read-books.club » Сучасна проза » Чекаючи на Боджанґлза 📚 - Українською

Читати книгу - "Чекаючи на Боджанґлза"

168
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чекаючи на Боджанґлза" автора Олів'є Бурдо. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 41
Перейти на сторінку:
її розкритих плечах було видно, що до шкіри пристали шматочки паленого пластику.

— Вже все, вже все, — повторював їй мій батько, котрий не міг збагнути, що робити, тому лиш витер їй лоба та дивився на неї запитальним поглядом, але запитання не ставив, по імені не називав.

Я так само не знав, що робити, тому нічого не казав, а вдовольнився тим, що мовчки тихо «клював» поцілунками її вугільно-чорні руки.


Начальник пожежників пояснив нам, що вона зібрала у вітальні гору листів, усі сімейні фотографії; все це підпалила, і через пластикову плівку від підлоги і до стелі наша вітальня швидко перетворилася на величезний котел; а коли вони знайшли її, вона спокійно стояла в куточку біля виходу, тримаючи в руках програвач і цілковито налякану велику птаху; вона обпеклася спаленим папером, але це не страшно; постраждала тільки вітальня, решта квартири вціліла. Якщо коротко, то головний пожежник пояснив, що все майже добре. Навіть якщо це треба було ще довести.


Доказів, що все майже добре, надати не зміг ніхто. Навіть поліцейські, котрі довго допитували Маму та просто рвали на собі волосся через її впевненість у власній правоті та дивовижні слова:

— Я всього-на-всього знищила те, що хотіла зберегти тільки для себе! Якби не ці дурні пластикові плівки, нічого би не сталося!

— Ні, я нічого не маю проти сусідів, я не хотіла їх спалити, бо якби хотіла, то мала би підпалити не свою квартиру, а їхню!

— Так, я чудово себе почуваю, дякую, а цей цирк скоро закінчиться? Стільки галасу через декілька спалених папірців!

Дивлячись, як вона усміхається та спокійно відповідає, Тато взяв мене за руку, аби самому не впасти. Його погляд зблякнув. Пожежники все залили водою, аби загасити полум’я, з ним вони загасили також і вогонь у його очах. Він усе більше ставав схожим на прусського кавалериста на картині, що висіла біля входу, в нього було молоде обличчя, але вкрите сіточкою легких тріщин, костюм його був шикарний, але старомодний, на нього можна було дивитися, але ні про що не просити, здавалося, що він прийшов до нас з іншої епохи, його часи вже минули, саме щойно минули.


В клініці нам також не надали жодних доказів того, що все майже добре. Одна тільки Мама вважала, що все просто чудово.

— Навіщо ми витрачаємо час по обіді в цій депресивній будівлі, якщо можна піти потанцювати! Так, з вітальнею не пощастило, але можна звільнити місце в їдальні! Поставмо Боджанґлза! Платівка не постраждала! Така чудова погода, невже ви не можете запропонувати якоїсь приємнішої прогулянки?

— З вами якось невесело, — пробурчала вона, погодившись піти разом із нами.

Коли ми прийшли, вона одразу сказала, побачивши стривожене обличчя лікаря:

— Ну що ж, бідолашний мій старий, не знаю навіть, хто з нас двох краще себе почуває, але якщо вам не шкода втратити пообідній час, підіть до когось! От самі скажіть, якщо цілий день навідувати психічно хворих, то й сам починаєш бути, як вони! Навіть ваш халат має не надто здоровий вигляд.

Після цієї ремарки батько усміхнувся, а лікар — ні, дивлячись на мою матір, котра відвертала від нього голову, він попросив, аби його з нею залишили сам на сам. Розмова тривала три години, весь цей час люлька мого батька диміла, а ми ходили перед великим депресивним будинком. Батько казав:

— Ти побачиш, цей кошмар закінчиться, все владнається, вона повернеться до тями, а ми повернемося до нашого життя! У неї досі таке добре почуття гумору, думаю, що такі дотепні люди не бувають аж геть пропащими!

Я чув, як він це повторює, тому й сам, як і мій батько, в це повірив, тому, коли лікар викликав його для розмови наодинці, батько пішов, мені підморгнувши. Підморгування означало, що кошмар скоро закінчиться.


В лікаря a priori такої думки не виникало, тому, коли батько вийшов з його кабінету, в нього було таке обличчя, що я одразу зрозумів — підморгування виявилося мимовільною брехнею.

— Вони залишать маму тут на деякий час, аби за нею глядіти, так буде простіше. І коли вона вийде, то буде вже зовсім здоровою. За декілька днів — і все, тож у нас буде трохи часу, аби до її повернення привести до ладу вітальню. Колір стін можеш обрати сам, от побачиш, ми добряче повеселимось! — заявив він, хоча його сумні ніжні очі говорили, що насправді ні.

Аби бути зі мною добрим, мій батько також умів прибріхувати по ділу і ні.

6

Лікарі нам пояснили, що її треба захистити від самої себе, захистивши таким чином усіх інших. Тато сказав,

1 ... 17 18 19 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чекаючи на Боджанґлза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чекаючи на Боджанґлза"