Читати книгу - "Біґ Мак. Перезавантаження"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Містер Баланеску?
– Так, слухаю вас.
– Я сьогодні бачив ваш виступ на площі.
– Ви живете в цьому готелі?
– Так, я сьогодні теж брав участь у відкритті.
– Ви співаєте?
– Так. Але погано. Проте річ не в цьому. Я просто хотів з вами познайомитися.
Треба йому щось сказати, розповісти якусь історію.
Наприклад, анекдот який-небудь етнічний, він же має бути румуном або циганом, у нас же з ними багато спільного, він мав би розуміти наш гумор, який-небудь анекдот, наприклад про євреїв, а якщо він сам – єврей? – якщо він ніякий не Баланеску, якщо це прізвище дружини, а він узяв його, щоб переховуватися від нацистів і податкової, усе одно, я мушу скористатися з цієї можливості, потім лікті кусатиму, він великий музикант, такі люди, як він, завжди знають трішки більше за інших, музиканти тільки зовні такі пригальмовані, а всередині в них дивні й неформатні комбінації мізків, потрібно його розговорити, можливо, це мій шанс у цьому житті, можливо, він його – це життя – зараз узагалі змінить, принаймні він може просто зробити якийсь натяк, натякнути мені на щось таке, що вже тривалий час є десь поруч, але я все ніяк не можу його розгледіти, а він – Баланеску – міг би мені підказати, недаремно ж я зустрів його тут, на сходах перед готелем, о другій ночі, з пакетом біомолока в руках.
– Може, вип’ємо?
– Ні, я не п’ю. Знаєте, вік уже не той, здоров’я. Я молоко п’ю.
– А де ви взяли молоко о другій ночі? (Чорт, що я говорю).
– Ми з собою привезли, з Британії.
– Проблем із митницею не було? Воно ж могло зіпсуватися.
– Ні-ні, що ви – ми ж його пересипаємо кригою.
– То що – ви й кригу везете з собою?
– Так, звісно.
– Але ж це дорого!
– А знаєте, у нас у контракті це один з пунктів, така обов’язкова умова – ми беремо з собою ті харчі, які нам потрібні, а організатори це оплачують.
– І ви берете з собою молоко?
– Так.
– Чудово.
Маразм. Що я від нього хочу? Стоїть собі чоловік, п’є біомолоко, привезене спеціально з Британії, а тут до нього різні мудаки чіпляються. Так, анекдот, анекдот про євреїв, а потім – натяк.
– Знаєте, вибачте, звичайно, що про таке питаюсь, мені просто цікаво, скажіть: а решта квартету, ну, ваші колеги, вони що – теж… тільки молоко?
– Чому ви питаєте?
– Вибачте, звичайно, я не хотів вас образити, просто…
– Ні, решта вживають наркотики, якщо вас це цікавить.
– Вибачте, я зовсім не це…
– Але я давно підв’язав. Ви що – не вірите?
– Вірю.
– Це справді лише молоко.
– Я вірю вам, містере Баланеску.
– Я маю квитанцію з аеропорту.
– Не треба квитанції, містере Баланеску…
– Тоді що вам треба?
– Скажіть, містере Баланеску… ви… як би це сказати… ви – вірите в Бога?
– Ні.
– Чому?
– Тому що я атеїст.
– Релігія розчарувала вас?
– Ні, я завжди був атеїстом.
– І в дитинстві?
– І в дитинстві.
– А ваші батьки?
– Мої батьки – католики.
– Ясно… Скажіть, а все-таки, як ви гадаєте – Бог є?
– Немає, – категорично сказав Баланеску й надпив з пакета.
Схоже, він на мене ображається. Може, він таки єврей і не треба йому ніяких анекдотів розповідати. Та й не знаю я ніяких анекдотів. Треба його запитати напряму, а то він звалить у номер, а я так і залишусь зі своєю морокою.
– Скажіть, а це молоко…
– Послухайте, чоловіче, – Баланеску занервував, – я б із вами охоче поділився цим молоком, мені справді не шкода його для вас…
– Не шкода?
– …не шкода, але зрозумійте мене – мені вже досить багато років, я прожив, як міг, це нікчемне життя, я щось та й бачив, я подивився світу, ось, я навіть німецькою говорю, у мене немає жодних упереджень і стереотипів щодо людей, хай вони навіть емігранти, але я вам не можу віддати своє молоко. Просто тому, що в мене запалення ясен, вони в мене просто гниють, ось – подивіться, – він задирає пальцем свою верхню губу, – подивіться-подивіться, я просто боюся, що ви підхопите цю заразу.
– Запалення ясен… – прошепотів я вражено.
– Так, запалення. Чесне слово, мені для вас не шкода. Хочете, я вам у барі поставлю пиво?
– Запалення ясен, – повторив я приголомшено.
– Але це не смертельно, не хвилюйтеся ви так за мене, – Баланеску поплескав мене по плечі.
– Господи, при чому тут ви? – я був просто розплющений.
– З вами все гаразд?
– Так-так, дякую, містере Баланеску. Доброї вам ночі.
– Ви знайдете свій номер?
– Так, безперечно… Запалення ясен…
– Який у вас?
– 510-й.
– У мене 511-й.
– Сусіди…
– Так, зустрінемося вранці на сніданку.
– Так-так, дякую…
– До зустрічі.
Ватяними ногами я добрідаю до ліфта, підіймаюся до себе в номер і виходжу на балкон. Чорт, навіщо він мені це сказав? Я ставився до нього як до бога, а тепер що?
Гнилі ясна, чорт, гнилі ясна. Я відчував, що мені знову стає погано. Якого чорта я тут роблю, чому не поїхав назад ще вечірнім потягом? Спав би зараз у вагоні, не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біґ Мак. Перезавантаження», після закриття браузера.