І прання? - запитала Фальшива Черепаха.

- Ну, що ви? - обурено заперечила Аліса.

- Ага! Виходить, у тебе була не така вже хороша школа,- сказала Фальшива Черепаха з величезним полегшенням.- В нашій школі додаткові уроки були з французької мови, музики і прання.

- Воно, мабуть, було не дуже потрібне вам,- зауважила Аліса,- на дні моря!

- Я не могла вивчати його,- сказала Фальшива Черепаха, зітхаючи.- Я пройшла тільки обов’язкові предмети.

- Які саме? - допитувалася Аліса.

- Перш за все, звичайно, я навчилася чигати й кусати,- відповіла Фальшива Черепаха.- Потім ішли чотири дії арифметики: удавання, віджимання, втілення і вноження.

- Ніколи не чула про вноження,- насмілилася зауважити Аліса.- Що це таке?

Грифон здивовано розвів лапами.

- Ніколи не чула про вноження! Але ти знаєш хоча б, що означає слово вручення?

- Так,- не зовсім впевнено відповіла Аліса.- Це означає... передачу... чогось... комусь...

- Ну, тоді,- продовжував Грифон,- якщо ти не знаєш, що значить вноження, то ти справжнісінька незнайка.

Алісі не хотілося задавати інші запитання з цього приводу, тому вона звернулася до Фальшивої Черепахи:

- Що крім цього входило до обов’язкових предметів?

- Ну, була ще свисторія,- відповіла Фальшива Черепаха, загинаючи ласти при переліченні предметів,- свисторія стара й нова, географія, балювання. Викладачем балювання у нас був старий морський вугор. Він навчав нас також рисуватись і тушуватись.

- А як це робиться? - допитувалася Аліса.

- Бачиш, я не можу показати тобі цього сама,- промовила Фальшива Черепаха,- я надто неповоротка. А Грифон ніколи того не вчився.

- Я не мав часу,- сказав Грифон.- Але я вчився у класичній гімназії. Моїм учителем був старий краб, так, краб.

- Я ніколи не вчилася у нього,- зітхнула Фальшива Черепаха.- Він, казали, учив плутівської та грацької мови.

- Так, так, це правда,- підтвердив Грифон, також зітхаючи, і вони обоє закрилися лапами.

- А скільки годин у день тривали у вас уроки? - запитала Аліса, поспішаючи змінити розмову.

- У нас це називалося строки. Ми мали десять годин в перший день,- сказала Фальшива Черепаха,- потім дев’ять і так далі.

- Як дивно! - вигукнула Аліса.

- Саме тому вони й називалися строки,- зауважив Грифон,- бо вони щодня скорочувалися.

Це була зовсім нова для Аліси точка зору, і вона її обмірковувала деякий час, а потім зробила таке зауваження:

- Виходить, на одинадцятий день був вихідний?

- Ну звичайно,- погодилася Фальшива Черепаха.

- А як було на дванадцятий день? - жадібно допитувалася Аліса.

- Годі про навчання,- рішуче втрутився Грифон.- Розкажи їй що-небудь про розваги.

Фальшива Черепаха глибоко зітхнула і витерла очі ластом. Вона не зводила очей з Аліси і намагалася заговорити, але хвилину чи дві давилася від сліз.

- Може, в неї кістка в горлі? - сказав Грифон і почав трусити її і бити по спині. Зрештою Фальшива Черепаха оволоділа собою і, хоч сльози котилися у неї по щоках, розповідала далі:

- Тобі, мабуть, не доводилося довго жити на дні моря («Справді не доводилося», промовила Аліса), і ти, може, навіть не знайома з раками-омарами (Аліса було почала: «Я одного разу куштувала...», але швиденько прикусила язика і погодилася: «Ні, не знайома»). Тоді ти навіть уявити собі не можеш, яка це чарівна річ - рачача кадриль!

- Правду кажете,- погодилася Аліса.- А що це за танець?

- Ну,- сказав Грифон,- спочатку стають в ряд на березі моря...

- В два ряди! - вигукнула Фальшива Черепаха.- Тюлені, черепахи, лососі і так далі. Потім, коли приберуть з дороги всіх медуз...

- На це завжди потрібен певний час,- перебив Грифон.

- Роблять два кроки вперед...

- У кожного за партнера омар! - закричав Грифон.

- Обов’язково,- сказала Фальшива Черепаха.- Роблять два кроки вперед, беруть партнерів...

- Міняють омарів і роблять два кроки назад,- підхопив Грифон.

- Потім, розумієш,- продовжувала Фальшива Черепаха,- кидають...

- Омарів! - вигукнув Грифон і аж підскочив.

- Далеко в море...

- Пливуть за ними! - верещав Грифон.

- Перекидаються у воді! - кричала Фальшива Черепаха, несамовито стрибаючи.

- Знову міняють омарів! - репетував Грифон на весь голос.

- Повертаються на берег і... на цьому кінчається перша фігура,- сказала Фальшива Черепаха зразу ослаблим голосом. І двоє створінь, які тільки що стрибали, мов несамовиті, знову посідали, сумні та принишклі, і дивилися на Алісу.

- Це, мабуть, дуже гарний танець,- несміло зауважила Аліса.

- Хочеш подивитися? - запитала Фальшива Черепаха.

- О, дуже хочу! - сказала Аліса.

-