Читати книгу - "Жлобологія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Якби нині Серафима Саровського спитали: «Дідусю, як у тебе тепер із гріхами?» Він би відповів, як усі святі: «Не поклав ще початку покаяння». А якби в нього поцікавитися: «А ти в Бога віриш?» То він би мовчки утік до лісу. Бо що це таке, коли святі живуть у печері? Це той самий Адам, який не виліз із печери. Вони роблять так само, як він. Ми ж із вами маємо дітей і не можемо втекти від них у ліс, нам не під силу такого масштабу боротьба. Тому залишається бути християнами тут і тепер. Але справді — бути. Якщо ми — козацького роду.
Стас Волязловський. «Желєзний порт — найкращий панк-курорт», 2010 р.
Стас Волязловський
Фото: ART Ua
Стас Волязловський — художник, графік, фотограф. Народився 1971 р. у м. Херсоні. Закінчив художню школу і курси художників-оформлювачів. Персональні виставки: «В ожидании снежного человека» (галерея СС/02, Херсон, 2003), «Текстиль» (галерея «Цех», Київ, 2006), «Стенгазеты» (галерея Ательє Карась, Київ, 2008), «Шансон-арт» (галерея Риджина, Москва, 2008) та ін. Групові виставки: «Сім» (Херсонський обласний художній музей ім. Шовкуненка, 2000), Міжнародний Конкурс екслібрисів і малої графіки (Музей карт, Мулінекс, Франція, 2001), «Малиновые Дятлы Форевер» (Кіноконцертний зал «Ілюзіон», Херсон, 2003), 14 Міжнародний Конкурс екслібрисів (бієнале, Сент-Ніклаас, Бельгія, 2003); «Книжковий обід» (Центр Сучасного Мистецтва при НАУКМА, Київ, 2008), Frieze Art Fair (Лондон, Великобританія, 2011 та ін. Інтернет-проект — «Дуп-арт» (2003) www.terra-futura.com. Лауреат премії ім. К. Малевича (2011). Роботи Волязловского мистецтвознавці зараховують до напрямку Art-Brut (сире мистецтво).
Рідна мати моя ти ночами не спала
Та носила мене у мішку край села
І дядькам ґвалтівним ти мене на потіху здавала
І за все брудні гроші хрусткі у кишеню брала і клала
Вже минули роки, я закінченим став трансвеститом
Відросли в мене груди аж нижче яєць
У мене геморой та іще я страдаю маститом
І вже скоро до мене прийде довгожданий пиздець.
Стас Волязловський (з поетичного доробку).
Про дитяче сприйняття жлобства
Жлоб і жлобство — настільки широкі поняття та явища, що їх складно охарактеризувати кількома словами.
Розпочну з того, що я народився і живу в місті Херсоні. Взагалі-то, до революції це було маленьке провінційне містечко зі значною кількістю єврейського населення. Після війни до нього ринули переселенці з сільської місцевості. Біля міста побудували величезний елеватор і його робітників, вихідців із навколишніх сіл, поселили в хрущовських п’ятиповерхівках. Ці люди почали облаштовуватися: розводити курей, будувати сараї, де поселили свиней, навколо яких літали величезні зелені мухи. Серед цих курей, свиней, мух і людей, одягнених в жахливі повстяні капці і фуфайки, минало моє сільсько-міське дитинство. Хоча в нашому будинку жили дві більш-менш нормальні сім’ї. Мої батьки, наприклад, курей не розводили і підсобного господарства не тримали.
У нас на першому поверсі були сусіди, які цінували кришталь — німецький, чеський... Тобто настільки високо цінували, що здмухували з нього пил і не знімали золоті етикетки-лейбочки. Мене, малого, здивувало те, що вони купили три однакові кришталеві попільнички і поставили їх у сервант, поруч із салатницями, цукерницями, келихами та іншим добром. Мама на те сказала: «Це жлобство!»
Я в жодному разі не хочу звинувачувати всіх сільських жителів у жлобстві, радше навпаки. У справжньому сільському середовищі значно більше інтелігентних за своєю природою людей, бо інтелігентність не визначається кількістю дипломів або прочитаних книг, це вроджена якість.
Про шансон-арт
Я шансон-артист — плоть від плоті і кров від крові свого народу. Моє творче кредо: «Мистецтво належить народу». Я і підписую це гасло двома іменами В. І. Ленін — Стас Волязловський. Жлобство — це моя рідна стихія, і за кордоном мені бракує того поживного середовища, з якого й виростає моє мистецтво. Коли ми були з виставкою в Швеції, я сказав Олександру Соловйову (куратору проекту): «Саша, я тут жити не хочу і не зможу». А він відповів: «А нам тут жити і не потрібно. Це чуже нам соціальне середовище з дуже високим відсотком суїцидальних настроїв».
Жлобство — суть нашої пострадянської дійсності і гумус для моїх робіт.
Свою творчість я називаю арт-терапією, й усе жлобство, яке на мене тисне, сублімую в творчість. Своєю творчістю захищаю себе від жлобства, яке оточує мене в моєму рідному місті. Але тільки там я і можу творити. Не знаю, що б робив у Стокгольмі, Парижі чи в іншому місті, де немає такої високої концентрації жлобства, хоча я й остерігаюся ввечері, особливо у святковий день, виходити на вулицю в рідній країні...
Про споживачів
Мої роботи наповнені жлобством і символами жлобів. Однак людям чи не на всьому пострадянському просторі, особливо тим, які полюбляють наколки, дуже подобається моя творчість. Вони фотографують мої роботи мобільним телефоном або ж охоче позують на їхньому тлі. А от на виставці у Швеції відвідувачі цього не робили, єдиним, хто на таке відважився, був кухар з українського посольства.
Поряд із Херсоном є місто-курорт Залізний Порт, де ми свого часу побували з фотохудожником Сергієм Братковим. Спостерігали за життям людей, тих, які ходили з виваленими черевами, борсетками, ланцюгами, величезними ладанками і в ґумових шльопанцях вартістю 20 гривень. Ось таким людям подобаються мої роботи. Коли вони бачать ланцюги, наколки, то розуміють, що це мистецтво — для них. Це парадокс: я з них знущаюся, а їм подобається... Якось в одному інтерв’ю Андрій Данилко сказав, що теж зіткнувся з такою проблемою: публіка, з якої він знущається, зрештою стає основним споживачем його творчості. Тоді він засмутився через це... не знаю, як він до цього ставиться тепер.
Про утилітарне ставлення до релігії
Коли в мене була виставка в галереї «Риджина» в Москві, то на прес-конференції прозвучало запитання про те, що, мовляв, я часто використовую у своїй творчості християнські символи... Зауважу таке: я не стібаюсь з релігії. Я іронізую стосовно утилітарного вживання релігії. У Херсоні, наприклад, існує традиція святити діаманти, щоб їх не вкрали, або, припустимо, не відірвали разом з вухами. Чи не кожен власник автомобіля мусить його посвятити: щоб усе було добре...
У моєї знайомої, наприклад, є хом’як, і я б із неабияким задоволенням влаштував перфоменс «освячення хом’яка». Здається, зараз, коли все можна купити, утилітарне використання релігії доходить до абсурду. У Києво-Печерській лаврі мене вразили бандитського вигляду величезні автомобілі, з яких виходили батюшки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жлобологія», після закриття браузера.