read-books.club » Фантастика » Чужий 📚 - Українською

Читати книгу - "Чужий"

208
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чужий" автора Алан Дін Фостер. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 58
Перейти на сторінку:
металевий штатив на трьох ніжках із окремих відрізків. Конструкція виглядала надто крихкою, щоб витримати вагу людини, але насправді її б вистачило на всіх трьох, при цьому вона б навіть не погнулася.

Коли Даллас зібрав цю триногу, то поставив її так, щоб вершина опинилась над центром шахти, і закріпив конструкцію на підлозі за допомогою скоб. На вершині тримався тонкий трос, прикріплений за допомогою невеликої лебідки та котушки. Даллас вручну розмотав мигаючий леєр і передав один кінець Кейну. Старпом закріпив трос до петлі на грудях, ретельно пристібнув його і попросив Ламберт потягнути його з усієї сили. Трос добре тримався.

— У жодному разі не відстібай трос, Кейне, навіть якщо побачиш перед собою купи діамантів, — суворо наказав Даллас і теж перевірив трос. Кейн був вправним службовцем, а сили тяжіння на цій планеті було достатньо (хоч вона була й менша за силу тяжіння на Землі), щоб він розбився вщент у разі падіння. Ніхто не знав, наскільки далеко ця шахта вела углиб корабля. Це міг бути спуск у якусь іншу, підземну шахту, що пролягав крізь корпус корабля. Ця думка викликала в Далласа посмішку: а раптом Кейн справді знайде там діаманти?

— Повертайся нагору не пізніше, аніж за десять хвилин, — наказав Даллас своїм звичним серйозним тоном. — Зрозумів?

— Слухаюсь! — відповів Кейн, обережно сідаючи і звішуючи ноги. Він ухопився за трос і стрибнув до шахти. Ноги Кейна зникли в темряві.

— Якщо ти не повернешся за десять хвилин, я сам витягну тебе, — попередив Даллас.

— Розслабся. Я буду себе добре поводити. Окрім того, я сам можу про себе подбати.

Він припинив гойдатися і завис у дірці.

— Сподіваюся. Будь на зв’язку, доки будеш спускатися.

— Прийнято, — Кейн увімкнув механізм спуску. Трос почав повільно розмотуватися, опускаючи його в шахту. Він відштовхувався ногами від гладких стінок. Відкинувшись назад і спершись ногами об вертикальну стінку, старпом зміг допомагати собі ногами, ніби спускаючись пішки.

Припинивши гойдатись, він увімкнув ліхтарик і посвітив униз. Стінки з тьмяного металу тягнулися ще як мінімум на десять метрів униз, зникаючи в пітьмі.

— Тут тепліше, — повідомив Кейн, швидко перевіривши показники свого сенсорного обладнання. — Напевно, тепле повітря підіймається знизу. Це може бути частиною системи двигуна, якщо він досі працює. Потрібна ж якась штука, яка виробляє енергію для передавача.

Відштовхуючись від стіни та перебираючи руками по тросу, Кейн наполегливо спускався. За декілька хвилин він зупинився, аби перепочити. По мірі того, як Кейн спускався, йому ставало спекотніше. Такі раптові зміни навантажували систему охолодження скафандра, і астронавт почав пітніти, хоча система охолодження в шоломі підтримувала скло в чистоті. Він голосно дихав у шоломі й переживав, що Даллас і Ламберт це почують: він не хотів підійматися нагору.

Спершись назад, старпом подивився вгору і побачив верх шахти. Він виглядав як світле коло в чорному обрамленні. Кейн побачив темну пляму на одному з круглих країв і віддалене м’яке відображення світла.

— У тебе там усе в порядку?

— Так, усе добре, але спекотно. Я досі вас бачу. Ще не досяг дна, — Кейн двічі глибоко вдихнув, задихаючись. Регулятор балона з повітрям застогнав на знак протесту. — Справжня робота. Більше не можу говорити.

