Читати книгу - "Прекрасна одержимість"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Не зовсім так, – поправила Гелен. – Він дуже кохав її, пожертвувавши всім, щоби бути з нею в Арізоні аж до її смерти. Понад чотири роки вона була головною його турботою. Природно, він не міг приділяти належної уваги праці. Він розповідав мені, що мав напади депресії в медичному коледжі, і боявся, що врешті-решт обрав не те покликання. Навчання було важким, і він встигав з великими труднощами.
– Ніхто би й не подумав, що докторові Гадсону навчання видавалося важким.
– Він вважав так ще цілий рік після смерти дружини. І тоді щось трапилося! Ні, я не знаю, що саме. Він не розповідав мені, і я не наполягала; але щось трапилося! Одного дня він усвідомив, що по-новому ставиться до своїх книжок, до свого фаху. Цілими ночами він працював у лабораторії шпиталю, не відчуваючи втоми. І тоді, завдяки дивному збігові обставин, йому довелося о третій годині ранку виконати важку невідкладну операцію – з приводу травми голови. Вона привернула багато уваги. Відтоді він спеціялізувався з хірургії мозку. І ти знаєш, яких успіхів досягнув.
Мастерсон заплющив одне око і замислено стежив за нею її.
– Розумію, – мовив він, думаючи над кожним словом, – ця незвичайна зміна в ньому відбулася на рівні підсвідомости… цілком раптовий перехід від депресії … приречености… непевного бажання покинути медицину і продавати облігації чи там що… до негайного визнання й успіху… Думаю, ти маєш підозру, що весь цей чудернацький бізнес і його доброчинні діяння пов’язані з цим? Моя правда?
Вона кивнула.
– Але, переважно, тому що в нього були ці дві таємниці. Думаю, що я намагалася пов’язати їх… підсвідомо, мабуть. Можливо, між ними не існує жодного зв’язку… Можливо, він розповів би мені про все, якби жив. Але ми вже досить наговорилася про таємниці, Томмі. Ходімо дивитися на айстри.
Мастерсон пішов за нею у сад, дивуючись з її дитинячого захоплення осінніми квітами. Вона наче голубила їх. Він знав, що йому вже пора іти, і вертів у руках ключі.
– Не засиджуйся довго, – застеріг він її. – Ці люди доведуть тебе до знемоги.
– Я трохи відпочину… завтра поїду на кілька днів у село, щоб зустрітися з Мартою, сестрою нашого доглядача. Вона почуває себе не надто добре… страшенно змарніла, ти знаєш; і до того ж я не бачила її, відколи все сталося.
– Чи міг би я тебе підвезти? Був би радий!
– Дякую; але я хотіла би поїхати туди на своєму авто.
– Ми можемо притягти його на причепі!
– Невже ти справді згодишся вирушити в таку жахливу дорогу? Я скажу, що ти міг би зробити; підвези Джойс до Флінтріджа в неділю вранці. Мабуть, доти я вже зостануся сама.
Вони разом почвалали до воріт.
– Як чудово, що ви з Джойс досі маєте одна одну!
– Так… справді?
Він зайшов у свій автомобіль, помахав рукою і зник за рогом. Гелен повільно повернулася до саду, погуляла уздовж вузької доріжки, схилилася, щоб огорнути рожевими долонями барвисту жоржину. Як чудово, що вони з Джойс досі мають одна одну… Але чи справді це так?
IVКоли старий Ніколас устав з-за столу того суботнього вечора, він промовив, не так до свого високого сина, як до самого себе: "Який же я радий, що досі живий!"
Останні вісім років виявилися страх як нещасливими для нього. Не те щоб в нього з’явилися нові причини для горя – радше вільний час, який давав змогу усвідомити, скільки принадніших радостей життя він занедбав.
З малоліття і аж до виходу на спочинок від бізнесу, який він заснував, Мерріка поглинала пристрасть – створити велике виробництво; діло винятково важке, позаяк йому бракувало звичайного досвіду вдалих прецедентів. Для нього треба було створювати правила, але не існувало жодних взірців. То був бізнес без спадщини.
Люди, які виробляли будь-який продукт у галузі кераміки, мали за собою не один рік добрих традицій. Ткачі, чинбарі, ювеліри, мулярі; будівельники, корабельні майстри, будівничі церков; хлібороби, садівники, скотарі – ці люди могли спланувати свою економічну криву і визначати майбутню політику, спираючись на колишній досвід. Але з автомобілями було не так.
Піднесення цієї промисловости було запаморочливе, драматичне! Молода і заможна велосипедна фабрика звернула увагу на експериментальне виробництво безкінного екіпажу, непрофільного і другорядного товару. Акціонери молодого Мерріка досить скептично поставилися до підприємства, бачачи, як глузує публіка з шумливого, ненадійного, неоковирного, небезпечного бензинового візка.
Аж ось – одного дня – самохідний транспорт раптово став чимось звичайним. Але дистанція між лисоподібним еогіпусом і тягловим конем не була меншою, ніж між сморідною, крихітною, деренчливою таратайкою, з якою вперше ознайомився Ніколас Меррік, і сильним, прудким, тихим, обтічним легковиком, що був сконструйований врешті-решт.
Його еволюція була пов’язана з ризиками такими ж авантюрними, як інвестиції в Монте-Карло. Дивовижна низка революційних винаходів раз-у-раз перетрушувала бізнес, поки інвестори заломлювали руки і кричали суперечливі фрази у вуха боязких директорів. Дорогі агрегати, встановлені вчора, переробляли на металобрухт, щоби завтра замінити їх на ще дорожчі. То були дні, коли той, хто ніс увесь тягар відповідальности за таке непередбачуване підприємство, мусів усвідомити, що ця безпрецедентна індустрія вимагає цілодобової посвяти власній справі, позаяк хаотично обирала випадковий шлях, ледве уникаючи катастрофи що кілька
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прекрасна одержимість», після закриття браузера.