Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

батька настільки ошелешило Марьку, що від неймовірного стресу вона одразу заговорила. Але найдивніше — заговорила віршами. І пройшло чимало часу, поки баба відтак навчилася нормальної людської мови. Проте бувають періоди — особливо в часи житейських потрясінь, — коли в баби починається віршований понос…

— …Так ось я, — продовжила Фіскарошка, — сотворила Микитові дуже файного вірша:

Дорогий ти наш Мікито! Ми не амірікантоші і американки, Айбо купи нам з дідом топанки! Коли будуть од нас враги тікати, Аби`сьмо їх могли догнати. А діда обдаруй ще й ногавицями, Аби не світив пісними гузицями…

Не встигла бідна Фіскарошка додекламувати свого «файного вірша» до кінця, як пан Фийса скрикнув і без пам’яті звалився на підлогу…

Наступного дня, повертаючись після тяжкої зустрічі із директором школи, баба йшла попри обійстя діда Наполійона і розпачливо міркувала: за які гріхи її онук, тобто я, так тяжко страждає на цьому світі. Якось несамохіть глянула у двір свата Наполійона і під хлівом уздріла дерев’яну кочергу, березовий віник і величезне колесо. Від побаченого спершу непевний вітерець холодком обвіяв спину, серце забилося лункіше, а далі Фіскарошку ніби вдарило струмом неймовірної напруги.

— Тепер я всьо зрозуміла! Не инак, як нашому дітвакові ворожать! — луснувши себе по чолу, скрикнула Фіскарошка. — Треба щось чинити, бо бідного Митрика так зурочать, що з дітвака лем’ся лушпиння остане.

І баба почала рішуче діяти! Того ж вечора метнула собою до ворожки Полані Перебзякової, прозваної у селі за, революційний характер Кларою Цеткін.

Опісля довгих і виснажливих магічних ритуалів, під час яких Фіскарошка зо страху ледь не вмерла, доморощена Клара Цеткін глянула у відьмацьке дзеркало, далі заділа вухо у решето і таємниче протягнула:

— Хворий вітер котиться із Бразилії…

— О, я так і догадувалася! — заверещала, сплеснувши руками, Фіскарошка.

На північній околиці села, нареченій Бразилією, стояла садиба діда Наполійона.

— То лем од Наполійонів може котитися на колесі, кочерзі і летіти на вінику дурний віхор! Як мені давно не лупнуло у копоню, же то босорканське кубло точить душу нашого маленького праведника! — не могла із собою впоратись Фіскарошка.

— Як хочете, Марьо, дітвака спасти, мусите ймити жабу, висушити, розтерти її і порошок розсипати по обійстю того, на кого думаєте — і хворий вітер згине навхтема! — дала мудру раду Клара Цеткіна Фіскарошці.

Наступного дня баба, женучи перед собою тичкою лінивого діда Соломона, далася ловити у Лавоцькі болота жаб. Додому верталися аж вночі. Обляпані чорним намулом, як чорти пекельною смолою, ледве притягли ноги, проте з повною кошаркою жаб.

— Коли Клара Цеткіна тобі казала єдну жабу, то на яку мару аж цілу кошарку?! — весь час допитував, ківкаючи, Соломон.

Баба пророче підняла догори вказівного пальця і повчально мовила:

— То, Мішку, може, на нормальних босоркунів доста єдну жабу. А Наполійони, то такі дябли — што їх і єднов атомнов бомбов нараз не вразиш. На них треба найменше сто жаб!

Дід ледве доповз до печі, а тут, навіть не помолившись, замертво упав од нелюдської втоми — так і хропів цілу ніч, смердячи неймовірно намулом, жабуринням і жабами.

А баба Фіскарошка, не гаючи часу, одразу взялася за жаби… Понанизувала їх на мотузки і порозвішувала у стодолі сушити. Наступні дні від нашого обійстя йшов такий нестерпний сморід, наче, перебачте на слові, на двір звезли і висипали все сільське гівно.

Мій рідний нянько так блював, що, виділося, у животі чоловіка не лишилося ані одної кишки.

— Мусиш, хлопе, терпіти, коли хочеш, аби наша золота дитина стала такою, як і людські, — напучувала Фіскарошка мого нянька, бігаючи за ним із відром.

Дід Соломон, хоч і виявився більш стійким, витривалішим, але невдовзі… Ним почало лихоманити, а далі видуло очі, як у бузька. За його словами, гази, якими бідного Соломона труїли на фронтах першої світової, були намного майпахнячішими, як в’ялені бабині жаби.

Баба ж Фіскарошка, будучи людиною реформаторської натури, вирішила вписати деякі суттєві корективи у процес магічного дійства. Подумалось їй так: якщо жаби розтерти на порох і посипати ним обійстя Наполійонів, вітер може рознести по околицях відьомську приправу й ефекту катма… Тим більше, як завше твердила Фіскарошка, всі недобрі й злі вітри йдуть саме від Наполійонів. Тому, аби результат був стовідсотковий і тяжкий труд не пішов за наполійонівським вітром, моя берегиня Фіскарошка вирішила розкидати сушені жаби по обійстю діда цілими. Отож, напакувавши полотняний мішечок, обгорнула його папером, взяла під пахву і далася з козою Танкісткою до обійстя Наполійонів.

Клара Цеткіна радила бабі здійснити ворожіння вночі, але Фіскарошка, як на біду, хворіла курячою сліпотою і в темноті ніколи не ризикувала кудись ходити, тим