Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

У «Пристрасті молодості» Райх розповідає, як через п’ять днів після смерті матері він разом із батьком та молодшим братом провели вечір у нічному клубі, «плачучи над нашим шампанським». Леон Райх, скоріш за все, взяв синів із собою, аби ті бачили, як батько «топить» відчуття своєї провини. Райх стверджував, що його стосунки з батьком дещо покращилися після того, як не стало об’єкта його Едіпового комплексу. Не можна сказати, що їх взаємини були однозначними. Райх звинувачував батька в тому, що той ізолював його від інших дітей, аж допоки не померла його мати, і він не продовжив навчання в місцевій гімназії; вважав, що внаслідок цього він став соціально непристосованим і «серйозним та мінливим»: «Мій батько ставив перепони на моєму шляху, — писав Райх про те, як його виховували. — Він заразив мене своїми амбіціями й став причиною моїх проблем… Але все ж він був розумним чоловіком, якого я не лише ненавидів, але й любив».

Через два роки після смерті матері п’ятнадцятирічний Райх напідпитку шукав утіхи в місцевому борделі, «жадаючи материнської любові» (хіба ж батько постійно не називав його матір повією?). «Чи то була атмосфера одежі, чи червоні ліхтарі, провокативна нагота, чи запах повій — я не знаю! — писав він про свій інавгураційний візит до борделю. — Я був утіленням чистої чуттєвої хіті; мене не стало — я був одним великим пенісом! Я кусав, дряпав, штовхав, і та дівчина провела зі мною чимало часу! Мені здавалося, що я мав залізти в неї увесь. Одним словом, я пропав!»

Райх, захопившись «кульгавою інтенсивністю» такого досвіду, який, здавалося, підсилювали «істеричні звивання проститутки», благав її, аби та відтер владарювала лише над ним, але, коли він повернувся туди наступного вечора, та вже розважала наступного клієнта, і Райх, як свій ревнивий батько, лютував на тлі своєї розбитості. Його нога не ступала до борделю впродовж трьох наступних років, коли ж сам Райх стверджував, що став у таких місцях завсідником, навіть попри оголошену ним «щораз більшу відразу до повій». Він намагався «врятувати» іншу повію, платячи їй, аби та розказувала йому сумну історію свого життя, але коли й та відмовила йому, він пригадував, що увійшов у стан суїцидальної пригніченості. Райх сублімував свою сексуальну енергію, пишучи п’єсу «Возз’єднання», у якій йшлося про шляхетну повію та підлого героя (про себе), який спочатку спокусив, а потім кинув її.

Натомість Райх, як він це називав, «піддався надмірній мастурбації», незважаючи на те, що його кузен попередив його, що така практика зробить з нього імпотента. Він почасти фантазував про свою матір і в «Пристрасті молодості» пов’язував свої часті напади депресії з провиною, яку відчував через інцестивні потяги. Райх так підсумовував роки свого одинацтва в гімназії (еквівалент середньої школи) у Чернівцях{54}: «Я багато читав, просто пожирав і белетристику, і наукові праці, годинами імпровізував на піаніно й давав уроки задля кишенькових грошей. Я працював, грав, блукав, мріяв і мастурбував!».

Райхові підліткові роки були наділені добрячою порцією сексуального збентеження, яке він взяв із собою до університету. Він закохався у кузину і віддав їй усі коштовності своєї покійної матері, але от щоб поцілувати її, був надто сором’язливим. Одного разу, коли він намагався обійняти сестру свого друга, то втратив свідомість. «Мені в очах потемніло, — згадував він, пояснюючи, чому тоді дав задню, — мов за мною стояв сам диявол. Я бачив зелені та червоні ліхтарі, круглі світлі плями, мерехтливі проміння і щось біле поміж них»{55}.

Через чотири роки після смерті матері, Райхів батько втратив чимало грошей, здійснивши серію «невдалих інвестицій». Потім, перед тим, як залізти по пояс у крижаний ставок, він оформить собі страховий поліс. Може, він просто хотів порибалити, але Райх вважав, що це було зроблено лиш задля того, аби схопити пневмонію, бо ж більш очевидна форма шкоди, заподіяної самому собі, анулює страховку. Якщо це було те, чого він прагнув, то можна сказати, що свого він добився. Вже незабаром він матиме серйозне захворювання легень.

Аби вилікувати батька, Райх позичив гроші у свого дядька і вони вирушили у тригодинну подорож на південь до тірольських курортів. Райх залишив схудлого на чверть своєї ваги і закутаного в ковдру батька на одному із балконів санаторію, де він, всмоктуючи в себе сонце і дихаючи цілющим гірським повітрям, по ідеї, мав би одужати від своїх сухот. «У такому середовищі людина просто зобов’язана видужати, і я вже почуваюся дуже добре!» — оптимістично казав батько перед судомним нападом кашлю, що геть не вселяв надій у його сина{56}. Коли Райх повернувся додому, аби взяти до рук управління сімейною фермою, його вже чекала телеграма, яка сповістила, що його батько помер. Райх завжди підозрював, що той наклав на себе руки. У віці 17 років Райх став відповідальним за величезні володіння, сиротою й головним опікуном свого брата.

28 червня того ж року в Сараєві вбили ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця корони Австрійської імперії. Через місяць поліція почала розсилати повістки до війська по всій сільській місцевості, де мешкав Райх. Більшість працівників Райхової ферми, будучи впевненими в легкій перемозі, долучилися до війська. Солдатів закидали квітами, коли ті йшли