Читати книгу - "Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України"

Беручи до уваги викладене, під законодавчо встановленими межами призначення покарання, треба розуміти законодавчо встановлені санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, і статтями Загальної частини КК, вид або види покарання та їх мінімальні й максимальні межі.

Вимога про призначення покарання в межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, нерозривно пов’язана із загальною проблемою системи й видів покарання в КК України, оскільки, по суті, саме зміст, принципи й порядок побудови системи покарань визначають законодавчу основу, принципи й порядок призначення судом конкретного виду й розміру покарання в межах санкції. Проаналізувавши ст. ст. 51–52 та інші статті чинного Кримінального кодексу, можна визначити ті принципи, яким підпорядкований порядок розташування покарань у їх системі, а саме: 1) усі види покарань розміщені в певному порядку залежно від їх суворості. При цьому важливо підкреслити, що законодавець використовує принцип побудови системи покарань "від менш суворого до більш суворого"; 2) види покарань передбачено вичерпним чином: система включає всі без винятку види покарань; 3) усі види покарань у системі класифіковано на три групи: основні, додаткові й ті, що можуть бути і основними, і додатковими. Додаткові покарання, у свою чергу, поділяються на обов’язкові й факультативні; 4) кожне покарання в системі має свої специфічні ознаки й межі, суворо визначені законом. Саме реалізація цих принципів при призначенні покарання дає змогу говорити про його справедливість та обґрунтованість.

Досліджуючи питання про межі призначення покарання, необхідно розглянути види й зміст санкцій, установлених у чинному кримінальному законодавстві.

У теорії кримінального права по-різному визначається система й види санкцій. Наприклад, деякі вчені класифікують санкції на абсолютно-визначені, відносно-визначені, альтернативні та відсильні[135]. При цьому С.І. Дементьев виділяє серед відносно-визначених санкцій ще й такі види, як санкції з вузькими й широкими межами покарання. Він також вважає, що альтернативні санкції — це сукупність основних і додаткових відносно-визначених санкцій[136]. Л.Л. Кругліков узагалі виділяє шістнадцять "теоретично мислимих конструкцій" санкцій[137].

Найбільш визнаним і таким, що відповідає чинному КК України, слід вважати виділення відносно-визначених, альтернативних санкцій та їх різновидів: кумулятивних і змішаних. Відносно-визначеною є санкція, яка передбачає один вид покарання і вказує його нижчу та вишу межі. При цьому в КК України 2001 року містяться такі види відносно-визначених санкцій: 1) з нижчою і вищою межами покарання (на строк "від” і "до"); 2) тільки з вищою межею покарання (на строк "до"). У цьому випадку нижчою межею є мінімальний розмір покарання, установлений в статті Загальної частини КК, яка передбачає даний вид покарання. Кумулятивними є такі відносно-визначені санкції, у яких поряд з основним покаранням міститься вказівка на одне або декілька додаткових покарань певного виду, які можуть бути призначені судом до основного (наприклад санкція ч. 3 ст. 149 КК). Альтернативна санкція містить указівку на два або декілька основних видів покарання, з яких суд обирає одне (наприклад санкція статті 116 КК України). При цьому альтернативна санкція визнається змішаною, якщо містить указівку на можливість застосування поряд з одним з основних покарань додаткового (наприклад санкція ч. 1 ст. 144 КК).

У статтях КК України 2001 року відсутні абсолютно-визначені санкції. Питома вага відносно-визначених санкцій у чинному кримінальному законодавстві складає 32,5 %, альтернативних — 38,4 %, кумулятивних — 14,7 %, змішаних — 14,4 %. При цьому в КК України 2001 року налічується 15 видів альтернативних санкцій, що передбачають два види покарань; 21 санкція — 3 види покарань; 13 санкцій — 4 види покарань[138].

Порівняння санкцій статей КК України 1960 року й КК України 2001 року дає змогу констатувати деяке розширення можливостей суду щодо індивідуалізації покарання в чинному КК, оскільки в ньому превалюють альтернативні санкції, а також передбачається значна кількість альтернативних і змішаних санкцій, що містять три, чотири види покарання. Водночас у КК України 2001 року при побудові санкцій законодавець частіше, ніж у КК 1960 р., використовує такі види покарань, як штраф, громадські й виправні роботи, однак покарання у вигляді позбавлення волі як різновид покарань, що передбачені у відносно-визначених санкціях, як і раніше, залишається безперечним "лідером" і визначається у 232 санкціях. Тим же часом, незважаючи на значний відсоток призначення особам, винним у вчиненні злочину, покарання у вигляді позбавлення волі (2003 рік — 60 983 засудженим, або 30,3 % з числа всіх засуджених), суди частіше стали застосовувати до засуджених покарання, альтернативні позбавленню волі. Так, у 2003 році громадські роботи як вид покарання були призначені 2761 засудженому, або 1,4 % (у 2002 році — 1794 засудженим, або 0,9 %, у 2001 році — 0,07 %); обмеження волі у 2003 році — 3514 засудженим, або 1,7 % (у 2002 році — 3121 засудженому, або 1,6 %, у 2001 році — 0,3 %); арешт у 2003 році — 1995 засудженим, або 1 % (у 2002 році — 1674 засудженим, або 0,9 %, у 2001 році — 0,2 %)[139].

Виходячи з розуміння особливостей конструювання санкцій чинного кримінального законодавства, можна конкретизувати порядок призначення покарання залежно від виду санкції та передбаченого в ній покарання таким чином:

1) якщо санкція є відносно-визначеною, то суд зобов’язаний призначити лише той вид основного покарання, який безпосередньо в цій статті визначений (за винятком тих випадків, що перед бачені в ст. 69 КК України);

2) якщо санкція альтернативна, суд має право обрати як основне лише один вид покарання з числа передбачених у цій санкції видів покарань.

Стосовно призначення додаткових покарань у кримінальному законодавстві визначено особливий порядок:

1) якщо у