Читати книгу - "Консуело"

Граф скорчив гримасу, ніби бажаючи сказати, що барон має зважувати свої слова. Але Тренк не звернув на це ніякої уваги й, глибоко замислившись, протягом кількох хвилин продовжував водити смичком по струнах, потім, кинувши скрипку на стіл, устав і закрокував по кімнаті, потираючи рукою чоло. Нарешті він підійшов до Ґодіца і сказав:

— Добраніч, дорогий графе. Я мушу виїхати звідси до зорі, замовлена карета приїде за мною о третій годині. Позаяк ви думаєте провести тут весь ранок, ми, цілком імовірно, побачимося тільки у Відні. Щасливий буду знову зустрітися з вами і ще раз подякувати вам за приємну подорож, яку ми здійснили разом. Усім серцем відданий вам на все життя.

Вони кілька разів потисли один одному руки; виходячи з кімнати, барон підійшов до Йосифа й, даючи йому трохи золотих, проговорив:

— Це аванс за уроки, які я попрошу вас давати мені у Відні. Ви знайдете мене в прусському посольстві.

Кивнувши потім на прощання Консуело, він сказав:

— А тебе, якщо коли-небудь зустріну барабанщиком або сурмачем у своєму полку, візьму із собою, й ми разом утечемо, чуєш?

І, ще раз поклонившись графові, він вийшов.

Розділ 73

Тільки-но граф Ґодіц залишився наодинці зі своїми музикантами, він відчув себе вільніше й став дуже говіркий. Найбільшою його пристрастю було удавати із себе регента й грати роль імпресаріо; отже, він побажав негайно зайнятись освітою Консуело.

— Іди сюди й сідай, — сказав він їй. — Ми тут самі, а слухати уважно не можна, коли люди перебувають одне від одного бозна на якій відстані. Сідайте й ви, — звернувся він до Йосифа, — і отримуйте користь із уроку.

— Ти не вмієш вивести жодної трелі, — вів далі він, знову звертаючись до знаменитої оперної співачки. — Слухайте обоє гарненько, ось як це робиться.

І він проспівав найпростішу фразу, додавши до неї найвульгарнішим чином кілька фіоритур.

Консуело, бавлячись, повторила фразу, навмисно зробивши трель не так, як він показав.

— Не те! — закричав граф громовим голосом, ударяючи кулаком по столі. — Ви не слухаєте!

Він знову повторив фразу, а Консуело із найсерйознішим виглядом іще більш вигадливо й безнадійно погано обірвала фіоритуру, удаючи, начебто старається щосили. Йосиф задихався від судорожного сміху й навмисно кашляв, аби приховати це.

— Ла-ла-ла-трала-тра-ла, — співав граф, передражнюючи свого недотепного учня й підстрибуючи на стільці так, якби він відчував найбільший гнів, хоча насправді був далекий від цього, але вважав гнів необхідною ознакою натхненного вчителя із сильним характером. Консуело потішалася над ним добрих чверть години, а потім, познущавшись досхочу, раптом проробила трель із усією чистотою, на яку тільки була здатна.

— Браво! Бравісимо! — вигукнув граф, у захваті відкидаючись на спинку стільця. — Нарешті! Чудово! Я знав, що змушу вас це проробити. Дайте мені першого-ліпшого мужлая, і я за один день поставлю йому голос і навчу його так, як іншим, мабуть, не вдасться й за цілий рік! Ну, повтори цю фразу й чітко проспівай усі ноти, але легко, начебто не торкаючись їх… А отак іще краще! Прекрасно! Так, ми дещо з тебе зробимо!

І граф витер собі чоло, хоча на ньому не було жодної краплинки поту.

— А тепер, — мовив він, — перейдемо до трелі з каденцією на одному подиху. — І він показав, як виконувати її, причому його виконання відрізнялося тією шаблонною легкістю, яку здобувають пересічні хористи, наслідуючи солістів, чиєю технікою вони захоплюються, і уявляючи себе не менш майстерними співаками.

Консуело ще раз потішила себе, постаравшись викликати вибух напускного гніву, — улюблений прийом графа, коли він сідав на свого коника; закінчила вона такою довершеною та тривалою каденцією, що Ґодіц мимоволі закричав:

— Досить! Досить! Вийшло! Нарешті ти зрозумів! Я був упевнений, що відкрию тобі, у чому тут секрет. Ну, тепер займемося руладою. Ти засвоюєш усе з дивною легкістю, хотів би я завжди мати таких учнів.

Консуело, яку вже почали долати сон і втома, скоротила урок. Вона покірно проробила всі рулади, які наказував педагог-магнат, хоча вони й були досить поганого смаку, і навіть заспівала своїм природним голосом, не боячись більше видати себе, позаяк граф був схильний усе приписувати собі, не виключаючи блиску й божественної чистоти її голосу.

— Наскільки все яснішає в міру того, як я показую, яким чином треба відкривати рот і подавати звук! — із тріумфом вигукнув граф, звертаючись до Йосифа. — Ясність у викладанні, наполегливість і приклад — ось три умови, дотримуючись яких можна дуже швидко зробити з людини співака й декламатора. Завтра ми знову займемося, тому що нам треба пройти десять уроків, після чого ви навчитеся співати. Доведеться проробити цілий ряд складних вправ. А тепер ідіть відпочивати, я звелів приготувати для вас кімнати в палаці. Пробуду я тут у справах до полудня. Після сніданку ви поїдете зі мною до Відня. Відтепер уважайте себе начебто на службі в мене. Для початку, Йосифе, підіть і скажіть моєму камердинерові, щоб він прийшов посвітити мені до моєї кімнати. А ти, — звернувся він до Консуело, — запишися й повтори останню руладу. Я не цілком задоволений нею.

Не встиг Йосиф вийти, як граф, узявши обидві руки Консуело у свої й дуже виразно дивлячись на неї, спробував пригорнути її до себе. Зупинившись на перерваній руладі, Консуело подивилася на графа з великим подивом, вирішивши, що він хоче змусити її відбивати такт, але, помітивши його збуджений погляд і розпусну посмішку, вона різким рухом вирвала руки й відсунулася до кінця столу.

— Он як! Ви бажаєте грати неприступність! — сказав граф, повертаючись до свого безтурботно-зверхнього тону. — Так виходить, любонько, у нас є маленький коханий?! Бідолаха дуже непоказний, і я сподіваюся, що із сьогоднішнього дня ви відмовитеся від нього. Доля ваша буде забезпечена, якщо ви не будете вагатися, тому що я не люблю зволікань. Ви чарівна дівчинка, розумна, лагідна й дуже мені подобаєтесь; я з першого погляду побачив, що ви не створені для того, щоб валандатися по дорогах із цим шалапутом. Про нього я подбаю. Відправлю до Росвальда і влаштую його долю. А ви залишитесь у Відні; я оселю вас у чарівній квартирці, і якщо ви будете розсудливі й скромні, то навіть уведу вас до вищого світу. Навчившись музики, ви станете примадонною мого театру, і коли я відвезу вас до своєї резиденції, ви знову побачитеся зі своїм випадково зустрінутим дружком. Ну, так вирішено?

— Авжеж, пане графе, — відповіла дуже серйозним тоном, відважуючи глибокий уклін, Консуело, — звичайно, вирішено!

У цю хвилину