Зігнувши коліна, він знову відштовхнувся від стіни й спустився ще. Але зараз старпом почувався впевненіше в цій шахті. Шахта все не закінчувалася, не звужувалася і не повертала, а те, що вона розширювалася, Кейну було байдуже. З кожним разом йому доводилося відштовхуватися все сильніше і стрибати далі, усе швидше спускаючись у темряву. Він досі світив ліхтариком униз, але, окрім суцільної темряви, нічого не було видно.

Захекавшись, Кейн знову зупинився перепочити й перевірити прилади на своєму скафандрі.

— Цікаво, — промовив він у динамік. — Я нижче рівня землі.

— Прийнято, — відповів Даллас. Йому спала ідея про підземні шахти і він запитав:

— Може є щось нове навколо? Стіни шахти такі ж, як і були?

— Поки що без змін. Скільки там тросу залишилось?

Настала коротка пауза, доки Даллас перевіряв, скільки тросу залишилось на котушці.

— Поки вистачає, більше 50 метрів. Якщо шахта глибша, то доведеться відкласти цю затію, доки ми не принесемо більший трос з корабля. Але я не думаю, що тут глибше.

— Чому?

— Пропорції корабля не дозволять, — замислено промовив Даллас.

— Які пропорції? Дивлячись, які в кого уявлення про пропорції.

Даллас не відповів.

Якби в Ріплі було цікавіше заняття, вона б давно кинула пошуки. Але такого заняття не було. Експериментувати з ECIU-аналізатором було цікавіше, аніж тинятися порожнім кораблем або розглядати незайняті крісла довкола себе.

Раптом пріоритети, які перегруповувалися в черзі, щось надибали в колосальній пам’яті комп’ютера. У результаті дані з’явилися на екрані так несподівано, що Ріплі ледь не стерла їх, аби продовжувати обробляти наступні пакети даних. Але вона вчасно помітила, що отримала змістовну відповідь. «Шкода, що комп’ютери не володіють інтуїцією, а лише дедукцією: постійно доводиться підбирати лише правильні питання», — подумала Ріплі. Вона уважно проаналізувала дані, насупилась і натиснула кнопку для більш ретельної обробки.

Іноді «Матір» ненавмисно ухилялась від відповіді, тому треба було знати, як витягувати з неї усі заплутані подробиці. Але цього разу дані були досить чіткими й зрозумілими. Хоча Ріплі зараз усім серцем сподівалася, що невірно зрозуміла дані комп’ютера.

Вона почала нетерпляче натискати на кнопку телефона внутрішнього зв’язку. Еш одразу ж відповів:

— Науковий блістер. Що трапилося, Ріплі?

— Еш, це терміново, — вона говорила короткими, уривчастими фразами. — Я знайшла дещо в Пам’яті за допомогою ECIU. Я не знаю як, напевно, просто випадково. Але це зараз неважливо.

— Вітаю.

— Та пусте! — схвильовано відрубала Ріплі. — Вочевидь, «Матір» таки розшифрувала частину сигналу з передавача інопланетян. Вона не впевнена, але, судячи з того, що я прочитала, це не сигнал SOS.

Це заспокоїло Еша, але лише на мить. Втім, він, як завжди, відповідав спокійно, незважаючи на новину Ріплі. Вона дивувалася його самоконтролю.

— Якщо це не екстрений виклик, то що тоді? — тихо запитав Еш. — Ти нервуєш, чи не так? Чому?

— А як ти гадаєш? Це ще гірше, якщо «Матір» не помиляється. Як я вже говорила, вона не впевнена. Але вона вважає, що це попередження.

— Яке попередження?

— Хіба це важливо, яке?!

— Немає жодного приводу кричати.

Ріплі декілька разів коротко вдихнула і порахувала до п’яти.

— Треба якось до них дістатися. Вони негайно повинні про це дізнатися.

— Згоден, — одразу

1 ... 17 18 19 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чужий"