Читати книгу - "Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення"

дорікала йому тим, що він не боронить батьківську спадщину, шукаючи воєнної вдачі за морями. Утім, Святослав уже втратив інтерес до Наддніпрянщини — його вабили багаті землі Балкан, де він прагнув заснувати нову державу. Після смерті матері він розділив землі полян, деревлян і Новгород, що йому належали, поміж синами і повернувся на Балкани з твердим наміром розпочати війну проти своїх учорашніх союзників греків.

За відсутності Святослава стратегічна ситуація тут повністю змінилася. У Візантії відбувся черговий династичний переворот, і місце імператора Никифора Фоки заступив енергійний полководець Іоанн Цимісхій. У Болгарії також змінився правитель — царя Петра змінив на престолі його син Борис. Після невдалої спроби укласти угоду з візантійцями той перейшов на бік Святослава, але його владу відмовилися визнавати західні землі Болгарії. Святославу вдалося утворити антивізантійську коаліцію, до складу якої, крім дружин русів та східних болгар, увійшли угорці та одна з численних орд печенігів. 30-тисячна армія союзників удерлася до візантійської Фракії, де їм протистояло 10-тисячне військо на чолі з Вардою Скліром. Літописець оповідає, що Святослав переміг греків, дійшов до стін Константинополя та взяв данину не лише на живих, а й на загиблих воїнів. Утім, сучасні подіям грецькі джерела оповідають лише про битву під Аркадіополем (більш ніж 100 км від Константинополя), у якій військо Святослава зазнало поразки, — печеніги та більша частина русів були винищені. Залишки армії Святослава відступили до Дунаю, а армія греків вирушила до Малої Азії, де в цей самий час спалахнуло повстання.

Воєнну кампанію проти Святослава 971 р. очолив сам імператор Іоанн Цимісхій. Єдиним засобом приборкати мобільні дружини русів було відрізати їх від Русі, звідки вони, незважаючи на значні людські втрати, отримували поповнення і куди в разі поразки Святослав міг легко відступити, аби у майбутньому розпочати новий похід на Балкани. Тож шлях до успіху греків полягав лише у скоординованих діях армії та флоту. У квітні 971 р. армія на чолі з імператором вирушила на русів, 10 квітня безперешкодно подолала перевали у горах Стара Планіна і 13 квітня здобула столицю Болгарії Преслав. Болгари і руси, які разом боронили місто, зазнали невдачі, — броньована грецька кіннота у полі знищила лівий фланг русів, а сил, що залишилися, не вистачило для повноцінної оборони міста. Цар Борис потрапив у полон; після закінчення військової кампанії він відмовився від влади на користь візантійського імператора.

У другій половині квітня візантійці вирушили від Преслава на Доростол, де зосередилися основні сили русів. Сухопутна візантійська армія, що 23 квітня підійшла до Доростола, за різними оцінками, нараховувала від 30 до 45 тис. воїнів: 13 тис. вершників, 15 тис. важкоозброєної піхоти та допоміжні війська. Що ж до сил Святослава, хоча на цей час він і втратив підтримку угорців та печенігів, йому вдалося зосередити значні сили. Візантійський хроніст оцінює його сили в 60 тис. воїнів. Пізніші дослідники ставлять ці цифри під сумнів, оцінюючи армію у 20–40 тис. воїнів. Згідно з повідомленнями греків, уже після поразки попри значні втрати вціліло 22 тис. русів. Ці цифри свідчать про те, що на початок 971 р. Святославу вдалося отримати значне поповнення, імовірно, додавши до київських дружин русів інші незалежні загони (зокрема, згаданих у джерелах Ікмора та Сфенкела), та племінні ополчення східних слов’ян.

Маючи чисельну перевагу та розраховуючи, що греки втомилися від важкого переходу, Святослав вирішив зустріти їх у полі. Бій розпочався 23 квітня із загибеллю передового візантійського загону, який потрапив у засідку русів. Утім, і з засідки русів ніхто не лишився живим. Як повідомляють грецькі джерела, основні сили русів вишикувалися суцільною стіною. Греки ж у центрі вишикували важкоозброєних піхотинців, на флангах — важку кавалерію, а попереду — легкоозброєних стрілків: лучників та пращників. Руси витримали 12 атак, та врешті-решт їх змусила до відступу за міські стіни атака важкої кінноти. Після цього греки розпочали споруджувати укріплений табір.

За два дні на Дунаї з’явився візантійський флот, — ті самі 300 човнів з грецьким вогнем, що блокували човни русів. Кліщі замкнулися, армію Святослава було оточено.

25—27 квітня у полі перед містом тривали численні бої. Ціною значних втрат (зокрема, загинув ватажок русів Сфенкел) Святославу вдалося під прикриттям воїнів вирити навколо Доростола рів, що заважав грекам підвезти облогові машини під стіни. Утім, і греки завадили воїнам Святослава поповнити запаси продовольства та закінчити спорудження укріплень. Розпочалася довга облога. У місті швидко закінчилося продовольство, і частина болгар втекла до греків. Святослав у відповідь вдався до масового терору — 300 знатних болгар було страчено, багато ув’язнено. Але й Іоанн Цимісхій поспішав, побоюючись повстання у тилу та перевороту в столиці, тож ситуація поступово ставала критичною для обох сторін. Іоанн Цимісхій навіть запропонував Святославу вирішити долю війни у двобої, але той відмовився. Після вдалої вилазки 19 липня, коли було знищено значну частину облогових машин греків. Святослав нарешті наважився на ще один відкритий бій.

20 липня руси вийшли у відкрите поле і суцільною масою рушили на греків. Але після загибелі одного з союзних ватажків русів Ікмора його дружина вийшла з бою, змусивши до відступу усе військо. На нараді 21 липня багато хто з русів пропонував прориватися човнами, проте через страху перед грецьким вогнем цей план було відкинуто. Наступного дня, 22 липня, військо русів знову атакувало греків. Спочатку бій йшов із перемінним успіхом, та насправді греки просто виманювали русів на відкриту рівнину. Ледь не потрапивши в оточення, втративши більше 10 тис. воїнів, ті були змушені відступити за міські стіни.

Великі втрати та відсутність продовольства змусила русів піти на мир із греками. В обмін на обіцянку більше не піднімати зброю проти Візантії 22 тис. воїнів Святослава отримали по дві міри хліба на кожного воїна та вільний прохід на Русь. Угоді передувала особиста зустріч імператора Іонна Цимісхія зі Святославом, яку було чудово описано візантійським хроністом Львом Дияконом.

Після голодної зимівлі в гирлі Дніпра частина війська Святослава вирушила до Києва суходолом, а частина, на чолі з самим Святославом, — на човнах Дніпром. Тут на них чекала засідка орди печенігів, яку очолював «князь» Куря. Святослав знайшов свою злу смерть, а його оббитий сріблом череп став чашею на святковому пирі печенізького володаря.

Так скінчилося життя Святослава Ігоревича, останнього князя дружинної Русі. Попри твердження багатьох істориків, він прагнув не побудови величної імперії, а лише слави та здобичі, подібно до ватажків норманів, що грабували Європу. Його війна з хозарами мала на меті грабунок і лише відкрила шлях печенігам на Русь. Вражений багатством Балкан, він задумав побудувати тут власну державу, але зазнав невдачі, врешті-решт наклавши головою у сутичці зі своїми учорашніми союзниками печенігами. Дружинну Русь Святослава було вщент розгромлено, та його справу продовжив син Володимир, який побудував державу, зібравши численні народи Східної Європи навколо Києва — міста,