Читати книгу - "Нічийна троянда"

Целанівський погляд на всесвіт має щось від ширяючого панорамного погляду Творця на одній з центральних фресок «Сікстинської капели» Мікеланджело. Цей погляд є динамічним і всеосяжним, він бачить творіння не як щось застигле, а як повільно застигаючу плазму. Подібну оптику поет використовував уже у своєму великому за обсягом вірші «Стретта» зі збірки Мовні ґрати. У Нічийній троянді цей принцип став домінуючим: «Стільки сузір'їв, які / відкриваються нам. О ці шляхи, галактичні, / о ця година […] Це неправда, я знаю, / нібито ми існували на світі, то тільки / подих сліпо снував поміж / Там і He-тут і Лиш-часом, / кометою око хурчало / до згаслого, у безоднях, / там, де віджевріло все, там постала / розкішна, як грудь материнська, епоха, / від якої усе відросло — / вгору, вниз, і убік, все, / що є, було або буде —». Це однозначно космічний погляд, і такі зорові перспективи у Нічийній троянді не рідкість, у завершальних довгих віршах («Вікно хижі», «Все інакше», «І з книгою з Таруси», «У повітрі») вони є основоположним принципом образного розгортання.

Іншою гранню просторової конструкції в Нічийній троянді є шлях всередину, процес заглиблення, закопування в землю, безперервний «шлях-до-глибин». Глибина ідентична для Целана з правдивим, туди докопуються повільно й болісно. Копання означає також шлях до шлюзів спогадів, до пам'яті про мертвих. Цей суперечливий рух — вгору, до зірок, і вниз, у земну глибину — утворює вертикальну вісь Целанової збірки, яка поступово вигинається, перетворюється на щось аркодужне й колоподібне, на меридіан, який поєднує найважливіші лейтмотиви, теми, імена й дати його поезії.

Вірш для Целана знаходиться — як він це формулює у своїй Бюхнерівській промові Меридіан — у «таємниці зустрічі». «Вірш прагне до Іншого, він потребує цього Іншого, він потребує співбесідника. Він шукає його, він віддається йому»[136]. У пошуках Іншого поет мобілізує багатющий арсенал світової культури й вступає з його репрезентантами у жвавий діалог — Нічийна троянда буквально переповнена інтертекстуальними зв'язками, які засвідчують концепцію його поезії як зустрічі з Іншим.

Вже ранні проекти назви збірки на підготовчих стадіях Нічийної троянди були оснащені не тільки посвятою «Пам'яті Осипа Мандельштама», але й кількома іншими епіграфами. Так, там первинно стояли Гельдерлінові рядки з його гімну «Рейн»: «…Бо / Де ти почнеш, там і лишишся, / Якби скрута не гнула тебе…», Мандельштамове мотто з вірша «Перше січня 1924» «…И с известью в крови, для племени чужого / Ночные травы собирать», а також рядок із «Божественної комедії» Данте Аліґ'єрі „…si che dal fatto il dir non sia diverso“ («Щоби діла від слів не відрізнялись», «Пекло», пісня XXXII, 12)[137]. Пізніше поет вилучив ці епіграфи, так само, як і епіграфи з Шекспіра й Робера Десноса, які повинні були тематично акцентувати внутрішній поділ збірки[138]. Однак і без них інтертекстуальна щільність Нічийної троянди вражаюча — окрім Мандельштама, чиє ім'я тут з'являється доволі часто й чий силует Целан спершу мав намір розмістити на форзаці книги, тут зринають Петрарка, Гельдерлін і Гайне, Марина Цвєтаєва і Неллі Закс, яких він називає поіменно, обирає рядки їхніх поезій епіграфами або полемізує з ними. Тут можна знайти алюзії на Ксенофонта, Франсуа Війона, Ґеорґа Форстера, Моцарта, братів Грім, Рільке, Ґеорґа Гайма, Зиґмунда Фройда, Марка Шаґалла, Арнольда Цвайґа, Ганса Маґнуса Енценсберґера або експліцитні чи імпліцитні цитати з Катулла, Бюхнера, Бодлера, Верлена, Аполлінера, Сен-Жона Перса. Сюди слід ще долучити автоцитати або алюзії на свої власні ранні тексти, до яких він звертається у поезіях «Дванадцять років» («…твій / дім у Парижі — / жертовником твоїх долонь») або «…Криниця шумить» («Пізніше / троянд»).

Всі ці алюзії й цитати мають у віршах Целана специфічну функцію, вони маркують його світоглядні та естетичні орієнтації та окреслюють той контекст, з якого постає образ його ідентичності. Але, як підкреслює Бернд Вітте, «говорити про цитати тут не випадає. Радше годилося б сказати, що текст співвідноситься з традицією, яка включає в себе безліч, віртуально безмежну кількість текстів»[139]. Зустріч з цими текстами є передумовою Целанової полеміки не тільки з окремими авторами, але й з ідеологічними, політичними й культурними напрямами, які вони репрезентують. Ця полеміка стосується не абстрактних явищ і категорій, вона має цілком конкретних адресатів, які названі поіменно. Значення імені, яке завжди відігравало велику роль у єврейській традиції, в Целановій поезії з часом помітно зростає. В цьому сенсі Мандельштам також міг бути для нього добрим орієнтиром:

Трижды блажен, кто введет в песнь имя;

Украшенная названьем песнь

Дольше живет среди других —

Она отмечена среди подруг повязкой на лбу,

Исцеляющей от беспамятства […][140] —

читаємо у вірші Мандельштама «Нашедший подкову». «Освячення імені» стає тут для уцілілого від Голокосту його найважливішим поетичним та етичним завданням, тому що «мертві ще жебракують, Франциск», — як заклинав він вже у вірші «Франциск Ассізький» з поетичної збірки Від порога до порога. «Збірка Нічийна троянда — відзначав уже доволі рано один з перших рецензентів книги Курт Оппенс — до краю переповнена іменами для того, щоб Ніхто став Кимсь, щоб міг сформуватися новий світ, щоб звершився процес оздоровлення суспільства»[141]. Власне кажучи, це і є центральне послання поетичної книги Целана Нічийна троянда.

До особистого світового універсуму, який Целан конструює у своїй поетичній збірці Нічийна троянда, належить також велика кількість географічних, історичних та релігійних понять. Це назви населених пунктів (Париж, Чернівці, Понтуаз, Садаґора, Брест, Вітебськ, Петрополіс (Санкт-Петербурґ), Таруса, Краків, Прага, Цюріх, Тюбінґен), назви річок (Сена, Рейн, Ока, Німан), назви земель та регіонів (Богемія, Моравія, Фріулі, Тоскана, Нормандія, Уеска, Сибір, Колхіда) або назви топографічних пунктів всередині європейських міст (Ангальтський вокзал у Берліні, площа Контрескарп і міст Мірабо в Парижі, готель «Під Бузьком» у Цюриху, Гельдерлінова вежа в Тюбінґені). Нарешті у Целановій збірці зустрічаються також біблійні (Авраам, Єссей, Яків) або релігійно-історичні імена (рабі Льов). Це неймовірно щільне нагромадження імен різного походження показує нам Целана як поета-інтелектуала („poeta doctus“), але водночас це означає, що його персональний космос завжди «по-земному фіксований».

Інтертекстуальний характер Нічийної троянди виражається також у метричному відношенні. Про це свідчить розмаїття вживаних тут строфічних і віршованих форм, які були вироблені в ході літературної еволюції. Окрім вільних віршів, які в книзі безперечно домінують, ми зустрічаємо тут віршовані структури,