Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

від Штабу армії послано генштабу підполковника Левчука з двома членами до польського командування позондувати грунт. 24-го травня вони нам привезли в Тернопіль відповідь, поляки принципово погоджуються вести з нами мирові пероговори і прохають вислати комісію з широкими уповноважненнями. Ініціятива Штабу Дiєвої Армiї врятувала ситуацію. Поляки, сильно натискаючи на галичан, обережно просовувалися за нашими частинами й не робили спроб захопити Штаб Армії. Уряд протягом цілого тижня (з 24-го травня по 1-ше червня) мляво виряджав свою комісію до Польщі і ледве не зіпсував справи.

Цій комісії були надані такі інструкції: «по можливости, осягнути невтральність Польщі, визначити демаркаційну лінію і, як поведеться, то опрацювати плян спільних операцій проти большевиків».

Для командування Наддніпрянської Армії стояло на черзі важливе завдання створити плян трудного наступального маневру.

Цей плян змагав до осягнення таких цілей:

Перейти в рішучий наступ одночасно на всьому большевицькому фронті з метою продертися на схід і заволодіти рубежем Староконстантинів – ст. Деражня (на схід від Проскурова) – Нова Ушиця. Для забезпечення операції:

1) з півночі, з боку Заслав – Шепетівка, висунути в тому напрямку активну заслону;

2) для прикриття наших тилів з боку Кременець – Дубно, відтягувати з боями Західню групу на р. Горинь, де й затриматися;

3) нарешті, щоб полегшити форсування р. Збруч другій й третій дивізіям хутко захопити Проскурів. Головний удар завдають Запоріжці і праве крило групи С.С. – на Староконстантинів і Проскурів.

Після захоплення цього рубежу діставалася б до наших рук залізниця Староконстантинів-Проскурів-Кам'янець Подільський, а також Волочиське – Проскурiв – Деражня.

Це давало Командуванню можливість перекинути решти своєї бази (все, що лишилося в ешельонах на колії Тернопіль-Підволочиське) через Проскурів на Кам'янець – Подільський. Там же зосередити всі харчові установи.

Тили на Румунiю.

Ми мали відомості, що уряд її бажав увійти з нами в добросусідські стосунки, бо загроза інвазії большевиків на Бесарабію сильно бентежила румунське командування.

Розвинення пляну. Його вади.

У дальшому, посівши зазначений рубіж, лишалося вже на меті:

1) швидко поповнити свої частини мобілізацією здобутих повітів;

2) наступом поширити пляцдарм, захопивши Лятичів-Літин-Жмеринку-Могилів;

3) Теж стриміти до порозуміння з Румунією, щоб залізницею Могилів-Жмеринка забезпечити нашу армію бойовим припасом та вирядом.

Обираючи свій операційний напрямок, поруч інших міркувань, Штаб Армії плекав надію здобути Терен і для Галицької Армії у випадку її неуспіху в боротьбі з Польщею.

Основною вадою цього пляну була вразливість нашого крайнього лівого крила і тилу з боку Дубно-Острог-Шепетівка. Тому наш маневр потребував великої хуткости та енергiї, щоб виграти більший простір доки большевики опам'ятаються та встигнуть зосередитися для протидіяння.

Розділ ІI
прорив большевицького фронту й вихід українського війська на лінію Староконстантинів – Проскурів – Кам'янець Подільський
Прорив.

Сх. ч. 6, 7.

Для безпосереднього керування, північними групами (С.С. Волинською Та Запорізькою) з огляду на те, що з ними важко тримати зв'язок, з Тернополя в Крем'янець виїхав бувший помічник Наштадарма отаман Василь Тютюнник. Він повинен був впровадити в життя наш плян, корегуючи його згідно з обставинами.

Операція до прориву большевицького фронту розвивалася пляново й успішно. Запоріжці, прожогом прямуючи на схід, торощать большевиків, не зважаючи на їх опір біля Катербургу на Горині та на інших пунктах, і на 2-ге червня вони виходять на лінію сел: Волиця Вонсовича – Катеринівка – Пахутинці. Група С.С. теж енергійно просувається уступом за лівим крилом Запоріжців, забезпечуючи їм фланг і тили у північно-східньому напрямку; на 2-ге червня вона з боями виходить на лінію р. Горинь біля сіл Корниця і Ляхвці і швидко наступає на Білгородку. Волинська група, тримаючи фронт на північний захід, боронить Запоріжців і С.С, від поляків і большевиків.

Таким чином, Запорізька група вже на 2-ге червня сильно виграє фланг і висить над тилами червоних частин, що тримають лівий беріг р. Збруча.

Отже, небезпечний момент минув і коло, що охоплювало Українську Армію, було прорване на північному сході.

Критична ситуація в ніч з 2. на 3. червня. Сх. ч. 7.

Але не так успішно йшла справа на напрямку Тернопіль-Волочиське. 2-го червня 39-тий піший польський полк здобув з боєм Тернопіль, і штаб Дієвої Армії, а також усі урядові установи переїхали на ст. Богданівку.

Найбільш критичний час з 2. на 3. червня пережили Штаб Армії й уряд на ст. Богданівка.

Польські сильні стежі ведуть переслідування вздовж залізниці. Рештки нашого державного майна в ешельонах на залізниці Тернопіль-Підволочиське, а Волочиське ще боронять большевики й ведуть бій з другою укр. дивізією. Всі станції забито ешельонами. З заходу противник на відстані 18 верстов, а зі сходу на 6-8 верстов. Для самооборони ми мобілізуємо урядові установи. Зі старшин, телеграфістів, урядовців і службовців Штабу Дієвої Армії імпровізується сотня під кермою полковника Омеляновича-Павленка і виставляється як заслона проти поляків і місцевих большевиків. До Підволочиського стягується рухомий склад.

Ешельон 2-го Генерал-Квартирмайстра Штабу Армії прибуває до Підволочиського під час розпалу сильного бою за переправи на р: Збруч і наражається на обстріл большевицької гармати. Цей ешельон виставляє від себе заставу й посилає в бій комендантську сотню. Все ж не бойове – урядовці, родини службовців Штабу – з тремтінням чекають своєї долі. Перед Урядом і Штабом стала в увесь зріст дилема: якщо 3-го ми не здобудемо Волочиського, то можемо опинитися в полоні Польському або большевицькому.

Стався рідкий в історії випадок: Штаб Армії та уряд між двома ворожими арміями на гарматний стріл від одної і на крісовий від другої.

Затримка виникла із за нерішучих