read-books.club » Сучасна проза » Мобі Дік або Білий кит 📚 - Українською

Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

208
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мобі Дік або Білий кит" автора Герман Мелвілл. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 178 179 180 ... 198
Перейти на сторінку:
цяточку човна, а потім раптовий сплеск білої спіненої води — і більш нічого. На кораблі вирішили, що загарпунений кит, як часто буває, затяг своїх переслідувачів за собою бозна-як далеко. За них трохи непокоїлись, але ще не тривожились по-справжньому. На снастях вивісили сигнальні прапорці — наказ вернутися на судно; потім стемніло — корабель, змушений підбирати три човни, що запливли далеко в навітряний бік, перше ніж рушити на поміч четвертому, що поплив якраз у протилежному напрямі, хіть-не-хіть не тільки лишив той четвертий човен напризволяще мало не до півночі, а якийсь час навіть іще віддалявся від нього. Та коли нарешті всі команди трьох перших вельботів опинились у безпеці на судні, «Рахіль» негайно підняла всі вітрила, навіть ліселі на кожній реї, і рушила на пошуки четвертого вельбота. В салотопні розпалили вогонь, як орієнтир для вельбота, і половина матросів повидирались на щогли, щоб обшукувати очима морський простір. Та хоч «Рахіль» швидко допливла до того приблизно місця, де востаннє бачили загублений вельбот, лягла там у дрейф і спустила інші човни, які обшукали все море довкола, а не знайшовши нічого, пропливла ще далі й знов лягла в дрейф та спустила човни, і хоч ці розшуки тривали до самого ранку, жодного сліду зниклого вельбота не виявлено.

Скінчивши свою розповідь, капітан «Рахілі» зразу пояснив, з якою метою він прибув на «Пеквод». Він хотів, щоб зустрінуте судно теж узяло участь у дальших пошуках: плавало паралельним курсом на відстані чотирьох-п’яти миль від «Рахілі», бо таким чином вони охоплюватимуть удвічі більшу площу.

— Я б заклався на що завгодно, — шепнув Стаб до Фласка, — що хтось із команди того вельбота надів парадний капітанів мундир або взяв із собою його годинник, і тепер він прагне вернути своє добро. Хто коли чував, щоб два добропорядні китобійні кораблі в розпалі промислового резону обнишпорювали море, шукаючи один загублений вельбот? Ти поглянь, Фласк, який він блідий, у нього й очі поблідли. Ні, це не мундир! Це, певне…

— Мій син, мій рідний син був на тому вельботі! Заради бога! Я вас прошу! Я вас благаю!.. — вигукнув у ту хвилину каштан «Рахілі», звертаючись до Ахава, що досі слухав його вкрай холодно. — Я найму ваше судно на сорок вісім годин… Я залюбки заплачу — і заплачу нескупо… коли вже не можна інакше… Тільки сорок вісім годин! Не більше! Ви не відмовите мені! Ви не можете відмовити!

— Його син! — вигукнув Стаб. — То це його син пропав! Тоді беру назад мундир і годинник! А що скаже Ахав? Треба врятувати хлопця.

— Він потонув тої ночі разом із рештою, — озвався старий з острова Мену, що стояв позад них. — Я сам чув. Та й ви всі чули, як голосили їхні духи.

Як з’ясувалося незабаром, капітана «Рахілі» ще дужче смутило те, що не тільки один син його був на загубленому вельботі: на одному з тих трьох човнів, що трохи раніше вирушили в погоню в інший бік, був ще один з його синів, і якийсь час нещасного батька роздирали вагання, котрому ж із них поспішати на поміч. Розв’язав ті вагання тільки старший помічник, інстинктивно обравши звичайний у таких випадках шлях: коли на китобійному судні доводиться вирішувати, котрий з вельботів, які попали в небезпеку, рятувати насамперед, завжди вибирають той, на котрому більше людей. Але з якихось невідомих причин капітан «Рахілі» спочатку не розповів про все це, і тільки крижаний Ахавів тон змусив його нарешті заговорити про те, що на зниклому вельботі — його син, зовсім юний, дванадцятирічний хлопець, якого капітан з властивою нентакітцям суворою й безстрашною батьківською любов’ю намагався так рано призвичаїти до всіх злигоднів професії, з незапам’ятних часів спадкової в їхньому роду. Нерідко трапляється навіть, що нентакітські капітани виряджають своїх іще зовсім юних синів у три- або чотирирічне плавання не на своєму, а на чиємусь чужому судні, щоб перше їхнє знайомство з ремеслом китобоя не було пом’якшене мимовільними виявами цілком природної, але недоречної в таких обставинах батьківської поблажливості або надмірної турботи.

Тим часом капітан «Рахілі» все просив і просив у Ахава зглянутись, а Ахав і далі стояв незворушний, наче ковадло, що й не здригнеться під ударами молота.

— Я не піду звідси, поки ви не погодитесь, — казав капітан «Рахілі». — Вчиніть зі мною так, як би ви хотіли, щоб я вчинив з вами в такому випадку. Адже ви теж маєте сина, Ахаве, хоч він іще малий і тепер у безпеці, вдома… утіха вашої старості… Так, так, ви вже згодні, я бачу… Матроси, готуйтесь брасопити реї!

— Стійте! — гукнув Ахав. — Не смійте торкатися до брасів! — А потім, з притиском і протягло вимовляючи кожне слово, додав: — Капітане Гардінер, я не зроблю цього. Я й так уже стільки часу з вами згаяв. Прощавайте, прощавайте. Хай над вами бог змилується. Може, я сам собі цього не пробачу, але я мушу пливти далі. Містере Старбак, гляньте на нактоузний годинник, і щоб через три хвилини на судні не було нікого чужого. Потім наставте вітрила на попередній курс, і рушаймо.

Він рвучко відвернувся і, не дивлячись ні на кого, спустився до своєї каюти, зоставивши капітанаі «Рахілі» приголомшеного такою різкою й категоричною відмовою на його палке благання. Прокинувшися зі свого остовпіння, Гардінер мовчки рушив до борту, скоріше впав, ніж спустився в свій човен, і вернувся до себе на судно.

Незабаром обидва кораблі розійшлися в різні боки; але ще довго з «Пеквода» видно було «Рахіль», що сновигала туди й сюди, видивляючись кожної темної цяточки на поверхні моря, хай навіть якої маленької. Реї на ній повертали то праворуч, то ліворуч: вона переходила з галса на галс, то зариваючись у круту хвилю, то підіймаючись на гребінь; і весь час її щогли та реї були обліплені матросами, наче три високі вишні, по яких лазять хлопчаки, обриваючи на гіллі ягоди.

Але з того, як вона пливла своїм скорботним шляхом, раз по раз зупиняючись і завертаючи, добре видно було, що це судно, яке плакало водяними бризками, не знаходило втіхи. То була Рахіль, що плаче за своїми дітьми, бо нема їх…[163]

129

У КАЮТІ

(Ахав збирається вийти на палубу; Піп хапає його за руку, щоб вийти з ним).

— Хлопче, хлопче, я кажу тобі: не йди за мною зараз. Надходить година, коли Ахав не відштовхне тебе, але й не хотітиме, щоб ти був коло нього. Бо я відчуваю: в тобі, сердего, є щось

1 ... 178 179 180 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мобі Дік або Білий кит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мобі Дік або Білий кит"