Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

— Дуже просто — один з прадавніх магів, про яких ми розмовляли. Той, якого я зустрів. Це він повідомив мені про магів минулого. Сподіваюся, ти пам’ятаєш, що я збираюся розповісти тобі про цього конкретного чоловіка. Він — ключ до багатьох наших прагнень, а також він той, з ким тобі належить зустрітися.

Я сказав дону Хуану, що ловлю кожне його слово, хоча й не розумію, про що він каже. Він дорікнув, що я кепкую з нього й не вірю жодному слову про магів минулого. Я визнав, що в стані повсякденної свідомості я, звісно, не повірив у ці незбагненні історії.

Але не вірив я в них і в другій увазі, хоч там мав би реагувати інакше.

— Лише коли ти міркуєш над тим, що я сказав, це стає незбагненною історією, — зауважив він. — Якщо не залучати сюди твій здоровий глузд, це зостанеться суто питанням енергії.

— Чому ви сказали, доне Хуане, що я зустріну одного з прадавніх магів?

— Бо так і буде. Надзвичайно важливо, аби ви вдвох колись зустрілись. А зараз просто дозволь розповісти тобі ще одну незбагненну історію про одного нагваля моєї школи, нагваля Себастіана.

Дон Хуан розповів мені, що нагваль Себастіан був паламарем у церкві в північній Мексиці десь на початку вісімнадцятого століття. Його прикладом дон Хуан підкреслював, як маги в минулому й теперішньому шукали й знаходили притулок у громадських інституціях, таких, як церква. На його думку, завдяки своїй перевазі щодо дисципліни маги стають надійними працівниками, і їх жадібно шукають установи, яким завжди конче потрібні такі люди. Дон Хуан твердив, що доки ніхто не відає про вчинки магів, їхній брак ідеологічних симпатій робить з них зразкових працівників.

Далі у своєму оповіданні дон Хуан сказав, що одного дня, коли Себастіан виконував свої обов’язки паламаря, до церкви ввійшов дивний чоловік, старий індіанець, який скидався на хворого. Слабким голосом він сказав Себастіану, що потребує допомоги. Нагваль подумав, що індіанець хоче бачити парафіяльного священика, але чоловік з величезним зусиллям звернувся до нього. Грубим і прямолінійним тоном заявив, що знає: Себастіан не лише маг — він нагваль.

Себастіан, неабияк стривожений цим раптовим поворотом подій, відтягнув індіанця вбік і зажадав вибачення. Чоловік відповів, що прийшов не вибачатися, а дістати особливого роду допомогу. Йому потрібно, казав він, дістати енергію нагваля для підтримки свого життя, що, як запевнив він Себастіана, тривало вже кілька тисячоліть, але в цю мить ледь жевріло.

Себастіан, який був дуже розумною людиною, не бажав звертати увагу на такі дурниці й закликав індіанця припинити цю клоунаду. Старий розізлився і пригрозив Себастіану, що викриє його та всю його групу церковній владі, якщо той не пристане на його вимогу.

Дон Хуан нагадав мені, що то були часи, коли церковна влада жорстоко й систематично викорінювала єретичні практики серед індіанців Нового Світу. Погрози чоловіка були не просто словами, від яких можна було легко відмахнутися — нагваль і його група дійсно були в смертельній небезпеці. Себастіан спитав у індіанця, як він може дати йому енергію. Чоловік пояснив, що нагвалі завдяки своїй дисципліні здобувають особливу енергію, яку накопичують у своїх тілах, і що він безболісно візьме її з енергетичного центру на тілі Себастіана, у ділянці пупка. У нагороду Себастіан не лише зможе продовжувати свою діяльність цілим та неушкодженим, але також дістане в дар силу.

Розуміння, що ним маніпулює старий індіанець, було не до душі нагвалю, але чоловік був непохитний і не лишив йому вибору, окрім як погодитись на його вимогу.

Дон Хуан запевнив мене, що старий індіанець не перебільшував у своїх твердженнях анітрохи. Він виявився одним з магів прадавніх часів, відомих як ті, що кидають виклик смерті. Вочевидь, він дожив до цього часу, маніпулюючи точкою збирання в лише йому відомий спосіб.

Дон Хуан казав, що те, що відбулося між Себастіаном і тим старим, заклало підгрунтя для подальшої угоди, яка пов’язала всіх шістьох нагвалів-послідовників Себастіана. Той, що кидає виклик смерті, дотримав свого слова: в обмін на енергію кожного з тих людей він зробив пожертву дарувальнику — дар сили. Себастіан мусив прийняти цей дар, хоча й неохоче: він опинився припертим до стінки й не мав вибору. Усі інші нагвалі, його послідовники, однак, радо і з гордістю прийняли свої дари.

Дон Хуан завершив розповідь словами, що з часом той, що кидає виклик смерті, став відомим як орендар. І понад двісті років нагвалі зі школи дона Хуана шанували цю непорушну угоду, створюючи симбіотичні стосунки, що змінювали хід і кінцеву мету їхнього роду.

Далі розповідати історію дон Хуан вважав зайвим, і я залишився з дивним відчуттям правдивості, яке непокоїло мене більше, ніж я міг уявити.

— Як йому вдалося прожити так довго? — спитав я.

— Ніхто не знає, — відповів дон Хуан. — Усе, що до нас про нього дійшло крізь покоління, це те, що розповів він сам. Той, що кидає виклик смерті — це його я питав про прадавніх магів, і це він розповів мені, що вони були на піку три тисячі років тому.

— Звідки ви знаєте, що він казав вам правду? — спитав я.

Дон Хуан похитав головою зі здивуванням, якщо не відразою.

— Коли бачиш перед собою це незбагненне невідоме, — сказав він, вказуючи навколо себе, — ти не бавишся дрібними побрехеньками. Побрехеньки лише для людей, котрі ніколи не бачили, що на них там чекає.

— І що на нас там чекає, доне Хуане?

Його відповідь, удавано безневинна фраза, злякала мене більше, ніж якби він описав найстрахітливішу річ.

— Дещо абсолютно безособове, — сказав він.

Певно, він зауважив, що я занепадаю духом. Він змусив мене змінити рівні усвідомлення, аби мій страх зник.

Кілька місяців по тому в моїх заняттях сновидіннями відбувся несподіваний поворот. У своїх снах я почав діставати відповіді на питання, які збирався поставити дону Хуану. Найбільше вражало в цьому дивацтві те, як воно швидко просочилося в моє денне життя. І одного дня, сидячи за столом, я дістав відповідь на невисловлене питання про справжність неорганічних істот. Я вже стільки разів бачив неорганічних істот уві сні, що почав вважати їх справжніми. Я нагадав собі, що навіть торкався однієї в стані напівзвичайної свідомості в пустелі Сонора. І я мав серйозні сумніви, що ті світи, чиї краєвиди періодично спливали в моїх снах, були плодом моєї уяви. Я хотів представити дону Хуану свій найкращий варіант у формі стислого запиту, тож подумки сформулював питання: якщо вважати тих неорганічних істот