Читати книгу - "Смутна доба"

— Помагали й вони до смути.

Сагайдачний задивився вниз на Дніпро, там рухалася ціла флотилія[77] вітрильників; а тоді різко повернувся до архімандрита:

— Не про те веду річ, отче, треба думати про більше. Ватикан оголосив хрестовий похід на схід, як колись на сарацин. Прислані римською курією[78] єзуїти хочуть приспати нашу пильність мнимим безкористям, а самі осилити нашу віру. Вони пролізли повсюдно, у душі наших дітей, розбещують їх. Люди втрачають віру у наші святощі, отче!

— Мій клір[79] чинить уніатам опір. І успішно!

— А Видубецький монастир?! А єзуїтські колеги, насаджені сьогодні мало не в кожному місті?! Україну вони уже схопили за карк[80] мертвою хваткою! Тепер готують наступ на московську державу!..

По річці снувало багато човнів, вгору до Подолу повз на веслах великий корабель незнайомої, очевидно, візантійської роботи.

Полковник на мить загубив нитку розмови — кораблі та гармати були його слабістю. Давно задумав шорський похід на саму Варну, яку турки зробили форпостом[81] для нападів на Україну. Тісно було йому у Києві, але для морського походу треба підтримка Січі.

— На все потрібен час, — тягнув слова отець Єлисей. — Прабатько нашого монастиря Антоній з Любеча сорок літ у печері сидів перед заснуванням Лаври.

Ні, отець Єлисей, з його непомірною обережністю, першоборцем проти унії не буде. Це ясно, як божий день. Він добрий архімандрит, і не більше.

Те, що думав, йому не сказав.

— Непокоять мене самборівські події. І не тому, що звідти родом. Наступ на московську державу стане і нашою бідою!..

Нижнім шляхом мимо сільця з церковицею в центрі, що біля самої ріки, рухалася з Подолу вбік Видубецького монастиря валка[82] підвід, з відстані здавалося, що вони стоять на місці.

Сагайдачний повів мову, з-за чого прийшов. Підготовка до майбутнього морського походу уже почалася, хоч знало про те лише декілька старшин.

Не збирався він посвячувати у таємницю і Плетенецького.

— Мені потрібна одна з ваших дальних печер, котра нічийна. Найдальша од людських очей. Сподіваюсь на вашу підтримку, отче.

Архімандрит не заперечував, печер без мощей була не одна.

Пан Гирак, каштелян чигиринського замку, готувався до свого, мабуть, останнього весілля. Мало відбутися воно, як і належить, восени, коли хліб піде у засіки, коли у його нелегкій службі на покордонні настане передих — бродяча запорізька сірома розбіжиться по зимівниках пересидіти зиму.

Третій день ішли старостинські лови у холодноярських лісах: Ян Данилович готувався до бенкету, на який, як правило, збирав вельможне панство усього покордоння. За лови завше відповідав каштелян, то був його службовий обов'язок. Першого дня на полювання приїхав і пан староста, трьома каретами прикотило оточуюче його жіноцтво, але того ж дня ще завидна карети відбули назад до Чигирина, а за ними і Ян Данилович зі своєю численною свитою.

Лишилося одне згарище на місці бенкету вельмож. А панові Гираку знову ганяти по лісах на сьомому десятку, сваритися з мисливцями та єгерями, збирати по околишніх селах загонщиків та простолюд, який уміє впольовану живність коптити, солити, в'ялити. Полювання не на порі, звір ще не нагуляв жиру, не відлучив потомство та хіба пан староста на те зважав?! Хто-хто, а