Читати книгу - "Похорон богів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І викував Здан-кричник, удавшися до спомоги всіх небесних сил, і було жало стріли тонше від голки, й затруїли жало квашеним молоком, узятим з гулої корови, од нього же спасу нема.
Сказали старці Нискинові: «Оце тобі смертна стріла, жалить лютіше за зміїне жало, на гадюку-бо ніхто не йде з мечем — гадюці роздавлюють голову. Шли требника в Щеків стан».
І послав Нискин требника, давши йому смертну стрілу, й знайшов требник Щека в його стані, переступнв-бо був Щек Ірпінь, палячи деревлянські села, й пустив требник смертну стрілу. Закричав Щек до своїх варягів, стоячи над Ірпнем: «Оце вже моя погибель! Не розпізнав-бо я знаку тої торішньої зорі, показувала-бо на Київ, знакуючи мою смерть, а тоді показала на Іскоростеяь, звідкіль мусила прийти моя смерть. А я не розпізнав того знаку. Горе мені!»
Й зачав Щек сутужитись, і перевезли його ладдею через Ірпінь, і віддав Щек чортові душу. Схоронили ж його лід Києвом на горі, й прозвав народ гору ту Щековою горою, переставши класти там своїх мерців. Було там давнє київське кладовище, кияни ж прокляли те місце й зачали ховати на Лисій горі.
В літо 913-е. Плакала по Ольгові вся гридьба: «Де знайдемо ліпшого воєводу, при ньому же мали ми многе золото й срібло, й уся земля тут була наша. Горе нам!» І плакали сини Ольгові й Ольгова дщерь Хельга. Й сказали до Хельги брати Асмус і дітеський Свенельд: «Оце вже кас потребить Ігор!»
Сказала Хельга братам своїм: «Не бійтесь Ігоря, чинить-бо Ігор усе по-моєму й на мій лад: не вдам вас Ігореві».
Й знову плакали Хельга та її молодші брати, Ігор же радувався: не боявся-бо більше за свій живіт.
У те ж літо зачинилися деревляни, ставши на передільному Ірпні, й сказав Нискин Житомирович, так мовлячи малим жупанам та панам: «Убиймо Рюриковича й Щековичів, а їхній город візьмім собі. Неспроможні битися з нами».
У літо 914-е. Убоявся Ігор деревлян, і заплакав Ігор за Ольгом, іже вбив його батька та дядьків, і сказав Ігор до жони своєї: «Горе нам! Не слухають мене ярли й гридні, деревляни ж прийдуть і візьмуть нас у полон. Утікаймо за море Варязьке!»
Сказала Ігореві жона: «Слухай мене й не побивайся. Приведи печенігів на деревлян, яко вдіяв би і мій батько».
І вчинив Ігор так.
У літо 915-е. Прийшла з Либедії велика печенізька орда й чинила татьбу на землях полянськнх і сіверських, Ігор же нічого не чинив орді.
Сказав Ігор ханам печенізьким: «Оце вам передільна ріка Ірпінь — толочіть і землю Деревлянську!»
Й переступив печеніжин передільну ріку, й почав палити та витолочувати ниви деревлянські, й ратився з ним Нискин, і не міг подолати, втікали-бо печеніги перед його полком. І вдруге бився Нискин Житомирович, а печеніжин знову втікав, і так було до першого снігу.
Пішли печеніги за передільний Ірпінь, а Нискин Житомирович гнався за ними, поки зустрівся з варязьким полком. І сказав Ігор до Нискина, як повчала була його жона: «Витолочили печеніги всю вашу землю, попалено ваші села й городки, буде в Деревній землі голод. Якщо ж не віддасися мені в дань, прийде хан і на те літо. А моя дружина многа й такоже хоче йти на вас, твоя ж дружина вельми посічена печенігом. Іди до мене в легку дань!»
І не міг битися Нискин Житомирович, і віддався Ігореві в дань.
У літо 916-е. Був у Деревній землі голод.
У літо 917-е. Ратився з греками великий князь булгарський Симеон, і побігли греки до Ахелою-річки, й гнався за ними Симеон, обставши Царгород, і дав Леон Симеонові велику дань, і вернувся Симеон у свій город, і став межи ними вічний мир і любов.
У літо 918-е. Не було нічого.
В літо 919-е. Нічого же.
В літо 920-е. Мав цар Левон любого мужа при собі, патрикія Романа Лакапина. Й добув Роман ножа з-за череса й протнув ним Левона-царя. Й сів на столі Левоновому, сказавши: «Буду тепер я царем».
У літо 921-е. Столкувалися сини Левонові, Костянтин і Степан, і хотіли потребити Романа Лакапина, сказавши до нього так: «Ти не єси роду царського, а ми царі, а ти вбив нашого батька». Сказав Роман: «Не єсьм роду царського, а став царем. І царюватиму до смерті». Але забоявся потребити Левонових синів, інші-бо вельможі не любили Романа, Роман же боявся й цих.
У ліго 922-е. Змовилися Костянтин і Степан, і сказав Костянтин князеві Симеону булгарському: «Візьми город наш, хочемо-бо потребити Романа, щоби сісти на отньому столі».
В літо 923-е. Почав нарубувати многі вої Симеон, хотячи йти на Царгород. І пішов на Царгород Симеон, великий князь булгарський, взявши Андріянь-город та інші грецькі городи, й прийшов під Царгород та обстав його з моря й берега, й вийшов до Симеона патріарх, так йому промовляючи: «Візьми яку хочеш дань!»
І сказав Симеон у гордості: «Дайте купу золота й дві купи срібла, й віддайте за мого сина Петра вашу царівну!»
Знявся в греках великий плач, але мусили дати. Віддав Роман онуку свою за княжича Петра, хоч не була вона роду царського, бо дід її такоже не був. І вернувся Симеон у ще більшій гордості, бо досі такого не було.
В літо 924-е. Назвав себе Симеон царем, досі-бо прозивався князем, і поставив патріарха в Булгарській землі.
В те ж літо. Ратився з сербами й підкорив сербів.
У літо 925-е. Нічого не було.
В літо 926-е. Такоже нічого.
В літо 927-е. Такоже, як і торік.
У літо 928-е. Помер цар Симеон Борисович, сів на столі отньому його син, Петро Симеонович, а сини його — Борис і молодший Роман. Був Петро-цар муж тихий і не любив ратитись, як його батько Симеон, і молився богові по церквах і соборах, і була в нього з царем грецьким вічна любов.
У літо 929-е. Сказала Хельга мужеві свому Ігорю: «Піди на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Похорон богів», після закриття браузера.
