Читати книгу - "Корсунь козацький"

виступ був придушений, а Судиму та його сподвижників страчено у Варшаві. Уряд Речі Посполитої і сам король подбали про відновлення Кодака, і вже у 1636 р. руками козаків та селян з усієї Середньої Наддніпрянщини, у т. ч. й Корсунщини, Кодак став швидко відновлюватися (в основному ці роботи були завершені у 1639 р.).

Переконавшись, що не так той король, як ті королев'ята-магнати керують Річчю Посполитою, що політика цієї держави щодо України й козацтва лишилась незмінною, козаки знову піднялися на повстання, і до них приєдналися набагато більші маси селян та міщан України. Приводом до повстання стала негативна відповідь короля й уряду Речі Посполитої на автономістські вимоги козацького посольства, представлені на сейм (березень 1637 р.). Більше того, король навіть став вимагати вивести козацьку артилерію з Корсуня, де козаки її розташували, не питаючи згоди польського військового командування. Коли козацькі посли повернулися до Корсуня й повідомили про відповідь уряду Речі Посполитої, вибухнуло повстання, яке очолив на першому етапі (1637 р.) гетьман Павло Павлюк (Бут). Повстання швидко охопило Чигирин, Черкаси, Канів та інші козацькі полкові міста.

14 жовтня 1637 р. один із сподвижників Павлюка Карпо Скидан призначив місцем зосередження повстанців м. Мошни і закликав прибути туди всіх козаків з усіма їхніми прихильниками зі зброєю, кіньми, боєприпасами та провіантом. Всі мусили йти у бій заради православної віри. Переважну більшість населення України об'єднало гасло релігійної війни, хоча повстання мало значно ширший характер. Воно велося і під гаслами національно-визвольними, і під гаслами антифеодальними. Не випадково П. Павлюк проголосив себе «паном всієї Русі» і став призначати свою, українську, адміністрацію у визволені від польської влади міста й села. До речі, сам Павлюк теж мав прибути під Мошни. Він тоді вів переговори з кримським ханом Інаєт-Ґіреєм, ймовірним союзником (на жаль, тоді ханство не підтримало українських повстанців), і чекав на підмогу з самої Січі. У жовтні 1637 р. Скидан був уже в Корсуні і закликав саме сюди стягуватися всіх повстанців. 9.12. (29.11) 1637 р. полковник Карпо Скидан був уже в Мошнах і тут видав універсал до козаків і селян Корсуня і Стеблева з наказом збиратися до Мошен, причому зазначив: «під час свого перебування в Корсуні ми не раз присилали до вас, наказуючи там збиратися»[83]. Корсунським полковником тоді (1637—1638) був Максим Нестеренко.

У листопаді 1637 р. Владислав IV видав універсал про виступ коронних військ на придушення повстання. Очолив цю каральну експедицію великий гетьман коронний Миколай Потоцький. 10 грудня він доповідав про розвиток повстання, відзначивши, що й реєстрове козацтво, «не тільки в Стеблеві й Каневі... до Скидана удалися, бачачи, що й артилерія Павлюкова вже до Чигрина прийшла і до Млієва полки їх (запорозькі) поприходили!»[84]. З цієї причини Потоцький 16 грудня видав універсал, адресований до реєстровців. Їм пропонувалося скласти зброю і видати керівників повстання, котрі вбили пропольськи налаштованих козацьких старшин: Саву Кононовича (гетьман Війська Запорозького у червні — жовтні 1637 р.; формально П. Павлюк став гетьманом лише у жовтні 1637 р. після його вбивства) та Федора Онушкевича (військовий писар). Не затримуючись Потоцький рушив ближче до центру повстання, здійснюючи каральні акції. Частина старшини не витримала психологічного тиску й перейшла на бік поляків. Загострилася боротьба між угодовським і радикальним крилом козацтва, що особливо була відчутною у Каневі та Стеблеві. Про це повідомляв Потоцького корсунський підстароста Пшеджалщевський [85]. Однак прихильники повстання не здригнулися навіть тоді, коли Потоцький з військами увійшов у Надросся.

21 грудня гетьман С. Конецпольський направив розвідувальні загони під Корсунь і Богуслав. У Корсуні поляки не застали повстанців, а лише реєстрових та вірних їм козаків. Підстароста корсунський Пшеджимирський «відкрив перед ними ворота. Гетьман польний же з Богуслава виступив до Корсуня, а передові загони поляків зайняли Сахнів Міст і Нетеребку». «Послушні» корсунські козаки «били чолом» гетьманові і заявляли про свою покірність та пояснювали свою малочисельність тим, що не могли втримати повстанців[86]. Але без розправи з повсталим містом не обійшлося.

У грудні 1637 р. поляки уже перейшли Сахнів Міст і стали під Кумейками, де розгорнулися бої з козаками, до яких підійшло 1500 осіб піхоти з Чернігівщини під командуванням Коростеля. Вони стояли перед тим у Драбівці. З Білозір'я вів кількасот кінних якийсь Мурко і т. д.

У цей час вирішальну роль в організації збройних сил повстанців відіграв полковник Карпо Скидан. Перебуваючи в Лубнах, він, як «старший на всій Україні та на Задніпрі», звернувся до всіх православних Лівобережної та Сіверської України. Він, зокрема, писав, що «дійшло до нас певне і достовірне повідомлення, що вороги нашого християнського руського (у тогочасних документах для визначення українців вживали термін „русини“ („руські“), а для визначення росіян — „московити“) народу, нашої стародавньої грецької віри, а саме ляхи, маючи проти нас злий умисел і забувши страх Божий, йдуть в Україну за Дніпро, прагнучи перетворити в порох як Військо.., так і королівських, князівських та панських підданих, нищать і проливають християнську кров, чинять насильства над дружинами й дітьми, беруть у неволю». Тому Скидан закликав усіх православних збиратися до нього (63—64). 14 листопада 1637 р. Скидан уже з Мошен видав універсал, в якому закликав усіх козаків збиратися на Корсунську раду, нагадуючи про