read-books.club » Фантастика » Хойті-Тойті, Олександр Романович Бєляєв 📚 - Українською

Читати книгу - "Хойті-Тойті, Олександр Романович Бєляєв"

184
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хойті-Тойті" автора Олександр Романович Бєляєв. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 27
Перейти на сторінку:
досить дике. Тут не зустрічались навіть села чорношкірих. Хто міг запалити багаття? Я пішов швидше. Ліс закінчився, почалася савана з невисокою травою. Мабуть, тут не так давно була лісова пожежа і трава ще не встигла вирости. За півкілометра від лісу виднілося старе діряве шатро. Поруч горіло багаття, біля якого сиділи два чоловіки, очевидно, європейці. Один з них щось помішував у казанку, що висів над вогнем. Третій — видно, тубілець, напівголий красень — стояв, мов бронзова статуя, недалеко від багаття.

Я поволі підходив до багаття, не спускаючи очей з людей. Коли вони мене побачили, я опустився на коліна так, як це роблять дресировані слони, підставляючи спини для поклажі. Невисокий чоловік у пробковому шоломі раптом схопився за рушницю з виразним наміром стріляти. Але тубілець у ту ж мить закричав каліченою англійською мовою:

— Не треба! Це хороший, це домашній слон! — і побіг до мене назустріч.

— Відійди! Інакше я продірявлю твоє тіло! Ей ти, як тебе звуть? — закричав білий, прицілюючись.

— Мпепо, — відповів тубілець, але не відійшов од мене, а підбіг ще ближче, немов збираючись своїм тілом захистити мене від пострілу.

— Бачиш, бана,[3] ручний! — казав він, погладжуючи мій хобот.

— Геть, мавпо! — горлав чоловік з рушницею. — Стріляю! Раз, два…

— Почекай, Бакала, — втрутився другий білий, високий і худий. — Мпепо має рацію. Бивнів у нас вистачить, а доставити їх хоч би тільки до Матаді буде не легко і не дешево. Цей слон, видно, ручний. Чий він і чому вештається вночі, про це ми не будемо питати. Він нам може стати у пригоді. Слон піднімає тонну, хоч з таким вантажем він далеко не зайде. Ну, скажімо, півтонни. Коротше кажучи, один слон може замінити нам тридцять-сорок носіїв. Розумієш? І він нам нічогісінько не коштуватиме. А коли прийде час і слон нам уже не буде потрібен, ми вб’ємо його і додамо його чудові бивні до нашої колекції. Ясно?

Той, кого називали Бакала, слухав нетерпляче і кілька разів поривався стріляти. Але коли співрозмовник підрахував, як дорого обійдуться їм носії, яких може замінити слон, то Бакала погодився з цими доводами і опустив рушницю.

— Ей ти, як тебе звуть? — звернувся він до тубільця.

— М… пепо, — відповів той. Згодом я пересвідчився, що Бакала щоразу звертався до тубільця: “Ей ти, як тебе звуть”, а той незмінно відповідав з маленькою паузою на букві “М”, начебто йому самому трудно було вимовити своє ім’я: “М… пепо”.

- Іди сюди, веди слона.

Мпепо жестом запрошував мене підійти ближче до багаття. Я охоче скорився.

— Як же ми його назвемо? Га? Труент[4] — найбільш підходяще для нього ім’я, як ти гадаєш, Кокс?

Я подивився на Кокса. Він увесь був якийсь сизий. Особливо мене вразив його ніс, немовби щойно витягнутий з лілової фарби. На сизому тілі була сиза сорочка, розстебнута на грудях, з засуканими вище ліктя, рукавами. Кокс говорив хрипким і, як мені здалося, теж сизим голосом, шепелявлячи і гаркавлячи. Цей глухий голос начебто вицвів так, як і його сорочка.

— Ну що ж, — погодився він. — Хай буде Труент.

Біля багаття заворушилося лахміття, і з-під нього почувся чийсь дуже кволий, але густий бас:

— Що трапилося?

— Ти ще живий? А ми думали, що вже помер, — спокійно сказав Бакала, звертаючись до лахміття.

Лахміття дужче заворушилося, і з-під нього несподівано показалась велика рука. Рука скинула лахміття. Великий, добре збудований чоловік підвівся й сів, підпираючись руками й похитуючись. Його обличчя було дуже бліде, руда борода скуйовджена. Видно було, що білий чоловік з білим, як сніг, обличчям — хворий. Тьмяні очі подивились на мене. Хворий посміхнувся й сказав:

— До трьох бродяг приєднався четвертий. Біла шкіра — чорна душа. Чорна шкіра — біла душа. Один чесний, і той бакуба! — Хворий безсило впав навзнак.

— Марить, — сказав Бакала.

— Щось його марення образливе, — озвався Кокс. — Загадує загадки. Один чесний, та й той бакуба. Ти розумієш, що це означає? Адже наш Мпепо з племені бакуба. В цьому ти можеш пересвідчитись, подивившись на його зуби: у нього, за звичаєм бакуба, вибиті верхні різці. Виходить, що тільки один він чесний, а ми шахраї.

- І сам Броун у тому числі. В нього шкіра біліша, ніж у нас; виходить, і душа чорніша, коли вже на те пішло. Броун, ти теж шахрай?

Та Броун не відповідав.

— Знову знепритомнів.

— Тим краще. І буде ще краще, якщо він зовсім не отямиться. З нього тепер мало користі, а він зв’язує нам руки.

— Одужає — він буде вартий нас двох.

— Від цього теж мало радості. Невже ти не розумієш, що він зайвий?..

Броун почав марити, і розмова припинилася.

— Ей ти, як тебе звуть?

— М… пепо.

— Прив’яжи слона за ноги до дерева, щоб не втік.

— Ні, слон не втече, — відповів Мпепо, погладжуючи мою ногу.

На ранок я краще розглядів моїх нових хазяїв. Найбільше мені сподобався Мпепо. Він завжди був веселий і посміхався, відкриваючи білі зуби, які трохи псувало те, що серед них не вистачало двох верхніх різців. Мпепо, мабуть, любив слонів і дбайливо доглядав мене. Він промивав мені вуха, очі, ноги і складки шкіри. Приносив гостинця — якихось смачних плодів і ягід, які розшукував для мене.

Броун ще й досі хворів, і я не міг скласти про нього більш-менш повного уявлення. Його обличчя і його відвертість, коли він розмовляв із своїми супутниками, подобались мені. Але Бакала й Кокс мені аж

1 ... 17 18 19 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хойті-Тойті, Олександр Романович Бєляєв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хойті-Тойті, Олександр Романович Бєляєв"