Читати книгу - "Портрет Доріана Ґрея"

Лорд Генрі усміхнувся.

— Деякі люди дуже люблять розкидатись тим, чого самі найбільше потребують. Ось що я називаю вершиною щедрот.

— Безіл — чудовий товариш, але він трошки філістер. Я завважив це, відколи познайомився з вами, Гаррі.

— Бачите, любий мій хлопчику, Безіл усе, що має в собі найкращого, вкладає в свою роботу! Тож на життя йому лишаються самі упередження, моральні приписи

1 здоровий глузд. З усіх митців, котрих я знаю, привабливі як особи самі лиш нездари. А ті, що мають якийсь хист, живуть лише своєю творчістю і, отже, самі собою зовсім нецікаві. Великий поет, справді великий, — найменш поетична істота. Зате пересічні поети — просто чарівні. Що гірші в них вірші, то мальовничіші їхні особистості. Якщо якийсь поет видав збірку посередніх сонетів, можна бути впевненим, що сам він — зовсім непоганий. Він живе тією поезією, яку не здатен вкласти у свої вірші. Інші ж поети пишуть поезію, яку не наважуються втілити в житті.

— Хотів би я знати, чи це й справді так, Гаррі, — мовив Доріан Ґрей, напахкуючи носовичка парфумами із флакона з золотою шийкою, що стояв на столі. — Мабуть, так, якщо ви кажете… Ну, я йду. На мене чекає Імогена. Не забудьте про завтрашній вечір. До побачення!

Коли юнак вийшов, лорд Генрі задумався, опустивши важкі повіки. Мало хто коли цікавив його так, як Доріан Ґрей, це безперечно, а проте безтямне юнакове поклоніння перед кимось іншим не викликало в нього ані найменшої образи чи ревнощів. Він був навіть задоволений цим: тепер Доріан ставав ще цікавішим об’єктом для вивчення! Лорд Генрі завжди захоплювався методами природничих наук, але ординарні їх об’єкти видавались йому нудними й мізерними. Отож свої досліди він почав з розтину самого себе, а продовжив розтинами інших. Людське життя — це єдине, що варто вивчати, вважав він. У порівнянні з цим решта світу — нічого не варта. То правда, що, досліджуючи життя в його найхимерніших проявах страждань і насолод, людина не може пройти увесь шлях з непроникною скляною маскою на обличчі, так, щоб задушливі випари не збурили мозку й не скаламутили уяви страхітливими образами й моторошними видіннями. В житті є отрути настільки тонкі, що їх властивості можна спізнати, лише піддавшись їхній дії, і хвороби є такі дивні, що лише перехворівши ними, можна збагнути їхню сутність. Але ж яку велику винагороду одержує за це дослідник! Яким незвичайним постає тоді перед ним цілий світ! Осягнути дивовижно жорстку логіку пристрастей і забарвлене емоціями життя інтелекту — завважувати, де вони сходяться і де розходяться, в який момент вони у злагоді, а коли у розладі, — це справжня насолода! І що там ціна, яку за це платиться! За нові незвідані відчуття не шкода й найвищої заплати!

Лорд Генрі розумів — і на цю думку його агатово-карі очі радісно зблиснули, — що всі ті зміни в Доріані спричинив він, що це музика його мелодійних слів навернула Доріанову душу до тієї білявої дівчини і змусила його благоговіти перед нею. Так, Доріан значною мірою був його творінням, і завдяки цьому так рано зміг цей юнак вхопити суть життя. Хіба це не досягнення? Пересічні люди чекають, поки саме життя явить їм свої таємниці, але кільком обраним життєві тайни розкриваються ще до того, як підіймається завіса. Часом це наслідок впливу мистецтва і, головне, літератури, що діє безпосередньо на почуття та розум. Але буває, що функції мистецтва перебирає на себе якась складна індивідуальність, котра, власне, й сама є витвором мистецтва, — життя-бо теж створює свої шедеври, як творять їх поезія, скульптура й малярство.

Авжеж, юнак цей рано пробудився до життя. Ще не минула його весна, а він уже збирає врожай. Увесь запал, уся пристрасність юності вирують у ньому, але водночас він уже починає усвідомлювати і своє «я». Яка розкіш — спостерігати за ним! Цей хлопчик зі своїм чудовим обличчям та чудовою душею мовби й створений задля того, щоб ним захоплюватись. Байдуже, чим це все скінчиться і яка доля судилася йому! Він схожий на ті граційні постаті з п’єс чи містерій, що їхні радості нам чужі, але страждання їхні збуджують у нас почуття краси, їхні рани — немов червоні троянди.

Душа і тіло, тіло і душа — які вони таємничі! В душі чаяться інстинкти, а тіло здатне на одухотворення.

Почуття можуть витончуватись, а розум деградувати. Хто може сказати, де тілесні збудники змовкають і де бере слово душа? Які поверхові й довільні розумування пересічних психологів! Але ж і важко як розібратися, котра зі шкіл ближча до істини! Чи й справді душа лише тінь, вміщена в гріховну оболонку? Чи, може, тіло ув’язнено в дусі, як гадав Джордано Бруно? Відокремлення душі від тіла — таємниця така ж незбагненна, як і злиття душі з тілом.

Лорд Генрі запитував себе, чи зможе коли-небудь психологія стати точною наукою, яка розкриє перед нами кожен найменший порух внутрішнього життя? Бо досі ми ніколи не розуміли себе і рідко розуміли інших. Досвід не має ніякої етичної вартості — це тільки назва, яку людина дає своїм помилкам. Моралісти здебільшого оцінюють досвід як своєрідне застереження, гадаючи, що він справляє вплив на формування характеру. Вони підносять досвід, який, мовляв, показує нам, за чим іти й чого уникати. Але досвід не має рушійної сили. Він такий же малодійовий збудник, як і сумління. Він свідчить, власне, лише за те, що наше майбутнє зазвичай буде таким самим, як наше минуле, і що гріх, вчинений одного разу із огидним тремтінням, опісля ми повторюватимем багато разів, але вже із задоволенням.

Лордові Генрі було ясно, що лише експериментальним методом можна досягти успіху в науковому аналізі пристрастей і що його студіювання Доріана Ґрея обіцяє плідні наслідки. Раптова шалена закоханість юнака у Сібіл Вейн — вельми цікаве психологічне явище. Звісно, тут чималу роль відіграла цікавість — так, цікавість і жага нових відчуттів. Однак це кохання — почуття не примітивне, а навпаки — дуже складне. Те, що в його коханні походило від суто чуттєвого інстинкту юності, уява юнакова перетворювала на щось високе, одуховлене, і саме через це воно ставало ще небезпечнішим. Адже ж саме ті пристрасті, природу яких ми розуміємо хибно, владарюють нами найдужче. А найслабшими бувають почуття, природа яких нам зрозуміла. Людині часто здається, що вона експериментує на інших, хоча насправді