read-books.club » Фантастика » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90"

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90" автора Анатолій Григорович Михайленко. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 58
Перейти на сторінку:
не згорять. Коли ж, боронь боже, не встигнуть, тоді нехай діють відповідно до ситуації, але дозволити, щоб матеріали, які, без перебільшення, мають стратегічне значення, потрапили до чужих рук, ніяк не можна. Це означатиме… — бородань узяв до рук чотки, помовчав, щось обмірковуючи, затим розпорядився: — Ідіть і віддайте наказ оперативному відділу, а тоді терміново з’єднайте мене з центром.

— Шефе, які будуть вказівки на випадок, якщо з центру поцікавляться, чому розбився напарник аль-Халіді?

— Скажете, що не розкрився портативний парашут. Мовляв, перша експериментальна партія, жодних гарантій… Усяке може трапитись… Аль-Халіді після приземлення треба негайно переправити в Австралію на нелегальне становище. Комп’ютер в аеропорту, напевне, зафіксував усіх пасажирів борту 13–86, і цілком може статися, що після катастрофи люди Сивого стануть дошукуватися: чому та як?

— Зрозуміло, шефе. Завтра вранці аль-Халіді буде в Австралії. — Секретар ще якийсь час постояв, чекаючи нових розпоряджень, а затим нечутно подався на вихід.

У дверях його наздогнав голос хазяїна:

— Тільки-но наші люди підберуть аль-Халіді, зразу ж повідомте мене…

Хроніка рейсу 13–86 (16 год. 53 хв.)

Тим часом у багажному відсіці борту 13–86 сивий товстун, затиснувши під пахвою лівої руки жовту теку й попихкуючи сигарою, допитував зв’язаних терористів. Крім них, тут іще були троє молодих негрів, які клопоталися біля свого пораненого товариша, що спливав кров’ю, а також Дмитро і стюардеса. Вони стояли звіддаля, ближче до кабіни пілотів і, видно було по їхніх скам’янілих обличчях, що не отямились і досі.

Раптом товстун вийняв сигару з рота і тицьнув нею в щоку старшому терористу, аж засмерділо паленим, вилаявся і млявим порухом руки підкликав своїх охоронців. Потім, трохи подумавши, тим самим жестом підкликав і Дмитра з стюардесою. Пильно оглянувши кожного, він знову недбало сунув сигару в товстогубий рот і, важко дихаючи, заговорив:

— Ці тварюки хотіли розправитись зі мною, та не на того натрапили… Граються в мовчанку, але я витягну з них усе… А зараз треба щось робити — ці покидьки, наче куріпок, перестріляли льотчиків і хотіли вистрибнути з парашутами, а нас усіх залишити з носом… Тварюки… — Товстун знову тицьнув сигарою в лице старшому.

— Ignis non extinguitur igne,[4] — Воловоденко схопив Сивого за руку.

— Що?! — товстун люто вирячився на хлопця, тієї ж миті два його охоронці стали пообіч нього.

— Я кажу, що вогонь не гасять вогнем, — повторив Дмитро фразу англійською.

Товстун зневажливо скривився і повернувся до стюардеси.

— На який маяк була настроєна бортова радіостанція?

— На радіомаяк аеропорту Тріполі, там ми мали заправлятися…

— Значить, пального залишилось на якихось п’ятдесят — п’ятдесят п’ять хвилин, — втрутився в розмову один з охоронців Сивого.

Той, ніяк не зреагувавши на репліку, тоном наказу ввернувся до стюардеси:

— Не гайте часу, любонько, йдіть і налагодьте зв’язок із Тріполі… Повідомте, що сталося з екіпажем, запитайте, може, порадять щось, а ми продовжимо бесіду з цими тварюками…

— Я… я не дуже розуміюсь на тому, — розгублено дивилася на товстуна дівчина.

— Я вам допоможу, — підоспів їй на поміч Воловоденко.

Коли стюардеса й Дмитро квапливо подалися до кабіни льотчиків, Сивий кивнув одному з молодиків, і той рушив за ними.

У кабіні перед ними постало жахливе видовище: всі шість членів екіпажу лежали в різних позах на підлозі. Щиток приладів, крісла, стіни, скло ілюмінаторів були заляпані кров’ю. Дмитро, пойнятий жахом, закрив очі й підніс до рота хусточку. Стюардеса, глянувши на те жахіття, стрімко вискочила назад, у багажний відсік, але ва якусьхвилину повернулася. За її спиною стовбичив один з підручних товстуна.

На якій частоті працював тріпольський аеропорт, стюардеса не знала, і скільки вона разом з Дмитром не викликала його, в ефірі панувало мовчання.

— Напевно, терористи працювали на рації й навмисне збили частоту, — поглянувши на охоронця, сказав Воловоденко.

Той кивнув головою і наказав просити допомоги у всіх, хто їх. почує на будь-якій частоті. Стюардеса негайно передала в ефір прохання про допомогу англійською, італійською та французькою мовами. Затим її змінив Дмитро і сказав те саме арабською і російською.

Негр-охоронець, почувши російську, помітно насторожився, мить повагався і заквапився до шефа.

Про що не знали пасажири борту 13-86

У кімнату бороданя на приокеанській віллі стрімко вбіг секретар-араб:

— Шефе, — голос його тремтів, — перехоплено радіограму з борту…

— Яка ще до біса радіограма? — бородань відірвався від споглядання океанських хвиль і крізь скельця окулярів невдоволено глипнув на секретаря.

Той, трохи пом’явшись, почав читати:

— Всім, всім, всім… На борту рейсу 13–86, який повинен був заправлятися в Тріполі, терористи вбили членів екіпажу… Літак на автопілоті… Просимо допомоги…

Бородань вихопив із рук секретаря радіограму. Швидко пробіг її очима, зіжмакав і швиргонув на підлогу.

— Неймовірно… Що повідомляють із постів? — нервово кинув на стіл чотки, ніби вони заважали йому.

— Борт 13–86 летить своїм курсом…

Хроніка рейсу 13–86 (16 год. 53 хв.)

Поки Воловоденко і стюардеса посилали в ефір сигнали SOS, сивий товстун і два його помічники допитували терористів. Ті зволікали з відповіддю, молоді негри розлючено копали їх ногами.

— Хто наказав вам перестріляти екіпаж й організувати катастрофу? — не виймаючи з рота сигару, допитувався Сивий.

Обидва терористи, зціпивши зуби, лише невизначено стенули плечима, мовляв, цього ми не знаємо. А отримавши чергову порцію стусанів, з ненавистю відвернули голови від своїх мучителів.

Нарешті товстун, здається, зрозумів, що допит з тортурами нічого не дасть — терористи, певно, з тих фанатиків, які, хоч на шматки батуй, мовчатимуть до скону. Він вирішив змінити тактику.

— Гаразд, я вас розумію, — прибрав він примирливого вигляду. — Вірність присязі, обов’язку й таке інше… Я ціную відданих людей… Але скажіть, звідкіля вашим босам стало відомо, що документи в мене? Невже за мною стежили весь тиждень, поки тривали переговори?

— Ми нічого не знаємо, — заговорив врешті старший із терористів. — Нам доручили конкретну справу, пообіцяли гарненько заплатити в твердій валюті, інше нас не цікавило.

— Що ж, це схоже на правду, таким негідникам, як ви, справді довіряти нічого не можна, — запально докинув один із молодих негрів.

— А хто повинен був підібрати вас на землі й де конкретно ви мали приземлитись? — знову втрутився товстун.

— Цього ми теж не знаємо. Десять хвилин тому ми повинні були стрибнути з портативними парашутами, а хто і що, це вже нас не обходить, — цідив крізь зуби старший араб.

— Чи вміє хто-небудь із вас керувати літаком? — товстун не зводив пильного погляду з терористів.

— Ні, — відповіли вони водночас.

— А який принцип дії портативного парашута?

— Такі парашути, як мені відомо, застосовуються вперше, на

1 ... 17 18 19 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90"